Ібрагімов Е.Ю.

Буковинський державний медичний університет

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУП ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ У В СИСТЕМІ ОСВІТИ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Питання підготовки майбутнього фахівця з фізичної культури до здоров’язбережувальної діяльності в умовах освіти набувають останні роки особливу гостроту в наслідок погіршення показників здоров’я молоді, негативних демографічних тенденцій, розповсюдженості соціально-небезпечних хвороб й адиктивної поведінки та ін. Наведені негативні тенденції мають довготривалі соціокультурні та економічні наслідки, впливають на міжнародний рейтинг країни у світі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Більшість учених (В.Р. Кучма, А.М. Мітяєва, М.К. Смирнов, М.І. Степанова, Л.Ф. Тихомирова та ін.) визначають використання здоров’язбережувальних технологій як головний напрям вирішення проблем збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління в умовах сучасної освіти. Дослідженням щодо здоров’язбережувальних технологій присвячені роботи В.І. Бобрицької, А.Р. Вірабової, М.С. Гончаренко, В.П. Горащука, О.М. Іонової, Ю.С. Лук’янової та ін. Але невизначеність низки питань щодо здоров’язбережувальних технологій, змісту та принципів здоров’язбережувальної діяльності фахівців не дозволяє вирішити окремі теоретичні та практичні питання їхньої підготовки до використання здоров’язбережувальних технологій.

Формулювання цілей статті (постановка завдання): є обґрунтування загальних підходів до груп здоров’язбережувальних технологій у системі освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням здобутих наукових результатів. Але в умовах постіндустріального суспільства та підвищення вимог до освіченості та здоров’я людини, застарілі підходи до збереження здоров’я дитини не відповідають запитам держави, суспільства, батьків та вчителів. Досвід збереження здоров’я, що відображений у педагогічній спадщині минулого, містить багато теоретичних положень та практичних надбань щодо збереження та зміцнення здоров’я дитини, її гармонійного фізичного та розумового розвитку.

Сучасні моделі сприяння збереженню, зміцненню та формуванню здоров’я через освіту, які пропонуються Всесвітньою організацією охорони здоров’я, є досить ефективними та можуть бути реалізованими тільки при наявності вчителів, підготовлених до використання здоров’язбережувальних технологій в професійній діяльності.

Стратегія і тактика здоров’язбереження в освіті набула нового сенсу з розвитком уявлень щодо використання здоров’язбережувальних технологій. Наприкінці ХХ сторіччя розповсюдження поняття “здоров’язбережувальні технології” стало відповіддю на технологізацію процесу навчання, яка захопила педагогічні системи розвинених країн світу, та змінила валеологічну термінологію, яка стала “незручною” для суспільства. Розглянемо декілька підходів до визначення і сутності поняття “здоров’язбережувальні технології”, висвітлених у виданнях останніх років.

На думку Л.Ф. Тихомирової, найважливішим у характеристиці будь-якої технології, яка реалізовується в освітній установі, є те, наскільки вона зберігає здоров’я учнів, тобто чи є вона здоров’язбережувальною.

І.А. Єрохіна визначає поняття “здоров’язбережувальні технології в освіті” як сукупність форм, засобів і методів, спрямованих на досягнення оптимальних результатів у підтримці фізичного, психічного, етичного й соціального благополуччя людини, у формуванні здорового способу життя; О.І. Ковальова – як засіб організації й послідовних дій у навчально-виховному процесі, реалізації освітніх програм на основі всебічного урахування особливостей індивідуального здоров’я учнів, особливостей їх вікового, психофізичного, духовно-етичного стану й розвитку [6, с. 50].

В.Р. Кучма і М.І. Степанова визначають поняття “здоров’язбережувальні технології” як такі педагогічні технології навчання, що ґрунтуються на: вікових особливостях пізнавальної діяльності дітей; навчанні на оптимальному рівні складності; варіативності методів і форм навчання; оптимальному поєднанні рухових і статичних навантажень; навчанні в малих групах; використанні наочності й поєднанні різних форм надання інформації; створенні емоційно сприятливої атмосфери; формуванні позитивної мотивації до навчання (“педагогіка успіху”); на культивуванні у школярів знань із питань здоров’я [7, с. 23].

Суперечливі підходи до сутності поняття “здоров’язбережувальні технології” існують до останніх років. І.В. Чупаха, одна з авторів видання “Здоров’язбережувальні технології в освітньо-виховному процесі”, розглядає “з позицій реалізації здоров’язбережувальних технологій в умовах комплексу дитячий сад-школа” лікувально-профілактичні заходи [12, с. 26], заняття гімнастикою [12, с. 30], арома- і фітотерапію тощо [12, с. 40]. У дослідженнях В.Ф. Базарного [1], Л.П. Баннікової [2], А.Р. Вірабової [3] та інших як здоров’язбережувальні технології визначаються медичні, гігієнічні та фізкультурно-оздоровчі заходи, які інколи зовсім не мають педагогічної складової.

Проте контекст посібника “Здоров’язбережувальні педагогічні технології” орієнтований, насамперед, на розуміння здоров’язбережувальних технологій як технологій навчання здоров’ю, як цілеспрямоване виховання культури здоров’я учнів, їх потреби, здібності й уміння піклуватися про власне здоров’я, духовне й тілесне благополуччя [8, с. 133].

Вітчизняні науковці О.М. Іонова та Ю.С. Лук’янова розглядають поняття “здоров’язберігаючі освітні технології” “як сукупність засобів, методів, форм, прийомів організації, проведення, управління навчально-виховного процесу, спрямовані на забезпечення ефективності здоров’язбереження учнів” [5, с. 70].

Ю.В. Науменко визначає поняття “здоров’язбережувальна освітня технологія” як систему різних цілеспрямованих дій на цілісний навчально-виховний процес, організовуваних освітньою установою для медично-психолого-педагогічної профілактики й корекції негативних психофізіологічних, психологічних і особистісних станів школярів у рамках традиційної системи освіти [9].

Серед здоров’язбережувальних технологій, які використовуються в системі освіти, Н.К. Смирнов пропонує виділити декілька груп, у яких застосовуються різні підходи, форми і методи роботи: медично-гігієнічні, фізкультурно-оздоровчі, екологічні здоров’язбережувальні технології; технології забезпечення безпеки життєдіяльності; здоров’язбережувальні освітні технології [10, с. 17].

1. Медично-гігієнічні технології спрямовані на забезпечення медичної допомоги в рамках первинної та вторинної профілактики; контроль за належними гігієнічними умовами відповідно до регламентацій СанПіНів; проведення щеплень, надання консультативної і невідкладної допомоги у медичному кабінеті; моніторинг динаміки здоров’я школярів; профілактичні заходи напередодні епідемій (наприклад, грипу); створення в школі стоматологічного, фізіотерапевтичного й інших медичних кабінетів; контроль проведення занять з лікувальної фізичної культури, організація фітобарів і тому подібне.

2. Фізкультурно-оздоровчі технології спрямовані на фізичний розвиток учнів, реалізуються на уроках фізичної культури і в роботі спортивних секцій.

3. Екологічні здоров’язбережувальні технології спрямовані на створення природовідповідних, екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних взаємин з природою та ін.

4. Технології забезпечення безпеки життєдіяльності спрямовані на збереження життя й забезпечуються завдяки вивченню учнями дисципліни “Основи безпеки життєдіяльності”, майбутніми педагогами – курсів “Безпека життєдіяльності людини”, “Основи охорони праці”, “Цивільний захист”.

5. 3доров’язбережувальні освітні технології підрозділяють на три підгрупи: організаційно-педагогічні технології, що визначають структуру навчального процесу, частково регламентовану в СанПіНах, сприяючих запобіганню стану перевтоми, гіподинамії і інших дезадаптаційних станів школярів; психолого-педагогічні технології пов’язані з безпосередньою роботою вчителя на уроці, дією, яку він надає на учнів; із психолого-педагогічним супроводом усіх елементів освітнього процесу; навчально-виховні технології включають програми з формування культури здоров’я учнів, розвиток мотивації до здорового способу життя, попередження шкідливих звичок, освіту батьків та ін.

Окреме місце займають ще дві групи технологій, що традиційно реалізовувалися в позашкільних закладах, але останнім часом пропонуються як позаурочна робота школи: соціально адаптуючи і особистісно-розвиваючі технології забезпечують формування і зміцнення психологічного здоров’я учнів, підвищення ресурсів психологічної адаптації особистості (різноманітні соціально-психологічні тренінги, програми соціальної і сімейної педагогіки для школярів, батьків, учителів; лікувально-оздоровчі технології забезпечують відновлення фізичного здоров’я школярів завдяки засобам лікувальної педагогіці й лікувальної фізкультури [10].

Згідно до принципів шкіл здоров’я здоров’язбережувальна діяльність повинна бути командною та системною. В такому контексті здоров’язбережувальні технології розглядаються нами як технології, які забезпечують цілеспрямовану діяльність усіх суб’єктів педагогічного процесу в освітній установі з метою розв’язання завдань здоров’язбереження в системі освіти.

З цього боку використання медично-гігієнічних технологій є прерогативою шкільних медичних робітників, фізкультурно-оздоровчих – учителя фізичної культури, забезпечення безпеки життєдіяльності – вчителя основ безпеки життєдіяльності, соціально адаптуючих і особистісно-розвиваючих – шкільного психолога та соціального педагога.

Особливою місією вчителя природничих дисциплін в сучасних умовах стає педагогічний супровід первинної профілактики соціально-небезпечних хвороб, в першу чергу туберкульозу, ВІЛ/СНІД, інфекцій, що передаються статевим шляхом, адиктивної поведінки, підліткової вагітності, формування культури здоров’я учнів та ін.

Консолідація ресурсів змісту природничої вищої освіти, розвиток її здоров’язбережувальної спрямованості та удосконалення технологічної складової підготовки студентів до майбутньої педагогічної діяльності є основою формування сучасної системи підготовки майбутніх учителів природничих дисциплін до використання здоров’язбережувальних технологій.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. В сучасній освіті спеціалісти повинні бути підготовлені до здоров’язбережувальної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах, володіти організаційно-педагогічними, психолого-педагогічними та навчально-виховними здоров’язбережувальними технологіями. Для забезпечення відповідного навчання в вищих навчальних закладах необхідні: консолідація ресурсів змісту природничої освіти, розвиток її здоров’язбережувальної спрямованості та удосконалення технологічної складової підготовки студентів до здоров’язбережувальної діяльності.

Подальшу її розробку доцільно здійснювати за такими напрямками: більш детально дослідити групи здоров'язбережувальних технологій, звертати увагу на розгалуження нових підгруп із розвитком суспільства те технологій.

Література

1. Базарный В.Ф. Методология и методика раскрепощения нейрофизиологической основы психического и физического развития учащихся в структурах учебного процесса / В.Ф. Базарный. — Сергиев Посад, 1995. — 31 с.

2. Банникова Л.П. Роль дошкольных образовательных учреждений в формировании здоровья детского населения: автореф. дис. … доктора мед. наук: 14.00.07 / Л.П. Банникова. — Оренбург, 2007. — 44 с.

3. Вирабова А.Р. Гигиенические принципы личностно-ориентированного обучения детей и подростков: концепция, структура, здоровьесберегающие педагогические технологии, ресурсы: автореф. дис. … доктора мед. наук : 14.00.07 / А.Р. Вирабова. — М., 2006. — 48 с.

4. Ерохина И.А. Здоровьесберегающие технологии в профилактике наркозависимости подростков: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / И.А. Ерохина. — Тамбов, 2005. — 272 с.

5. Іонова О.М. Здоров’язбереження особистості як психолого-педагогічна проблема / О.М. Іонова, Ю.С. Лукьянова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наукова монографія за редакцією проф. С.С. Єрмакова. — Харків: ХДАДМ, 2009. — ХХПІ — №1. — С. 69-72.

6. Ковалева О.И. Личностно ориентированное обучение студентов современных вузов как фактор сохранности здоровья: дис. … канд. пед. наук: 13.00.08 / О.И. Ковалева. — Ставрополь, 2004. — 175 с.

7. Кучма В.Р. Концепция “Общие подходы к формированию гигиенических требований к условиям реализации основных общеобразовательных программ” / В.Р. Кучма, М.И. Степанова // Проект “Разработка компонентов стандарта общего образования второго поколения”: Разработка гигиенических требований к условиям реализации основных общеобразовательных программ. — М., 2006. — 56 с.

8. Митяева А.М. Здоровьесберегающие педагогические технологии: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / А.М. Митяева. — М.: Издательский центр “Академия”, 2008. — 192 с.

9. Науменко Ю.В. Здоровьесберегающая деятельность школы / Ю.В. Науменко // Педагогика. — 2005. — № 6. — C. 37—44.

10. Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие образовательные технологии и психология здоровья в школе / Н.К. Смирнов. — [2-е изд.]. — М.: АРКТИ, 2006. — 320 с.

11.Тихомирова Л.Ф. Теоретико-методические основы здоровьесберегающей педагогики: дис. … доктора пед. наук: 13.00.01 / Л.Ф. Тихомирова. — Ярославль, 2004. — 339 с.

12. Чупаха И.В. Здоровьесберегающие технологии в образовательно-воспитательном процессе: [научно-практический сборник инновац. опыта] / И.В. Чупаха, Е.З. Пужаева, И.Ю. Соколова. — М.: Илекса; Ставрополь: Сервисшкола, 2001. — 400 с.