Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Аспірант Білоусов Є.Ю.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ОРГАНІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА ТА СОЦІАЛЬНІ МОТИВИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Загальний стан виробництва продукції харчової промисловості має стійку тенденцію використання сільськогосподарської сировини з досить високим вмістом інтенсивної хімії. Товарний вигляд, тривалі терміни використання в готових продуктах забезпечуються неприродними консервантами, емульгаторами, стабілізаторами та іншими домішками. Отже, розв’язання проблеми здорового харчування надзвичайно актуальне.

Отримана без застосування хімічних добавок рослинна і тваринна продукція забезпечує як здоров’я всього населення, так і здоров’я навколишнього середовища, ґрунтів [2]. Створення конкурентоспроможної, екологічно чистої продукції для потреб всередині держави і для зміцнення іміджу України на зовнішніх ринках потребує розв’язання комплексу проблем ознайомлення, створення, просування продукції органічного землеробства активними маркетинговими технологіями.

Землеробство, як один із перших видів діяльності людства, тривалий час було спрямоване лише на збільшення виробництва продовольства та одержання сировини для промисловості. Такий підхід призвів до постійного зростання витрат енергії та ресурсів на виробництво одиниці продукції, а також до виснаження природного потенціалу ґрунтів і забруднення довкілля. Для запобігання цих процесів було започатковано альтернативні системи землеробства – біологічне, органо-біологічне, біодинамічне, екологічне, органічне землеробство.

Основними елементами всіх цих систем землеробства є: заборона або суттєве обмеження використання мінеральних добрив і пестицидів; підтримка родючості ґрунтів за рахунок внесення органічних добрив (гною, сидератів, рослинних решток, іншої органіки); мінімальний ґрунтозахисний обробіток ґрунту, що запобігає його деградації; дотримання науково обґрунтованих сівозмін; біологічні засоби боротьби зі шкідниками; заборона використання генетично-модифікованих організмів.

Органічне землеробство суттєво зменшує використання зовнішніх факторів виробництва (ресурсів) шляхом обмеження застосування синтезованих хімічним шляхом добрив, пестицидів і фармпрепаратів. Замість цього для підвищення врожаїв та для захисту рослин використовуються інші агротехнологічні заходи й різноманітні природні чинники [1]. Органічне землеробство дотримується принципів, обумовлених місцевими соціально-економічними, кліматичними та історико-культурними особливостями.

Сучасне органічне землеробство будується на двох складових: збереженні родючості та виробництві екологічно безпечних продуктів харчування й повинне бути організоване у вигляді єдиної цілісної організаційно-технологічної системи, яка охоплює всі стадії та операції основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Основними мотивами споживання органічної продукції є: екологічна безпека харчування, висока якість та свіжість продуктів; вищі смакові якості органічної продукції; збереження природного середовища у процесі виробництва; відсутність генетично модифікованих організмів.

Органічне землеробство підвищує еколого-економічну ефективність виробництва. Незважаючи на перспективи розвитку експортного потенціалу і збереження та відновлення якісних характеристик ґрунтів, стримуючими факторами розвитку органічного землеробства в Україні є: 1. Відсутність узгодженої нормативно-законодавчої бази у вигляді сукупності Законів України про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини. 2. Перехід до органічного землеробства триває від 2 до 5 років, протягом яких підприємець несе збитки від зниження урожайності та боротьби з бур’янами й шкідниками. 3. Платня за сертифікацію в ЄС становить 250-750 євро за середньої площі 30-50 га. В Україні середня площа сертифікованого господарства 2200 га, що збільшує витрати, а крім того, треба оплатити транспорт і перебування інспектора. 4. Низький рівень інформованості, екологічної культури, освіти та інноваційної активності аграрних виробників.

Органічне землеробство досить скептично сприймається вітчизняними агровиробниками, є досить ризикованим. Врожаї протягом перехідного періоду спочатку знижуються, а згодом знову підвищуються, оскільки покращується родючість ґрунту. На це піде в середньому від трьох до п’яти років. Цей період можна скоротити, якщо почати впроваджувати заходи підвищення родючості ґрунту заздалегідь [3]. Наприклад, якщо бобові та сидеральні культури застосовуються перед входом у фазу трансформації, врожаї перехідного періоду можуть бути значними. На врожаї під час переходу також впливають управлінські рішення, такі, як ретельне дотримання агротехнічних прийомів – строки посіву, вибір культур та їх різновиду, впровадження природних методів контролю за бур'янами, хворобами та шкідниками.

Прибутки, що зумовлені рівнем врожайності в органічних господарствах, різняться в порівнянні з традиційними, тому що доступність поживних речовин більше залежить від екологічних та біологічних процесів. Наприклад, погодні умови впливають як на рівень біологічних процесів в ґрунті, так і на трансформацію зелених добрив. Саме тому в умовах впровадження та поширення органічного виробництва в Україні життєво необхідним є розвиток мережі регіональних (територіально наближених до підприємств) дорадчих установ, які змогли б надавати необхідну інформацію для аграрних підприємств у технологічному, управлінському, ринковому та ін. напрямах.

Разом з тим, існує ряд факторів, які стримують розвиток органічного землеробства в Україні. Це недостатня розвиненість ринків збуту органічної продукції та поінформованість споживачів про переваги органічної продукції; відсутність маркетингових досліджень та стратегій її збуту, моніторингу ризиків, пов’язаних з можливими змінами кон’юнктури ринку органічної продукції упродовж 2-4 перехідних років; фінансові втрати внаслідок зменшення обсягів виробництва продукції (особливо для господарств, що активно застосовували інтенсивні технології); фінансові витрати на закупівлю спеціальної техніки та обладнання; відсутність дієвого механізму страхування ризиків у сільськогосподарському виробництві. Також це ризики збуту органічної сертифікованої продукції за цінами, що дорівнюють цінам традиційної продукції.

Найсильнішою рисою органічного землеробства є його опора на незалежність від виробників хімікатів і доступні на локальному рівні засоби виробництва. Певною мірою, система екологічно чистого землеробства означає повернення до старовинних методів, якими наші предки користувалися споконвіку, коли ніякої хімічної промисловості ще не було. Багато в чому це правда. Органічне землеробство базується саме на цих старовинних принципах, але воно значно вдосконалене сучасними дослідженнями і новими методиками.

Література:

1. Кузьменко О.Б. Розвиток органічного землеробства в умовах ринку землі в Україні / О.Б. Кузьменко // Економіст. - 2013. – №3. − С. 38-39.

2. Колесникова В. Развитие органического земледелия в мире // http://www.seu.ru/vesti/2001-04/26.htm

3. Сіренко Н.М. Органічні продукти харчування у забезпеченні продовольчої безпеки України / Н.М. Сіренко // Економіка АПК. – 2012. – №1. – С.43-49.