ОБҐРУНТУВАННЯ СТВОРЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО

ТЕХНОПАРКУ НА ОСНОВІ УНІВЕРСИТЕТУ

Філиппова Світлана Валеріївна, д.е.н., професор

директор Інституту бізнесу, економіки

та інформаційних технологій,

Одеський національний політехнічний університет

Захарченко Наталя Вячеславівна, к.е.н., ст.викладач

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Одна з тенденцій світового розвитку на сьогоднішній день – орієнтація економіки на проведення інтелектуального продукту, на розвиток наукомістких галузей і високих технологій. Інвестиції в цю сферу діяльності забезпечують значно більший прибуток у порівнянні з фінансуванням традиційних галузей.

Основні проблеми розвитку сфери НДДКР України пов'язані з фінансуванням і кадровим забезпеченням. Недостатній по середньосвітовим нормам обсяг фінансування збільшується нераціональним розподілом виділених коштів. Тенденція кількісного росту персоналу в науково-дослідній сфері не супроводжується якісним ефектом.

Найбільш перспективні форми стимулювання інноваційного напрямку засновані на комерціалізації науки: створення нових інноваційних структур, таких як технопарки, технополіси, вільні економічні зони. По наростанню ступеня складності технопаркові структури можна розташувати в такий спосіб: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки й технологій [2].

Міжнародна асоціація технологічних парків на початку 2002 р., запропонувала наступне визначення: «Технологічний парк – це організація, керована фахівцями, головною метою яких є збільшення добробуту місцевого співтовариства за допомогою просування інноваційної культури, а також змагальності інноваційного бізнесу й наукових організацій. Для досягнення цих цілей технопарк стимулює й управляє потоками знань і технологій між університетами, науково-дослідними інститутами, компаніями й ринками. Він спрощує створення й зростання інноваційним компаніям за допомогою інкубаційних процесів і процесів виведення нових компаній з існуючих (spin-off processes). Технопарк крім високоякісних площ забезпечує інші послуги»[1].

Таке широке визначення технопарку мало своєю метою осягнути всі існуючі у світі моделі. Організації, покликані стимулювати створення технологічних парків на своїй території, застосовують більш конкретні формулювання з урахуванням специфіки своєї діяльності.

У технопарку здійснюється наукова й дослідно-експериментальна розробка нових конкурентоспроможних наукомістких, як правило, запатентованих технологій, що закінчується виготовленням унікального еталонного зразка нововведення або невеликої настановної напівпромислової партії (серії) нових виробів.

Завданням технопарку є розробка наукомістких, конкурентоспроможних високих технологій для їхньої комерційної реалізації на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Досліджуючи технопарк як суб'єкт господарської діяльності, можна виділити ряд властивих йому особливостей:

1) майданчик, обладнаний всім необхідним для становлення й розвитку підприємств регіону, у тому числі малих підприємств, що освоюють інноваційні технології: кінцевою метою діяльності таких підприємств є створення дослідних зразків і збут наукомісткої науково-технічної продукції, вони розміщені й тісно прив'язані до певної території;

2) фінансова самостійність, яка забезпечує зацікавленість у прибутковому веденні господарства, зокрема, незацікавленість у банкрутстві орендарів даного технопарку, тобто контроль і підтримку їх діяльності;

3) організаційно-правова форма – акціонерне товариство або асоціація, де засновниками є: власник приміщень, переданих технопарку; банк або підприємство, які виділяють перші кошти на організацію й облаштованість технопарку; місцева влада, зацікавлена в інноваційному розвитку регіону; НДІ. ОКБ, технічні й технологічні вузи, зацікавлені в реалізації власних науково-технічних розробок, у працевлаштуванні або додатковому заробітку своїх наукових співробітників, викладачів і студентів, у ринковій переорієнтації наукових програм. Така інтеграція різних структур полегшить вирішення фінансових проблем технопарку, забезпечить через Раду директорів серйозний контроль над ефективністю його діяльності, суспільну підтримку й баланс інтересів засновників;

4) реалізація трьох важливих завдань: одержання інновацій, організація технологічного трансферу, комерціалізація результатів дослідження:

5) школа інноваційного бізнесу [3].

Для здійснення можливостей доробки інноваційних проектів молодих учених і запуску їх у проведення треба створити певну структуру, відповідальну за рішення цих завдань. Таким чином, створення технопарку як форми інтеграції науки й промисловості представляється актуальним на регіональному рівні.

Під час будівництва технопарку повинні враховуватися наступні моменти: кожний регіон має свої особливості й повинен мати базові умови для того, щоб технопарк успішно функціонував на його території. Істотною умовою для практичного створення технопаркової структури є наявність транспортного вузла, який по своїх характеристиках дозволяв би довести рівень міжнародних комунікацій до відповідних стандартів.

Для інтеграції промисловості й університету в українських умовах необхідна наявність тісних зв'язків вузів із промисловістю й створення механізму передачі основних фондів з вузів або академічних установ на користь технопарків або інших структур.

Реальною базою для організації технопарку в Україні можуть бути промислові підприємства, що володіють надлишком інфраструктури й одночасно привабливі власною науковою базою, а також потужним кадровим потенціалом. У першу чергу до них ставляться машинобудівні підприємства. Саме в такий спосіб планується побудова технопарку в Одеській області на основі Одеського національного політехнічного університету.

Важливим фактором є цілі, переслідувані регіональною владою. Насамперед, слід зазначити, що яким би не був великий технопарк, його вплив на розвиток регіональної економіки обмежений. Тому місцеві влади зацікавлені в системному підході, і вони вирішують проблеми найкращого використання інфраструктури підприємств регіону в цілому.

Пропонується створення технопарку на базі вузів регіону як об'єднання організацій, зацікавлених в інноваційному розвитку регіону, а також технічних і технологічних вузів, зацікавлених у реалізації власних інновації. Технопарк як самостійна фінансова структура буде орієнтований на розв'язок наступних важливих завдань: одержання інновацій, організація технологічного трансферу й комерціалізація результатів дослідження. Формування технопарку в регіоні дозволить розв'язати існуючі проблеми та збільшити економічний і інноваційний потенціал області.

Література:

1. Захарченко В.И. Политика научно-технологического развития региона /В.И. Захарченко, Н.Н. Меркулов. – Одесса: ОЮИ ХНУВД, 2007. – 48 с.

2. Підвищення ефективності реалізації високотехнологічних проектів у промисловості : [монографія] /В.І. Захарченко, Л.Д. Глущенко. – Вінниця: Діло, 2013. – 152 с.

3. Регіональні інноваційні системи України: стан формування та розвитку в умовах інтеграційних процесів : монографія /за ред. Л.І. Федулової ; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». – К., 2013. – 724 с.