Экономические науки / 13. Региональная экономика

К.е.н. Кушнірецька О.В., Казьмір Л.П.

ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України», м. Львів

Розвиток мережевої організації економічного простору

в контексті процесів метрополізації

У сучасній економічній науці особливої актуальності набувають дослідження теоретичних та прикладних аспектів розвитку економічного простору регіону, його трансформації та адаптації у відповідності до зміни глобальної кон’юнктури у конкретних локальних вимірах. Визначальними чинниками розвитку економічного простору в умовах цивілізаційного транзиту на рубежі XX - XXI від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства виступають глобалізація, інформатизація та інтелектуалізація. Такі детермінанти проявляються, зокрема, у тому, що організація економічної діяльності виходить за межі національної просторової ієрархії, здійснюється у глобальній системі координат із залученням розгалуженої мережі економічних агентів та інституцій та залежить від генерації, обробки та поширення великого масиву інформації, ефективного використання людського капіталу та знань.

З огляду на глобалізаційно - інформаційну парадигму, що детермінує розвиток світового економічного простору, концепція розвитку регіонів у сучасних умовах не обмежується питанням оптимізації територіальної організації економічної діяльності, а фокусується на «залученні економічного потенціалу територій до мережі глобальних потоків товарів, людей, капіталу та інформації, створення потужних центрів впливу на внутрішньодержавному і міжнародному рівнях та підвищення мобільності не стільки факторів виробництва, скільки чинників економічного зростання територій, які одночасно виступають їх конкурентним перевагами» [1].

Серед домінантних тенденцій організації економічного простру, що проявляються в останні десятиліття, прийнято виділяти процеси метрополізації, які пов’язані з концентрацією економічного, культурного й інформаційного потенціалу розвитку суспільства у великих містах-метрополіях і зонах їх впливу.

Узагальнюючи метрополізаційні процеси як, власне, процес (хід, розвиток) та феномен виникнення та становлення міст – метрополій, слід наголосити на наступних ключових тезах [2,3]: міста – метрополії на сучасному етапі цивілізаційного розвитку є найбільш важливими місцями концентрації (акумуляції) капіталу, інформації, товарів (послуг) та населення; вага та значимість міст – метрополій, як місць виникнення та трансляції рішень управлінського характеру, детермінується у функціональному вимірі повнотою та масштабами виконуваних ними метрополійних функцій; на перетині процесів зосередження населення, ресурсів, капіталу та відповідних інституцій у містах – метрополіях перебувають складні соціокультурні процеси інтенсифікації суспільних взаємодій у міському просторі; сучасна метрополія, у тому числі і регіональна метрополія, – є синтезом якості і кількості, продуктом глобалізації і регіоналізації, сплавом адаптивності до інноваційних змін (включаючи здатність до генерування інновацій) і стійкості територіальних і соціально-економічних інститутів.

Сутнісне розуміння метрополійної функції полягає у діяльності щодо забезпечення формування, розвитку та реалізації потенціалів у відповідних функціональних просторах, що чинять вплив на прилеглі метрополійні території і регіони вищого ієрархічного порядку та, головне, транслюють зразки досвіду, сприяючи розвитку метрополійних територій. Метрополійна функція, таким чином, детермінується здатністю створювати, на основі акумульованого капіталу і ресурсів, відцентрові потоки, ядра, стимули розвитку на периферійних щодо метрополії територіях. Таким чином, міста-метрополії, з огляду на власну мегаструктурність та поліфункціональність, одночасно трансформують як внутрішньометрополійний, так і субметрополійний економічний простір.

Специфіка міст-метрополій як міст – перехресть, концентраторів потужних фінансово-економічних, соціально-культурних і т.п. потоків найбільшою мірою корелює з теорією мережевої організації суспільства та мережевої організації економічного простору зокрема. На сьогоднішній день «організовування широкої мережі контактів і співпраці, а за допомогою цього отримання доступу до найновішої інформації з погляду регіону, держави, континенту та світу» [4] найбільшою мірою можливе саме у такій просторовій формі організації економічного простору, як міста-метрополії, а також у її «мережевому» форматі - мережі міст-метрополій та метрополійних субрегіонів, адже саме у такому форматі найщільніше здійснюється переміщення капіталів, товарів та інформації між територіями та центрами, підключеними до глобальних суспільно - економічних процесів. Мережева структура глобального капіталізму у сучасних умовах «переміщається між найбільшими метрополіями й взаємно комунікує в границях світового істеблішменту; зростає рейтинг «суперзміцнених» одиниць, які володіють колосальною економічною владою та виникаючими з неї політичними та медіальними впливами» [4].

У контексті розвитку метрополійного економічного простору у форматі його мережевої організації на тлі формування постіндустріальної цивілізаційної доктрини актуалізується трактування економічного простору як силового поля, детермінуючими елементами в якому виступають полюси зростання, а процесами – дифузія нововведень. Рушійною силою, що забезпечує постійний розвиток і відтворення економічного простору при цьому вважається перманентна якісна трансформація його центрів (ядер) за рахунок генерування, впровадження та дифузії нововведень [3]. Тому все популярнішою сьогодні стає поляризаційно-дифузійна модель регіонального розвитку [5], у рамках якої процес модернізації у просторовій проекції трактується як процес формування просторового каркасу спеціальних зон (ареалів) активізації розвитку, здатних транслювати інновації на периферію, у тісному поєднанні з ефективною політикою пом’якшення регіональної неоднорідності.

Мережева організація економічного простору, зокрема і у «метрополійному форматі» за рахунок міцних горизонтальних зв’язків між її окремими суб’єктами і як наслідок збільшення синергетичного ефекту від їх взаємодії неодмінно сприятиме активізації процесів самоорганізації та саморозвитку як економічних просторів окремих регіонів так і економічного простору світу загалом. Формування та підтримка мережі потужних метрополійних центрів різного рівня потребує додаткових поглиблених досліджень.

Література:

1. Шульц С. Економічний простір України: формування, структурування та управління / С. Шульц.- Львів: ІРД НАН України, 2010. – 480 с.

2. Кушнірецька О.В. Метрополізаційні процеси: підходи до дослідження та аналізу / О.В. Кушнірецька // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Механізм регулювання регіонального розвитку в Україні: [зб. наук. пр.] / НАН України. Ін-т регіональних досліджень; редкол.: В.С. Кравців (відп. ред.). – Львів, 2014. – Вип. 5 (109).– 576 с.

3. Казьмір Л.П. Метрополізація: сутність, особливості ідентифікації та концептуальні засади досліджень / Л.П. Казьмір, М.Г. Ступень, П.Г. Казьмір // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України [зб. наук. пр.] / Ін-т регіон. досліджень НАН України. – 2013. – Вип. 2 (100).--330 с.

4. Стадницький Ю.І., Комарницький І.М.. Просторова організація соціально-економічних систем : Словник-довідник.- Львів: Апріорі, 2010.- 464 с.

5. Churski P. Model polaryzacyjno-dyfuzyjny w przemianach polityki spojności – konsekwencje dla ukierunkowania polityki rozwoju / P. Churski // Rozwoj regionalny i polityka regionalna. – Poznań, 2014. – Nr 25. – S. 13-27.