Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Бугайчук Н.В.

Львівська комерційна академія, Україна

Синтез теорій “порочне коло бідності” та “стадій економічного зростання” у класичних моделях економічного розвитку

В сучасних умовах господарювання модернізація економіки залишається центральною проблемою наукових досліджень, оскільки вона слугує для зменшення соціальних ризиків та загроз. Саме економічне зростання виступає передумовою розвитку науки і техніки, розв’язання соціально-економічних проблем, головним чинником цивілізаційного прогресу.

У сучасній науці виокремлюють чотири типи моделей економічного розвитку відповідно до основних течії економічної думки: кейнсіанські, неокласичні, інституціональні та нові ендогенні моделі розвитку. Так до кейнсіанських моделей економічного розвитку належать: теорія “порочного кола бідності” Г. Зінгера, Р. Пребиша, Х. Лейбенстайна, Р. Нурксе та Б. Кналла; теорія стадій економічного розвитку У. Ростоу; теорія “великого поштовху” Н. Розенштейна-Родана, Р. Харрода, Е. Домара, А. Хіршмана; модель економічного росту з двома дефіцитами Х. Ченері, М. Бруно та А. Страут.

В середині ХХ ст. у результаті застосування теорії економічної рівноваги для аналізу слаборозвинутих країн виникли теорії “порочне кола бідності”. Вперше поняття «порочне коло бідності» запропонували в 1949-1950 рр. Г. Зінгер та Р. Пребиш, котрі намагались пояснити взяємозв’язок між економічним розвитку і демографічною ситуацією [6, с. 17]. Так, згідно даної теорії, зростання національного доходу на душу населення і покращання якості умов життя населення нівелюється демографічним зростанням.

В подальшому свій варіант теорії “порочного кола бідності” запропонував Х. Лейбенстайн. Науковець зазначає, що збільшення врожайності призводить до покращення харчування, яке виражається у зменшенні показника смертності та веде до зростання природної тривалості життя. Проте демографічне зростання посилює тиск на наявні в розпорядженні суспільства природні ресурси, перш за все, землю. Відбувається дроблення земельних ділянок і в кінцевому результаті – падіння врожайності. Відтак, якщо внаслідок зростання продуктивності сільського господарства збільшується середньодушовий дохід, то він швидко поглинається збільшеним населенням [5, с. 37-38].

Інший різновид теорії “порочного кола бідності” запропонував Р. Нурксе. Він зазначає, що дефіцит капіталу призводить до низької продуктивності праці, яка зумовлює низький рівень доходу, знижується купівельна спроможність і відповідно знижується стимул до інвестування, що знову призводить до дефіциту капіталу [10, с. 5]. Б. Кналл описав “порочне коло бідності”, пов’язане з низькою кваліфікацією робочої сили і нерозвиненістю системи освіти та професійної підготовки. Науковець зазначає, що при низький рівень економічного зростання зумовлює недостатність фінансування системи освіти і професійної підготовки, що спричиняє її відсталість. Наслідком цього стає брак кваліфікованої робочої сили, що, у свою чергу, не створює можливості для підвищення продуктивності праці [7]. Відтак стагнація економіки зумовлена зниженням продуктивності праці, не дає змогу виділити достатнього фінансування для розвитку системи освіти і професійної підготовки та перепідготовки кадрів.

На початку 60-х років ХХ ст., У. Ростоу в праці “Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест” сформував власну теорію суспільного розвитку. Науковець виділяє наступні п'ять стадій економічного розвитку: 1) традиційне суспільство; 2) перехідне суспільство; 3) стадія підйому; 4) стадія зрілості; 5) стадія високого рівня масового споживання.

Для першої стадії – “традиційне суспільство” – характерним є низький рівень виробництва, переважання сільського господарства, “доньютонівський” рівень науки і техніки. Друга стадія ‒ «перехідне суспільство» ‒ характеризується проникненням наукових відкриттів у виробництво, розширенням національних і світових ринків, зростанням інвестицій тощо. Під час третьої стадії ‒ «стадія підйому» ‒ відбувається різке підвищення технологічного рівня промисловості і сільського господарства, утворюється «капітал загальногосподарського призначення» (транспорт, зв'язок, дороги та ін.). “Стадія зрілості” характеризується удосконаленням техніки, зростанням продукції швидшими темпами порівняно із зростанням населення, збільшенням частки кваліфікованої праці. Під час “стадії високого рівня масового споживання” здійснюється суттєва зміна від виробництва до особистого споживання в напрямку збільшення частки товарів тривалого користування і послуг, у тому числі побутових машин, і насамперед автомобілів [3, с. 34-36]. У своїй пізнішій праці “Політика і стадії зростання” (1971), У. Ростоу додає шосту стадію зростання ‒ “пошук якості життя”, в якій провідним сектором економіки стає сфера послуг, а основною метою прогресу – духовний розвиток людини [8, с. 43]. Варто зазначити, що недолік теорії “стадій економічного зростання” полягає в нехтуванні низкою елементів соціально-економічних відносин.

Синтезом теорій “порочне кола бідності” та “стадій економічного зростання” стала теорія “великого поштовху”, засновником якої є П. Розенштейн-Родан. Основна увага приділялася ролі автономних інвестицій, зумовлених економічною політикою країни, спрямованих на зростання національного доходу [6, с. 26].

Спроба “розтягнути” в часі кейнсіанський аналіз, основною умовою якого є рівність обсягів збереження та інвестицій в масштабах національної економіки, була зроблена Р. Харродом в 1939 р. і О. Домар в кінці 40-х років. Науковці ставили за мету вияснити, як крива зростання буде виглядати в довгостроковому періоді, та які умови необхідні, щоб забезпечити постійне рівномірне зростання і тим самим динамічну рівновагу в умовах НТП. Р. Харрод у праці "Нарис теорії економічної динаміки" (1939) запропонував рівняння гарантованого зростання (тобто зростання, темпи якого забезпечують отримання максимальних прибутків й досягнення стану динамічної рівноваги): G = S/C, де G – темп зростання національного доходу, S – частка збережень у ньому та C – коефіцієнт капіталомісткості або капітальний коефіцієнт, що характеризує співвідношення "капітал-випуск". У 1946–1947 рр. О. Домар незалежно від Р. Харрода самостійно прийшов до рівняння рівноважного зростання, аналогічного рівнянню Харрода, а саме: Δ İ/I = a×β, де: Δ İ/I – потрібний темп зростання капіталовкладень (İ – величина щорічних чистих капіталовкладень, Δ İ – їх щорічний приріст); a – частка збережень в національному доході; β – потенціальна середня продуктивність інвестицій [2, с. 153].

Американський економіст Р. Солоу у своїй праці “Перспективи теорії зростання” (1994) виступив з критикою моделі Харрода-Домара, він пояснює, що в основі цієї моделі лежить допущення, що випуск продукції пропорційний обсягу фізичного капіталу та реальні збереження й інвестиції (чисті) пропорційні випуску й доходу. Відтак інвестиції пропорційні масі капіталу, що й визначає тенденцію до швидкого зростання і капіталу, і випуску. Такий темп зростання є результатом відношення "інвестиції – випуск" і відношення "випуск – капітал". Науковець зазначає, що основний недолік цієї моделі в ігноруванні зміни співвідношення капітальних благ і праці та неврахуванні впливу науково-технічного прогресу на економічне зростання [11, c. 45-46].

А. Хіршман запропонував інший варіант концепції “великого поштовху”, заснований на незбалансованому зростанні. Початок інвестування неминуче зруйнує рівновагу, однак це порушення може відіграти й позитивну роль, тому що стане стимулом до нових інвестицій, які, виправляючи щойно виниклу нерівновагу, призведуть до нових неврівноважених станів, що згодом стане стимулом до активізації процесу інвестування. На думку А. Хіршмана, держава піклується про модернізацію шляхом підтримки високих темпів розвитку суспільства. Однак існуючі в третьому світі бюрократичні структури переслідують власні корисливі корпоративні інтереси [9, с. 267]. Також хочемо відзначити нову концепцію модернізації Г. Зінгера, згідно з якою “збалансоване зростання здійснюється за допомогою незбалансованих інвестицій”. Науковець вважає, що “великий поштовх” в промисловості неможливий без “великого поштовху” в аграрній сфері, тому приділяє особливу увагу умовам модернізації ‒ підготовці власне збалансованого шляху розвитку, без чого мета не буде досягнута. В якості таких умов Г. Зінгер особливо виділяє розвиток традиційних експортних виробництв, імпортозаміщення і власної продуктивної та соціальної інфраструктури [1, с. 10].

У спільних публікаціях Х. Ченері з М. Бруно і А. Страут домінуючою стає ідея про те, що економічний розвиток може обмежуватися не тільки масштабами інвестицій, а й готівковими фондами іноземної валюти, необхідної для придбання найважливіших виробничих ресурсів і техніки, що не мають прийнятних вітчизняних замінників. Модель, яку вони запропонували, розглядає два види дефіцитних ресурсів (two-gap model) і враховує крім дефіциту внутрішніх нагромаджень також і дефіциту іноземної валюти, а чистий приплив іноземного капіталу розглядається в ній в якості другого фактора [4, с. 49-50].

Загалoм прoвeдeнe дoслiджeння дає змогу ствeрджувати, щo за кейнсіанським підходом економічний розвиток полягає у зміні техніко-економічних параметрів і нехтуванні низки елементів соціально-економічних відносин. З огляду на це, розвиток продуктивних сил суспільства, соціальної інфраструктури та підвищення якості життя населення стане запорукою економічного зростання.

Література:

1. Алпатова Э. С. Свободные экономические зоны : теоретические аспекты исследования / Э. С. Алпатова // Актуальные проблемы экономики и права. – 2008. – № 3. – С. 4-13.

2. Горкіна Л.П. Теорія економічного зростання: нобелівський аспект / Л.П. Горкіна, М.В.Довбенко // Економіка і прогнозування. ‒ 2005. ‒ № 3. ‒ С. 147-157.

3. Лавров Е.И., Капогузов Е.А. Экономический рост: теории и проблемы: учеб. пособие / Е.И. Лавров, Е.А. Капогузов. – Омск: Изд-во ОмГУ, 2006. – 214 с.

4. Мишулин Г.М., Стягун А.В. Экономический рост: факторы, источники, механизмы : монография. – М. : ЗАО «Издательство современная экономика и право» ; Краснодар : Изд. ФГБОУ ВПО «КубГТУ», 2012. – 212 с.

5. Нуреев Р. М. Периферия мирового хозяйства: проблемы догоняющего развития / Р.М. Нуреев // Экономический вестник Ростовского государственного университета. ‒ 2004. ‒ Т. 2, № 4. ‒ С. 30-59.

6. Нуреев Р.М. Экономика развития: модели становления и модернизации рыночной экономики : учеб. пособие / Р.М. Нуреев. ‒ М. : Норма, 2008. ‒ 367 с.

7. Пасічник Т. О. Освітній фактор економічної безпеки держави [Електнонний ресурс] / Т. О. Пасічник //  Вісник Академії митної служби України. Сер. : Економіка. ‒ 2009. ‒ № 2. ‒ Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vamsue_2009_2_18.pdf.

8. Потравка Л.О. Необхідність структурних трансформацій України в умовах перехідного періоду / Потравка Л.О. // Вісник Житомирського національного агроекологічного університету. ‒ 2011. ‒ № 2(2). ‒ С. 42-48.

9. Управління розвитком суб’єктів господарювання : монографія / [авт. кол. : О. Л. Яременко, О. М. Панкратова, В. Г. Яременко та ін.] ; за заг. ред. : О. Л. Яременка, Г. В. Строкович ; Нар. укр. акад. ‒ Х. : Вид-во НУА, 2008. ‒ 500 с.

10. Nurkse R. Problems of Capital Formation in Underdeveloped Countries / Ragnar Nurkse. ‒ New York: Oxford University Press, 1961. ‒ 172 p.

11. Solow R. M. Perspectives on Growth Theory / R. M. Solow // The Journal of Economic Perspectives. ‒ 1994. ‒ Vol. 8, No. 1. ‒ P. 45-54.