Економічні науки/8. Математичніметоди в економіці

К.е.н. Трофименко Г.С., СокиринськийД.

Національнаметалургійна академія України

ВИБІР СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

В сучасних умовах ринкової економіки головною метою діяльності комерційного підприємства постає максимізація його вартості через зростання прибутку та капіталізації. Тому в загальній стратегії розвитку підприємства актуальності набуває фінансова стратегія і, особливо, та її частина, яка пов’язана із формуванням прибутку та його подальшим ефективним розподілом та використанням.Завданням розробки стратегії управління прибутком є створення системи збалансованих показників формування і розподілу прибутку залежно від конкретних умов господарювання і стратегічних цілей корпорації.

Вумовах ринкової конкуренції та поглиблення фінансово-економічної кризи підприємствам особливо ретельно слід враховувати фактори постійної зміни кон'юнктури ринку, обмеженості доступу до фінансових ресурсів внаслідок їх здороження та волатильності відсоткових ставок. Для того, щоб врахувати значну кількість чинників в умовах постійних змін зовнішнього середовища та невизначеності, доцільно застосовувати економіко-математичні методи та моделі при розробці стратегії управління прибутком.

Одним з ключових показників для управління прибутком виступає критерій рентабельності власного капіталу, який представити чотирьох факторною моделлю[1, 3]:

, (1)

де – рентабельність власного капіталу;

ЧП — чистий прибуток;

ВК — власний капітал;

ОА — величина оборотних активів підприємства;

КЗ — величина кредиторської заборгованості підприємства;

ДР — сума доходу від реалізації продукції.

Коефіцієнт забезпечення обігових коштів власним капіталом () показує, яка частка оборотних активів припадає на 1 грн. власного капіталу.

Коефіцієнт покриття () показує, яка частка кредиторської заборгованості припадає на 1 грн. оборотних активів.

Коефіцієнт кредитовіддачі короткотермінової заборгованості () вказує на розширення або зниження короткотермінової заборгованості, створеної на підприємстві за рахунок споживачів продукції, кошти за яку будуть отримані виробником у майбутньому.

Коефіцієнт прибутковості підприємства () характеризує прибутковість реалізації продукції, наданих робіт та виконаних послуг.

Дана модель оцінки рентабельності власного капіталу є доволі універсальною та може бути використаноюбудь-якимгосподарюючим суб’єктом. Сформульовану задачу оцінки управлінського рішення щодо ефективності функціонування підприємства, яка базується на максимізації показника рентабельності власного капіталу, представимо у вигляді багатоцільової функції:

, (2)

деj = — номер періоду.

Таким чином, прийняття рішень щодо підвищення прибутковості підприємства передбачає ухвалення багатоцільового рішення, що полягає у формуванні такого плану на множині компонент багатоцільової функції, який забезпечив би досягнення максимуму рентабельності власного капіталу.

Але при прийнятті рішень слід враховувати те, що підприємство здебільшого функціонує та здійснює свою господарську діяльність в умовах фінансово-економічної невизначеності, що потребує застосування відповідного механізму прийняття рішень в умовах невизначеності.

Джерелами невизначеності очікуваних умов розвитку підприємства можуть служити поведінка конкурентів, персоналу організації, технічні і технологічні процеси і зміни кон’юнктурного характеру. Таким чином, умовами, що створюють невизначеність, є дія факторів зовнішнього до внутрішнього середовища організації. Рішення приймається в умовах невизначеності, коли неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів. Невизначеність характерна для деяких рішень, які доводиться приймати у швидко мінливих обставин[2].

Стикаючись з невизначеністю, керівник може використовувати дві основні можливості. По-перше, спробувати отримати додаткову інформацію і ще раз проаналізувати проблему. Цим часто вдається зменшити новизну і складність проблеми. Друга можливість діяти в точній відповідності з минулим досвідом, думками або інтуїцією і зробити припущення про ймовірності подій.

Основні методи для прийняття рішення щодо вибору стратегії, яка дозволить отримати максимальне значення рентабельності власного капіталу: метод гарантованого результату (Критерій Вальда), метод Севіджа, метод усереднення (Критерій Лапласа), метод спекулятивного результату, метод Гурвиця[4].

Вищезазначені методи засновані на аналізі матриці рішень (табл. 1).

Умовні позначення в табл. 1:X_j– альтернативи, тобто варіанти дій, один з яких необхідно вибрати; S_i– можливі варіанти станів навколишнього середовища; П_ij– елемент матриці, що позначає значення рентабельності власного капіталу, при прийнятій альтернативі j при стані навколишнього середовища i.

Таблиця 1 – Матрицярішень

Альтернатива	S (стан навколишнього середовища)
Х	S1	S2	…	Si	…	Sn
Х1	П11	П12	…	П1i	…	П1n
	…	…	…	…	…	…
Хj	Пj1	Пj2	…	Пji	…	Пjn
Хm	Пm1	Пm2	…	Пmi	…	Пmn

Розглянемо вищезазначені методи детальніше.

Метод гарантованого результату (Критерій Вальда). Він використовується, якщо ринкова кон'юнктуранегативнооцінюється. Цільова функція рентабельності власного капіталу в цьому випадку:

П₁(х*) = max min{П_ji} (3)

Згідно з цим правилом з альтернатив Х_j вибирають ту, яка за найбільш несприятливого стану навколишнього середовища, має найбільше значення показника. З цією метою в кожному рядку матриці фіксують альтернативи з мінімальним значенням показника із зазначених мінімальних вибирають максимальне. Альтернативі (х*) з максимальним значенням з усіх мінімальних дається пріоритет.

Особа, що приймає рішення в цьому випадку мінімально готова до ризику, припускаючи максимум негативного розвитку стану навколишнього середовища, та враховуючи найменш позитивний розвиток для кожної альтернативи[2].

Метод Севіджа. Він використовується в тому ж самому випадку, але за умови розрахування відносних втрат: S_ji=max{П_ji} – П_ji, у нашому випадку цільова функція має вигляд:

S₂(x*)=minmax{S_ji} (4)

Дане правило допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку, але з урахуванням мінімізації втрат.

Метод усереднення (Критерій Лапласа). Вінвикористовується, якщо ринкова кон'юнктура нейтральнооцінюється. Цільова функція має вид:

П₃ (х)=max{ (1/n)´S П_ji} (5)

Тобто по кожній альтернативі визначається середня арифметична оцінка по всім наслідкам, а далі обирається альтернатива, що забезпечує найбільше значення усередненої оцінки[4].

Метод спекулятивного результату. Він використовується, якщо ринкова кон'юнктурапозитивнооцінюється. Цільова функція має вигляд:

П₄ (х)=max max{ Пji} (6)

Згідно з цим правилом вибирається альтернатива з найвищим досяжним значенням оцінюваного показника. При цьому особа, яка приймає рішення, не враховує ризик від несприятливої зміни навколишнього середовища

Метод Гурвицяє параметричним і дозволяє посереднику сформулювати цільову функцію вибору шляхом змішування у відповідній пропорції оцінок негативного і позитивного очикування в ринковій кон'юнктурі:

П₅ (х)=max{Lmin{ Пji}+(1-L) max{ Пji}}, (7)

де LÎ [0, 1] – ступіньнегативності ринкової кон'юнктури[4].

Згідно з цим методом, правила максимакс і максимін поєднуються зв'язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило називають ще правилом оптимізму – песимізму. Правило Гурвіца застосовують, враховуючи більш істотну інформацію, ніж при використанні правил максимін і максимакс.

Вважаємо, що в сучасних умовах для прийняття рішення щодо вибору оптимальної стратегії формування прибутку в умовах невизначеності слід обрати перші два методи, бо на нашу думку, що ситуація на ринку має скоріше негативні тенденції стосовно зміни цінового чиннику. Таким чином, будемо схилятися к тому, що найймовірніше собівартість продукції та ціни будуть зростати.

Таким чином, ефективне функціонування підприємства ґрунтується на прийнятті управлінських рішень, сформованих на підставі аналізу показників його діяльності,для підвищення господарського потенціалу та максимального зростання прибутковості як головного критерію цього результату.

Список літератури:

1. Ван Хорн, Джеймс, К., Вахович, мл., Джон, М. Основи финансовогоменеджмента, 11-е издание: Пер. с англ. - М.: Издательский дом "Вильямс", 2003. - 992 с.

2. Донець Л.І. Економічний ризик і методи його вимірювання. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

3. Кривицька  О.Р.  Планування  прибутку  підприємства  при визначенні стратегії розвитку // Фінанси України. – 2005. – № 3. – C. 138-147.

4. Матвійчук А.В. Аналіз і управління економічним ризиком. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 347 с.