Педагогічні науки / 2. Проблеми підготовки спеціалістів

М.А. Соснова

аспірантка Кіровоградської льотної академії Національного

авіаційного університету

Педагогічні умови в процесі професійної

підготовки студентів у медичних навчальних закладах

Сучасна медична освіта досить динамічна. З поширенням доступного Інтернету зменшилась потреба студентів у отриманні знань від першоджерела.

З огляду на сучасні соціальні умови в Україні потрібно на перший план висувати питання підвищення якості професійної підготовки майбутніх медиків, формування в них зацікавленості у здобутті професії та прагнення самовдосконалення. Постає низка важливих завдань щодо медичної підготовки, впровадження особистісно орієнтованого підходу.

За сучасних інтенсивних соціально-економічних змін, швидкого оновлення в освіті та вимог до професійних навичок фахівців є очевидною необхідність оптимізації існуючих і розробка нових програм підвищення кваліфікації медичних кадрів. Застосування в навчанні інноваційних технологій дозволить здобути освіту світового рівня, стати конкурентоспроможним фахівцем, надавати кожному громадянину сучасну медичну допомогу та мати можливість вибору праці у будь-якій країні [3].

Багато студентів вважає лекцію згаяним часом та швидко знаходить необхідну інформацію у вікіпедії. Існує значний прошарок викладачів, які продовжують застосовувати «перевірені» методи викладання навчального матеріалу: діапроекторами, старими плакатами, малювати на дошці крейдою, що для типового студента з «айфоном» є абсолютним архаїзмом.

Від реактивної до проактивної медицини! – така теза найкраще характеризує англомовне визначення сучасної медичної освіти «Р4». Тобто ідеальна освіта для медика має відповідати наступним критеріям: «Predictive» – прогнозований результат, який легко відтворити; «Preventive» – профілактичне спрямування у боротьбі проти захворювань; «Personalized» – персоналізований підхід до кожного пацієнта замість стандартних уніфікованих протоколів як єдиного джерела рекомендацій; «Participatory» – активна участь студента у навчанні, особливо в клініці [1].

Навчання в університеті покликане спонукати майбутнього лікаря стати спеціалістом в медицині і продовжувати вчитись усе життя, щоб врешті-решт відбутись як професіонал у галузі медицини. Для цього, в першу чергу, повинні якомога швидше запровадити стандартні вимоги до вивчення з подальшою оцінкою компетенції; індивідуалізувати навчання, якщо така компетенція досягнута; надавати ефективні програми підтримки розвитку практичних навичок; поєднувати формальні знання із практичним застосуванням, інтегруючи у клініці передовий міжнародний досвід.

Основні завдання, що виникають у процесі організації навчальній діяльності: формування у студентів мотивації досягнення у навчальній діяльності; корекція комунікативних деформацій в учасників взаємодії.

Студент-лікар має розуміти, що навчання майбутньої професії – це досить складний процес, у якому взаємодіє багато факторів: бажання отримати висококваліфіковану освіту, перспективу, можливість застосування знань допоможе знайти загальний взаємозв’язок. Широке застосування інновацій (програмоване навчання, експертні системи, мультимедіа, моделювання, предметні та комп'ютерні практичні заняття) сприяє підвищенню пізнавального інтересу, творчої активності студентів-медиків, відкриває нові можливості для самонавчання, розширення світогляду, збагачує студентів і викладачів знаннями в опануванні новими методами діагностики та лікування [4].

Застосування комп’ютерних технологій сприяє не тільки розвитку самостійності, творчих здібностей студентів, а й дозволяє змінити саму технологію надання освітніх послуг, зробити заняття більш наочним і цікавим. Комп’ютер забезпечує активізацію діяльності викладачів та студентів на заняттях, сприяє здійсненню диференціації та індивідуалізації навчання, розвитку спеціальної або загальної обдарованості, формуванню знань, посилює міждисциплінарні зв’язки. Все це дає можливість покращити якість навчання[2].

Мультимедіа дозволяє оживити урок, зв’язати його з дійсністю, забарвити різними фарбами почуттів, озвучити урок музикою, звуками природи. Зіставити власні спостереження, надихнути на бажання побачити це в дійсності, збагатити власний досвід.

За новою парадигмою освіти викладач більше виступає не як основний і найбільш компетентний носій знань та контролюючий суб’єкт пізнання, а як організатор самостійної активної пізнавальної діяльності студентів, їх компетентний консультант [6].

Клінічне спілкування з хворим є одним з найважливіших елементів вищої медичної освіти. Воно створює атмосферу майбутньої професії і готує студента до практичної діяльності.

В умовах обмежених можливостей спілкування студентів з пацієнтами велике значення приділяється розв’язанню задач з відеоумовою, які допомагають створити модель організму людини.

Використання комп’ютерних навчальних програм дозволяє студентам краще засвоїти клінічні прояви проблеми, яка розглядається на практичному занятті, а також зменшує залежність від «тематики» стаціонару. Скорочується час «додаткових коментарів», а пацієнт звільняється від ролі «тематичного макету», що у свою чергу значно поліпшує емоційне забарвлення спілкування [7].

Tаким чином, поєднання традиційних методів навчання з інноваційними, необхідно для сучасного студента-медика. Сучасні технології мають допомогти як педагогу, так і студенту, проте замінити наставника неможливо, оскільки лише у процесі живого спілкування здійснюється раціональне використання часу, правильне планування, оптимальне засвоєння та повний контроль.

Література

1. Бонч-Бруєвич Г.Ф. Технічні засоби навчання з використанням інформаційних комп’ютерних технологій: Навч. посіб. ― К.: КМПУ імені Б.Д.Грінченка, 2007. ― 44с.

2. Воробцова В.В. Використання інформаційних технологій навчання на уроках української мови і літератури // Використання ІКТ у процесі вивчення української мови і літератури: наук.-метод. посіб./ За ред О.В.Чубарук. ― Біла Церква, 2007. ― С.19-24.

3. Іваненко Р.В. Психолого-педагогічний аналіз проблеми професійної орієнтації молоді // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. – 2007. – Випуск І-ІІ. – С.63-72. – 0,45 авт. арк.

4. Литвинова С.Г. Теорія і методика навчання вчителів інформаційно-комунікаційним технологіям (використання інтерактивних дошок на уроках української мови) // www.children.edu-ua.net

5. Минский М. Структура для представления знаний / М. Минский // Структура для представления знаний. – М.: Мир, 1978. С. 250 - 338.

6. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія і практика. – К., 2002. – С. 130-134.

6. Соснова М. Інформаційно-комунікаційні технології як складова сучасного інтерактивного навчання / М. А. Соснова / Вища освіта України. – Том 2. – Серія: Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології. – Київ-Кіровоград, 2014. – С. 93-97

7.Соснова М. Методичні передумови удосконалення фахової комунікативної компетенції студентів-нефілологів на уроках української мови / Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту імені Г.С. Сковороди. Збірник наукових праць. – Переяслав-Хмельницький, 2014.

8.Суворова Н. Интерактивное обучение: новые подходы // Инновации в образовании. – 2001. - №5. – С.106-107.