Майборода Р. В., викладач кафедри іноземних мов

Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського

Шилова Л. О., студентка факультету економіки

Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського

Мартинова К. Г., студентка факультету економіки

Миколаївського національного університету імені В.О.Сухомлинського

МIЖКУЛЬТУРНА КОМУНIКАЦIЯ У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ

This paper reflects upon the essence of intercultural communication and its influence on managers. The fundamental principles of intercultural communication are also analyzed.

Keywords: intercultural communication, communication, culture, stereotype.

В статье отражена сущность межкультурной коммуникации и ее влияние на менеджеров. А также охарактеризованы основополагающие принципы межкультурной коммуникации.

Ключевше слова: межкультурная коммуникация, коммуникация, культура, стереотип.

У статті відображено сутність міжкультурної комунікації та її вплив на менеджерів. Охарактеризовано основоположні принципи міжкультурної комунікації.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, комунікація, культура, стереотип.

Міжкультурна комунікація – комунікація між представниками окремих культур, коли один учасник виявляє культурну різницю іншого. Це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур [3].

Міжкультурна комунікація набуває все більшого поширення в сфері освіти, зокрема є характерним студентський обмін між ВНЗ різних міст і навіть країн. На ряду з ознайомленням з новою культурою, звичаями, здобувається певний досвід в тій чи іншій сфері життя. Наша сучасність відрізняється від попередніх епох тим, що виникла і розвивається як світова бізнес-система, в якій тісно переплітаються процеси виробництва і торгівлі товарами та послугами різних країн. Активізується зовнішньоекономічна діяльність, розширюються торгівельні та інші зв'язки, створюються й активно працюють спільні підприємства.

Останнім часом досить популярною стає професія менеджера зовнішньоекономічної діяльності. Вона пов'язана із здійсненням зовнішньоекономічних операцій як в Україні, так і за її межами. Менеджери зовнішньоекономічної діяльності повинні:

• формувати політику, стратегію та тактику зовнішньоекономічної діяльності підприємства, політику ціноутворення на зовнішньому та внутрішньому ринках;

• формулювати стратегічні й оперативні цілі і знаходити оптимальні шляхи їх досягнення;

• аналізувати, оцінювати та прогнозувати ефективну виробничу, збутову та рекламну діяльність організації на зовнішньому ринку, здійснювати маркетинг зовнішньоекономічної діяльності;

• реалізовувати фінансові програми, впроваджувати інвестиційні проекти спільно із зарубіжними партнерами та залучати інвестиції в українську економіку [1].

Аналізуючи міжкультурну комунікацію, дослідники виділяють пряме міжкультурне спілкування (безпосередній контакт) і непряме, коли між партнерами існує просторово-часова дистанція. Особистий контакт має велику силу емоційного впливу, у ньому діє соціально-психологічний «механізм» зараження та наслідування [2]. Важливо відзначити , що спілкування виникає між суб’єктами, які мають подібності та розбіжності, діють у різних ціннісних полях. Тому багато проблем спілкування концентруються саме навколо поняття цінності, а також пов’язані з потребами й установками, що формуються культурою [4]. Очевидним є те, що кожній країні притаманні свої цінності та ідеали. Але для успішного спілкування потрібно не лише усвідомити, що є найбільш цінним для нас, а також що є цінним для тієї культури, з представниками якої ми вступаємо в контакт. Деякі речі, що є найбільш цінними для них, можуть не сприйматися нами, але кожній зі сторін потрібно визнати важливість цих цінностей для інших [2].

На ділові відносини на міжнародному рівні накладають відбиток дві основні культури — Заходу та Сходу. Основою західної соціокультурної системи є принципова автономія сімейних домогосподарств, наявність яких сприяє формуванню соціально-економічної самостійності, повноцінного громадянського статусу та особистої гідності господаря-власника. Це привело Захід до перемоги принципів раціоналізму та індивідуалізму, утилітаризму та меркантильності, буржуазних відносин і парламентаризму, затвердження основних цінностей західної цивілізації: свободи, рівності, братерства, а також закону (права) та приватної власності [3]. Східний шлях становлення цивілізації і розвитку визначається незмінним підвищенням ролі надобщинних органів влади та управління у всіх сферах життєдіяльності [3]. . Це було пов'язано з необхідністю організації колективної праці великих мас людей (виконання іригаційно-меліоративних робіт, побудова терас на схилах гір, зведення пірамід тощо). Держава тут залишає за собою лише загальний контроль над політичним, економічним, релігійно-культурним життям. Представники легалізованого приватного сектора перебувають майже в безправному становищі щодо всесильної бюрократії. Тому західна культура концентрується на індивідуальності, ставить особистість в основу всього, підкреслює активне ставлення людини до всього, культивує раціоналізм, прагматизм, а східна культура в основу ставить відмову від особистості на користь певному абсолюту, культивує колективізм, інтуїтивне пізнання світу, увагу до медитації, самовпливу. Європейські держави будувалися "знизу", азіатські — "зверху". В Європі соціальне становище людини визначалося її статусом як члена суспільства, в Азії — належністю до сім'ї, касти, клану. В Європі цінувалася свобода, в Азії — залежність, вміння підкорятися іншому; в Європі цінувалися такі якості людини, як мобільність та здатність до змін, в Азії — стійкість та прихильність традиціям. Мабуть, ці культурно-історичні корені пояснюють багато в чому ті відмінності, які становлять основу західної та східної культур. Водночас, не зважаючи на всі політичні, національні і культурні відмінності та суперечності, людство фактично живе спільним життям, його окремі частини тісно взаємодіють між собою, Захід та Схід перебувають у безперервному та тісному спілкуванні [3].

Якщо говорять про ділову культуру, то мають на увазі, що це набір загальнолюдських, загальногуманітарних базових цінностей і морально-етичних норм як фундамент взаєморозуміння і взаємодії представників різних націй, як основа для встановлення ділових контактів. Тобто, під діловою куль турою розуміємо цінності та норми, що регулюють поведінку і діяльність людей у процесі виробництва та обміну під час переговорів та укладення угод на міжнародному рівні. І саме із загальнолюдських цінностей і морально-етичних норм слід насамперед виходити, спілкуючись з іноземцями. Проте ділова культура кожної нації має свої специфічні характеристики, пов'язані з певними психологічними та культурними особливостями, що випливають з її історії та розвитку. У будь-якій діловій культурі головний єднальний елемент управління розглядаються комунікації. Проте англійські менеджери тільки в 60 % випадків віддають пріоритет комунікаціям, американські — в 73 %, а японські — у 86 %. Саме японці вважають, що розміщення працівників одного підрозділу в різних приміщеннях заважає ефективному в реальному часі обміну інформацією між працівниками, а отже, негативно позначається на ефективності управління [2] .

Роблячи висновок зазначимо, що підґрунтям формування готовності до

міжкультурної комунікації у майбутніх менеджерів є фундаментальні розробки проблеми готовності особистості до діяльності у педагогіці, а також

основні загальнотеоретичні підходи до трактування змісту поняття „міжкультурна комунікація”. Актуальність вивчення проблеми готовності до

міжкультурної комунікації зумовлена модернізацією сучасної освіти і спрямованістю професійної освіти на підготовку конкурентоспроможного фахівця, здатного виконувати успішне професійне спілкування. Готовність до міжкультурної комунікації як інтегративна якість особистості має складну

структуру, що містить низку взаємопов’язаних компонентів, зміст яких має певні складові. Зазначена готовність є необхідною умовою успішної професійної діяльності менеджера, яка містить у собі когнітивний, мотиваційно-ціннісний, комунікативно-діяльнісний компоненти і передбачає володіння комунікативною, лінгвістичною й соціокультурною компетенціями, а також низкою специфічних знань і умінь. Перспектива подальших досліджень полягає у розробці конкретних педагогічних умов, які сприятимуть успішному формуванню готовності до міжкультурної комунікації у майбутніх менеджерів.

Література

1. Кирабаев Н. С. Глобализация и мультикультурализм. - Москва: Издательство РУДН. - 2005. – с. 332.

2. Кузьмин А. В. Миграция: проблеми межкультурной коммуникации. - Улан-Удэ: Изд-во ВСТТУ. - 2006. – с. 215.

3. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. - Москва: Смартбук, 2008. – с. 656.

4. Рот Ю. Межкультурная коммуникация. Теория и тренинг. — Москва: ЮНИТИ-ДАНА - 2006. – с. 223.