Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

к. пед. н. Ніколенко Л. М., магістрант Кашубіна О. Г.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Морально-психологічний феномен емпатії медичного працівника у працях сучасних науковців

Однією із головних професійно значущих якостей майбутнього медичного працівника виступає емпатія, яка сприяє позитивним змінам у формуванні особистості студента і забезпечує конструктивну взаємодію між медпрацівником та пацієнтом у подальшому.

Вивченням емпатичних здібностей до недавнього часу переважно займались дослідники соціальної психології та психотерапії. Останніми роками феномен емпатії розглядають як важливий чинник професіоналізму у багатьох сферах.

За даними ряду сучасних дослідників (М. Боришевський, А. Валантінас, Т. Гаврилова, Ю. Гіпенрейтер, Є. Головаха , Є. Доценко, Х. Когут, Н. Паніна, В. Петровський, К. Прайор, О. Сидоренко, Є. Суботський та інші), людина краще та легше піддається лікуванню, якщо медичний працівник є достатньо емпатійним. Емпатія розглядається як корисний спосіб професійного контакту з пацієнтами, внутрішній світ яких доволі складний та багатогранний.

Розуміння феномену емпатійності у сучасних наукових працях вирізняється багатогранністю тлумачення. Емпатійність – це складна і водночас цілісна властивість. У психолого-педагогічних дослідженнях емпатію розглядають як процес та як властивість.

Термін „емпатія”, уведений у психологію Е. Титченером на початку минулого століття, сьогодні активно використовується у різних галузях наукового знання. Під емпатією (від грец. empatheia – співчуття) розуміють здатність людини відчувати та аналізувати емоційний стан інших людей.

У філософії емпатія – це пізнання внутрішнього світу іншого індивіда, а також чуттєво-емоційне реагування суб’єкта на негативні та позитивні почуття – емоції іншого суб’єкта у формі співчуття, солідарності тощо [7].

У психології розрізняють декілька підходів до розуміння емпатії:

– емпатія як психічний процес;

– емпатія як психічна реакція у відповідь на діючий стимул;

– емпатія як властивість особистості [9].

У медицині термін „емпатія” має дещо інший відтінок: „клінічну емпатію” визначають як адекватне розуміння внутрішніх психічних процесів пацієнта стосовно його проблем зі здоров’ям [1].

K.A.Stepien та A.Baernstein характеризують клінічну емпатію не лише як розуміння емоцій пацієнта, але і як реалізацію проявів цього розуміння по відношенню до пацієнта [3].

На думку S. W. Mercera, клінічна емпатія включає в себе:

– здатність зрозуміти стан пацієнта, його почуття (емоції);

– здатність спілкуватись із пацієнтом з метою розуміння його психічного стану, його емоцій та перевірки точності цього розуміння;

– здатність діяти певним терапевтичним шляхом (із урахуванням розуміння психічного стану пацієнта) [4].

Іноді емпатію називають „humanism at heart” – гуманізмом у серці [2].

Педагоги до факторів, що мають безпосередній вплив на формування емпатії, відносять особливості виховання, індивідуальний досвід спілкування, особливості міжособистісних відносин. Різні автори дають свої тлумачення цьому поняттю, а саме:

– розуміння емоційного стану іншої людини і у відповідь вираження свого розуміння цих почуттів.

– осягнення емоційного стану, проникнення у переживання іншої людини.

– явище психіки, не пов’язане із певним рівнем свідомості, розуміння емоційного стану іншої людини.

– осягнення емоційних станів іншої людини у формі співчуття, співпереживання, уміння поставити себе на місце іншого.

– здатність розуміти, відчувати стан іншого, висловлювати це розуміння.

Таким чином, у педагогічному аспекті термін „емпатія” об’єднує чотири компоненти: когнітивний, емоційний, поведінковий та мотиваційний [5].

Когнітивна емпатія (усвідомлення та розуміння емоцій та почуттів іншої людини) реалізується шляхом інтенсивної аналітичної обробки інформації стосовно психічних процесів клієнта.

Емоційна емпатія є вікарною (замісною) емоційною реакцією на почуття іншої людини, яка відображає емоції даної людини або є співзвучною їй (співчуття, співпереживання). Емоційна емпатія реалізується за посередництвом емоційного досвіду.

Поведінкова емпатія розцінюється як вольова співучасть, коли особистість безпосередньо бере участь в емотивних взаємовідносинах, спрямовуючи їх у певне русло і коригуючи емоційні реакції співрозмовника.

Мотиваційна емпатія спонукає до надання адекватної допомоги людині з метою відновлення у неї стану фізичного та психологічного комфорту.

На нашу думку, будь-яке спілкування між медичним працівником і пацієнтом призводить до виникнення емпатичних взаємовідносин і формування емпатичної відповіді, тому усі види емпатії мають важливе значення у професійному становленні майбутніх медпрацівників.

Засновуючись на працях Т. Гаврилової та виходячи зі своїх емпіричних спостережень вважаємо, що різні форми емпатії залежать від реакції на ставлення людини до свого і чужого світу. Особи, які мають високий рівень емпатійності, виявляють більше зацікавлення до інших людей, вони пластичні, емоційні, оптимістичні. Особам, які мають низький рівень емпатійності, характерні складності встановлення контактів, інтровертність та егоцентричність.

Емпатія як механізм формування міжособистісних відносин сприяє поліпшенню особистісного розвитку медичного працівника, стабілізує, дозволяє підтримувати пацієнта як у звичайних, так й у важких, екстремальних умовах [6].

У дослідженні розглядаємо емпатію як емоційний стан, що виникає у суб’єкта при спогляданні переживань іншої людини. Емпатія у цьому випадку сприймається як „здатність долучатися до емоційного життя іншої людини, розділяючи її переживання” [8, с. 68].

Отже, у працях багатьох психологів, педагогів, лікарів та інших дослідників неодноразово ставало питання актуальності розвитку емпатії як важливої особистісної якості людини.

Уважаємо, що емпатію як професійно важливу рису майбутніх медичних працівників необхідно виховувати різноманітними методами і прийомами, які дозволили б розширити емпатійні здібності студентів. Для розвитку навичок ефективної взаємодії у процесі спілкування з пацієнтами найбільш доцільно використовувати практичні і тренінгові вправи.

Література

1. Gelhaus P.The desiredmoral attitude ofthe physician:(I)empathy / P. Gelhaus // Med. Health. Care Philos. – 2012. – №15(2).–P.103–113.

2. Humanism at heart: preserving empathy in third-year medicalstudents/ S.Rosenthal,B. Howard,Y.R. Schlussel[etal.] //Acad.Med. – 2011. –Vol. 86(3). – P. 350–358.

3. Stepien K. A. Education for empathy. A review /K.A. Stepien,A. Baernstein //J. Gen. Intern. Med. – 2006. –№21(5). –P. 524–530.

4. The consultation andrelational empathy(CARE)measure:development and preliminary validation and reliability of an empathy-based consultation process measure / S.W. Mercera, M. Maxwellb, D. Heaneyc [et al.]//Oxford Journals Medicine Family Practice. –Vol. 21. –P. 699–705.

5. Ziolkowska-RudowiczE.Empathy-buildingofphysicians. PartI–Areviewof appliedmethods/E.Ziolkowska-Rudowicz, A. Kladna // Pol. Merkur. Lekarski. – 2010. – Vol. 29(172). P.277–281.

6. Абрамова Г.С.,Юдчиц Ю.О. Психологія до медицини. – М.:Кафедра-М, 1998. – 272с.

7. Новейший философский словарь. – [3-е изд., испр.]. – Минск : Книжный дом, 2003. – 1280 с.

8. Орлов О.Б., Хазанова М.А. Феномени емпатії і конгруентності // Питання психології. 1993. № 4. С. 68-73.

9. Психология общения. Энциклопедический словарь /подобщ. ред. А. А. Бодалева. – М.: Изд-во “Когито-центр”,2011.–512 с.