Педагогічні науки / 5. Сучасні методи викладання

К.А. Гляненко

аспірантка Кіровоградської льотної академії Національного

авіаційного університету

Формування комунікативних здібностей школярів

Нові завдання освіти спонукають до пошуку нових технологій навчально-виховного процесу. Показником ефективності будь-якої системи навчання є результативність учнів у її різних аспектах. Підходи у підготовці учнів до професійного спілкування часто відстають від вимог часу. Низький рівень комунікативності випускника школи проявляється в школі під час навчання.

Досягти високого рівня мовленнєвої компетентності, відповідної якості та результативності сьогодні непросто. Учні мають дуже низький рівень мотивації і, як наслідок, – низький рівень компетентності.

Значення засобів спілкування і комунікації у суспільстві важко переоцінити. Можливо, першим, хто зрозумів роль діалогічної форми спілкування у формуванні особистості, був Сократ. Діалог-лабораторія, в якій присутні працюють під час спільного пошуку істини. У діалозі, відповідно до педагогічних поглядів Сократа, немає вчителя, який «навчає» - передає учню певну суму знань, і немає учня, який несе у своїй голові цей набір знань.

У сократівському діалозі є дві особи, для яких істина і знання - це проблема і пошук. Істина не передається, а відкривається у свідомості учасників діалогу. Мистецтво «запитувати» Сократ розглядає як засіб, за допомогою якого можна допомагати «народженню» істини у співрозмовника, розвивати його творчі здібності.

Так, згідно з аристотелівською традицією, у межах ідей його риторики, розроблялись засоби і прийоми переконання щодо кожного даного, але невідомого предмета, форми і методи мовленнєвого впливу на людей, аудиторію.

Інший підхід у розуміння риторики запропонував Квинтиліан. Основною метою риторики, на його думку, є краса вираження. Тобто пишномовність – «зовнішньо красивої, але малозмістовної впливової промови».

Розроблені на основі аристотелівської риторики, теорії спілкування і комунікації, знайшли своє продовження у сучасних дослідженнях їх сутності. Як правило, дослідники починали з визначення змісту спілкування і комунікації, який зводився до деякої функції. У сучасному розумінні комунікація - спілкування, обмін думками, передача того чи іншого змісту від однієї до іншої свідомості, за посередництвом знаків або інформації, зафіксованої на матеріальних носіях.

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній.

У методиках навчання окремими предметами компетентності використовуються давно, наприклад, лінгводидактичні компетентності застосовуються в мовах, комунікативні - в інформатиці. В останні роки поняття «компетентність» вийшло на загальнодидактичний і методологічний рівень. Це пов'язано з його системно-практичними функціями й інтеграційною міжпредметною роллю в загальній освіті. Необхідність формування школою ключових компетентностей відзначена в концептуальній модернізації вітчизняної освіти.

Вдосконалення мовленнєвих навичок передбачає активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів. Усі комунікативні вправи постійно заохочують учнів працювати разом в парах чи групах для того, щоб забезпечити максимальну кількість можливостей для взаємного усного та письмового спілкування українською мовою.

Якщо учням дозволяють працювати над розвитком уміння спілкуватися у парах чи у групах, кожен учень має більше часу для говоріння, ніж аби він відповідав тільки учителю. Робота в парах також дозволяє учням практикувати говоріння в безпечному невимушеному контексті, без страху, який може супроводжувати усну відповідь перед усім класом.

Сучасна система навчання надає можливість вчителю застосовувати комунікативно-діяльнісний та особистісно-орієнтовний підходи. А сучасні педагогічні технології допомагають реалізувати ці підходи в навчанні та забезпечують його індивідуалізацію і диференціацію з урахуванням здібностей, рівня навченості та творчого потенціалу учнів.

Д. Нойа зазначав, що існує стільки хороших методів навчання, скільки існує хороших вчителів. Тому сучасний вчитель не має права зосереджувати свою увагу лише на одній технології або одному методі. Використовуючи принцип синергетики – об`єднуючи, узгоджуючи й застосовуючи ряд інноваційних теорій та технологій, вчитель повинен шукати найбільш вдале їх поєднання для вирішення поставленої дидактичної мети.

Комунікативна спрямованість у методиці викладання мови дає змогу реалізувати ціннісний, розвивальний і виховний аспект української мови як навчального предмета. Різні завдання комунікативного характеру спрямовують учнів на засвоєння певних знань, формують уміння і навички контролювати власне висловлювання. Постановка і вирішення завдань пізнавальної теми уроку сприяє не тільки кращому запам’ятовуванню вивченого, а й розвиває інтелектуальні й розумові здібності учнів, виробляє навички самоосвіти.

Найбільш доцільним є використання особистісно зорієнтованих форм роботи, тому що вони розширюють пізнавально-творчі та комунікативні можливості учнів, формують навички самостійної роботи, виховують почуття відповідальності за виконану роботу, встановлюють толерантне та рівноправне партнерство між учнями, створюють атмосферу співпраці та зацікавленості, вільного висловлювання думок. Показником ефективності будь-якої системи навчання є результативність учнів у її різних аспектах.

Отже, основні методичні положення і рекомендації педагогів щодо розвитку комунікативної здатності учнів можуть використовуватись сьогодні вчителями у їхній практичній діяльності. Оволодіння ключовими компетентностями допоможе випуснику школи краще пристосуватися до дорослого життя, адаптуватись до умов, що постійно змінюються, орієнтуватись у різноманітних життєвих ситуаціях, працювати в різноманітних сферах діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гляненко К. А. Мовленнєва компетенція як одна із складових особистості / К. А. Гляненко / Викладач і студент: умови особистісно-професійного зростання. Зб. доповідей і тез Міжнар. наук.-практ. конф. – Черкаси: ФОП Чабаненко Ю.А., 2014. – С. 26-27.

2. Гляненко К. А. Інноваційні технології як засіб формування загальних компетенцій у навчанні мови / К. А. Гляненко / Неперервна педагогічна освіта в Україні: стан, проблеми, перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 22-23 травня 2014 року, м. Умань. – Умань: ФОП Жовтий О.О., 2014. – С. 22-25.

3. Пентилюк М. Концептуальні засади комунікативної методики навчання української мови / М. Пентилюк, О. Горюшкіна, А. Нікітіна // Концептуальні засади комунікативної методики навчання української мови // УМЛШ. – 2006. – №1. – С. 15–20.

4. Пєхота О. М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя / О.М. Пєхота, А. М. Старєва // Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя. – Миколаїв, 2005. – 272 с.

5. Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. / О.Пометун, Л. Пироженко // Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К., 2004. - 192 с.

6. Шевцова Л.С. Методика застосування мовленнєво-ситуативних завдань. – Житомир, 2004. – С. 38 – 44.