Филологические науки / 1.Методика  преподавания языка и литературы

Аспірант Кушнір Т.І.

Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна

Компетентнісний аспект формування мовної особистості в основній школі

На нинішньому етапі розвитку лінгводидактики дедалі інтенсивніше розробляється й упроваджується у практику мовної освіти школярів ідея компетентнісного навчання, адже основна мета вивчення граматики у курсі української мови полягає в розвитку інтелектуальних та творчих здібностей школярів.

Так, у Концепції мовної освіти в Україні зазначається, що характерною особливістю знань з рідної мови “є їх комунікативна спрямованість: усе підпорядковане опануванню учнями рідної мови як засобу спілкування і пізнання” [6, 77].

На рівні школи дуже важливо забезпечити, озброїти дитину необхідними знаннями, вміннями, навичками та розвивати їх таким чином, щоб по закінченні навчального закладу людина здобула освітню компетентність. Розвиток саме цієї ключової компетентності стане кінцевою метою роботи школи над дитиною.

Отже, навчання повинно бути продуктивним, таким, що забезпечить досягнення вищого кінцевого результату – сформованості комунікативної компетенції особистості учня.

Проаналізувавши словникові джерела, нами зроблено висновок про те, що вчені під компетентністю розуміють: здатність людини застосовувати свої знання (Г.Халлаш); здатність, що ґрунтується на досвіді або знаннях, які людина розвинула завдяки практиці або освіті (Дж.Каллахан); навички й уміння, які особистість може використовувати в різних ситуаціях і контекстах та опановуючи нові ситуації (Ж.Перре). Отже, автори тлумачних словників визначають компетентність як обізнаність, ерудованість, авторитетність, інформованість.

А. Хуторський розмежовує поняття “компетенція” та “компетентність”:

- компетенція – це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кругу предметів та процесів та є необхідними для якісної продуктивної дії по відношенню до них;

- компетентність – це володіння людиною відповідною компетенцією, що містить її особистісне ставлення до предмета діяльності.

Поділяємо думку М.Чошанова, який наголошував, що “компетентність – це не лише володіння знаннями, а постійне намагання до їх оновлення та використання в конкретних умовах, тобто здобуття оперативних та мобільних знань; це гнучкість та критичність мислення, що здатна обирати найбільш оптимальні та ефективні рішення та відкидати хибні”[5, 242].

С.Бондар зазначає, що “… компетентність – це здатність особистості діяти. Але жодна людина не діятиме, якщо вона особисто не зацікавлена в цьому. Природа компетентності така, що вона може проявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини, в тобто в умовах глибокої особистісної зацікавленості в даному виді діяльності… Отже, цінності є основою будь-яких компетенцій” [1,8].

Отже, компетентнісний підхід до навчання української мови на сучасному етапі розвитку вітчизняної школи потребує глибокого осмислення й широкого розгляду пов’язаних з нею питань.

Варто зазначити, що компетентнісний аспект формування національно-мовної особистості недостатньо вивчений в українській лінгводидактиці.

Усі компетенції, на які орієнтується вивчення української мови, тісно взаємопов’язані.

З огляду на це доцільно виділити три власне предметних компетенцій, кожна з яких має свої різновиди.

Власне мовні компетенції:

● знання базових мовознавчих понять, основних відомостей з різних розділів мовознавства, передбачених шкільною програмою з української мови;

● базові лексичні, граматичні, стилістичні, орфоепічні, правописні вміння;

● внутрішня потреба вивчати українську мову (як рідну, державну);

● розуміння зображувально-виражальних можливостей рідної (української) мови;

● уміння внутрішньо проникати в смисл дидактичного тексту (інтарріоризувати зміст);

● уміння здійснювати різні види мовного розбору;

● лінгвосоціокультурні компетенції (інтеграція знань лінгвістичної і соціокультурної змістової ліній шкільного курсу української мови, серед них знання правил мовленнєвого етикету українців, виразів народної мудрості);

● досвід самостійної предметної діяльності – навчально-пізнавальної, аналітичної, синтетичної та ін.

Мовленнєві компетенції:

● знання базових мовленнєвознавчих понять;

● здатність адекватно сприймати, розуміти, оцінювати і відтворювати почуте чи прочитане;

● здатність до мовленнєвої творчості;

● здатність планувати, готувати майбутнє висловлювання в різних жанрах за інтерактивними і трансактивними схемами, виступати з повідомленням;

● здатність реалізовувати задум у процесі мовленнєвої діяльності;

● здатність до асоціативної мовленнєво-мислительної діяльності;

● уміння аудіювання, читання, говоріння, письма;

● гнучке вміння використовувати засоби рідної (української) мови залежно від типу, стилю мовлення;

● навички красномовства;

● уміння редагувати власне та чуже мовлення;

● здатність до контролю, самоконтролю результатів мовленнєвої діяльності.

Комунікативні компетенції:

● уміння доцільно використовувати засоби рідної (української) мови в практиці живого спілкування;

● уміння наводити переконливі аргументи в процесі розмови;

● здатність орієнтуватися в ситуації спілкування, комунікативно виправдано добирати вербальні і невербальні засоби і способи для оформлення думок, почуттів у різних сферах спілкування;

● уміння встановлювати і підтримувати контакт зі співрозмовником, змінювати стратегію, мовленнєву поведінку залежно від комунікативної ситуації;

● досвід особистої відповідальності за власну комунікативну поведінку, вимогливість до свого мовлення [5, 242-243].

Компетентнісний підхід до навчання мови спрямований на розвиток базових предметних компетенцій мовної особистості учня.

Мовну компетенцію, на думку Д.Ізаренкова, формують знання одиниць мови всіх рівнів (фонетичного, лексичного, словотворчого, морфологічного, синтаксичного). Зміст мовної компетенції – це засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, усвідомлення закономірностей і правил функціонування мови (І.Зимня, Л.Щерба).

Проблему формування мовної компетентності учнів досліджували та досліджують багато вчених (Л. Кулибчук, А. Ляшкевич, Т. Мельник, Л. Попова та ін.), лінгводидакти і методисти (О. Біляєв, О. Горошкіна, Н. Дика, С. Єрмоленко, С. Караман, Л. Мацько, О. Олійник, Г. Шелехова, В. Шляхова та ін.), мовознавці (М. Жовтобрюх, С. Ожегов, М. Сулима та ін.), психологи та психолігвісти (О. Божович, В. Зінченко, Л Костюк, Леонтьєв А. Петровський).

У загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти [3] виділено шість елементів, що складають мовну компетенцію, а саме:

▪ лексичну компетенцію, тобто знання й здатність використовувати мовний словниковий запас; вона складається з лексичних (стійкі вирази й однослівні форми) та граматичних елементів (закриті класи слів, такі як артиклі, займенники, прийменники, сполучники, допоміжні слова, частки);

▪ граматичну компетенцію, тобто знання й здатність користуватися граматичними ресурсами мови, такими як граматичні елементи (морфеми, основи та афікси, слова), категорії (числа, відмінка, роду, перехідності/неперехідності, залогу, виду тощо), класи (відмінювання дієслів, іменників, прикметників тощо), структури (складені та складні слова, фрази, речення); відношення (управління, узгодження тощо). Традиційно граматичні ресурси розділяються на морфологію та синтаксис;

▪ семантичну компетенцію, тобто здатність студента усвідомлювати й контролювати організацію змісту. Семантична компетенція охоплює лексичну (питання значення слова), граматичну (знання граматичних елементів, категорій, структур) та прагматичну (логічні зв’язки) компетенції;

▪ фонологічну компетенцію, тобто знання й навички перцепції й продукції звукових одиниць мови (фонем), фонетичних ознак розрізнення фонем, фонетичної редукції, складу слів, речення;

▪ орфографічну компетенцію, тобто знання й навички перцепції та продукції символів, з яких складаються письмові тексти;

▪ орфоепічну компетенцію, тобто знання й навички літературної вимови.

На думку А.Богуш, саме до складових мовленнєвої компетенції слід віднести лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну.

Граматичну компетенцію академік А.Богуш розглядає як неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами й нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм.

Формування граматичних компетенцій забезпечується в процесі вивчення кожного з рівнів мовної системи з огляду на неоднорідність мовних одиниць та їхню переплетеність. Проте синтаксичний матеріал створює для цього кращі умови, тому що всі одиниці нижчих рівнів функціонують у мові не самостійно, а тільки у складі одиниць синтаксису – реченнях і текстах.

Вивчення всіх синтаксичних явищ і створює найкращі умови для реалізації компетентнісного підходу. Закономірно, що школярам відводиться більше часу на засвоєння відповідних тем. За визначенням чинної програми з української мови учень, засвоївши матеріал про складне речення як синтаксичну категорію, має знаходити їх у текстах різних стилів та жанрів, у тому числі складнопідрядні, складносурядні та безсполучникові речення; визначати головну і підрядну частини (якщо є), види таких речень, їхні істотні ознаки; розрізнювати сполучники та сполучникові слова; правильно ставити відповідні розділові знаки маж частинами речень; знаходити і виправляти різнотипні помилки; правильно інтонувати складні речення відповідно до їхніх змістових і структурних особливостей; складати висловлювання в усній та писемній формі на соціокультурну тему, використовуючи в них виражальні можливості складних речень [7, 15].

Сучасний учень повинен володіти такими якостями як активність, мобільність, вмінням планувати й організовувати свою діяльність самостійно, з власної ініціативи, адекватно оцінювати якісний рівень результатів діяльності, визначати освітню траєкторію для досягнення соціально й особистісно важливих цілей [2, 119]. Безумовно, формування граматичної компетентності учнів посідає вагоме місце в основній школі. Ми наголошуємо на поетапності роботи щодо формування граматичної компетентності учнів основної школи.

Науково обґрунтоване й методично продумане вивчення синтаксичного рівня мовної системи в основній школі ефективно сприяє виробленню в школярів граматичної компетенції, збагачує їх досвідом духовно-практичної творчої діяльності здатністю спілкуватися в процесі практично спрямованої діяльності у своєму щоденному житті, створює можливість осягнути й оволодіти всіма виражально-зображувальними ресурсами української мови, забезпечуючи цим глибоке проникнення молодих поколінь у слово рідного народу й уможливлюючи самореалізацію особистісного потенціалу як способу людського буття.

Література:

1. Бондар С. Компетентність особистості – інтегрований компонент навчальних досягнень учнів // Біологія і хімія в школі. – 2003. – № 2. – С. 8-9.

2. Дика Н.М., Огарь Ю.В. // Формування самоосвітньої компетентності в учнів профільної школи під час вивчення синтаксису. – Молодий вчений. – №1. – С. 119-122.

3. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання; наук. Ред. Українського вид. С.Ю.Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.

4. Компетентнісний підхід в освіті: теоретичні засади і практика реалізації: матеріали методол. семінару 3 квіт. 2014 р., м.Київ: [у 2 ч.]. Ч.1 / Нац. акад. пед. наук України; [редкол.: В.Г. Кремень (голова), В.І. Луговий (заст. голови), О.І. Ляшенко (заст. голови) та ін.] – К.: Ін-т обдарованої дитини НАПН України, 2014 – С. 217-226.

5. Компетентнісний підхід у неперервній освіті: колективна монографія / за науковою редакцією І.Г.Єрмакова. – Донецьк: Каштан, 2012. – 260 с.

6. Концепція мовної освіти 12-річної школи // Дивослово. – 2004. – №3. – С. 76-80.

7. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи [Текст] // Директор школи. – 2002. - № 1. – С. 11-15.