Компетентнісний підхід у вивченні іноземних мов

Актуальність обраної теми пояснюється, з одного боку, підвищенням ефективності та якості навчання іноземної мови студентів, а з другого – урахування особливостей етапу навчання та підмови спеціальності. Цілі навчання іноземної мови (ІМ) – це заздалегідь запланований результат педагогічної діяльності, який досягається за допомогою змісту, методів, засобів навчання тощо. Це основний компонент системи навчання ІМ, який формується під впливом соціального замовлення суспільства, рівня розвитку методики навчання ІМ і суміжних з нею наук, умов навчання і впливає на вибір інших компонентів системи. Переорієнтація практичних цілей навчання ІМ відбулася у 60-і роки минулого століття. Провідною визначається мета розвитку усного мовлення і безперекладного читання. У 70-х роках у методичній літературі з’являється нове формулювання практичної мети навчання ІМ: навчання спілкування іноземною мовою [1] . У 80-і роки в методиці навчання ІМ з’являється поняття «комунікативна компетенція», запропоноване американським ученим Д.Хаймзом [2] , який трактував комунікативну компетенцію як інтегративне утворення, що включає поряд з лінгвістичними і соціальнокультурні компоненти. Поняттям «компетентність» українська освіта оперує у значенні, запропонованому європейськими країнами. Компетентність визначають як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання. Компетентність ґрунтується на знаннях, навичках і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати. Таким чином, кожна компетентність побудована на поєднанні знань, навичок і вмінь, а також ставлень, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії. Перехід до компетентнісного підходу означає переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі, у зміщенні акценту з накопичування нормативно визначених знань, навичок і вмінь на формуван ня й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях, на організацію освітнього процесу на основі урахування затребуваності навчальних досягнень випускника школи в суспільстві, забезпечення його спроможності відповідати реальним запитам швидкозмінюваного ринку й мати сформований потенціал для швидкої безболісної адаптації як у майбутній професії, так і в соціальній структурі. Перспективність компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає високу готовність випускника школи до успішної діяльності в різних сферах, у тому числі і в володінні іноземними мовами. Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів». Під поняттям «компетентнісний підхід» у навчанні ІМ розуміють насамперед спрямованість освітнього процесу на формування в учнів іншомовної комунікативної компетенції з одночасним формуванням ключових (базових, основних, надпредметних) компетенцій, до складу яких зазвичай відносять соціальноособистісні, загальнонаукові й інструментальні компетенції. Іншомовна комунікативна компетенція (ІКК), за визначенням А.М.Щукіна [3], – це здатність вирішувати засобами ІМ актуальні для учнів завдання спілкування у побутовій, навчальній, виробничій і культурній сферах життя; вміння учня користуватися фактами мови і мовлення для реалізації цілей спілкування. Єдність цілей навчання дозволить уникнути однобіч ності, коли одні цілі, наприклад практична, досягаються без врахування інших цілей навчання. У навчанні усі цілі мають реалізуватися одночасно, у комплексі. Вивчення іноземних мов вимагає від студентів особливого психологічного настрою. Насправді вивчення чужої мови, чужого світосприйняття покликане долати метальне складні психологічні бар`єри. Для визначення індивідуального рівня сформованості інформаційної компетентності пропонуємо використовувати анкетування та тестування студентів першого року навчання. На основі порівняння свого рівня інформаційної компетентності із рівнем, закладеним у запропонованій нами моделі, студент буде мати можливість самостійно будувати власну освітню траєкторію. Реалізація індивідуальної стратегії навчання для кожного студента може бути забезпечена через впровадження модульної моделі навчання та використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, впровадження яких створює сприятливе середовище для реалізації новітніх особистісно-орієнтованих технологій, заснованих на використанні методів навчання, що відповідають індивідуальним можливостям кожного студента (напр. навчання у співробітництві, метод проектів, кейс- метод, “портфельний” метод) . Отже, спираючись на вищесказане, можна зазначити, що 1. Основний компонент системи навчання ІМ формується під впливом соціального замовлення суспільства і впливає на вибір інших компонентів системи. 2. Кожна компетентність побудована на поєднанні знань, навичок і вмінь, а також ставлень, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії. 3. Єдність цілей навчання дозволить уникнути однобіч ності, коли одні цілі, наприклад практична, досягаються без врахування інших цілей навчання.

1 Пассов Е.И. Основы методики обучения иностранным языкам: пособ. для студентов яз. спец. / Пассов Е.И. – М.: Русский язык, 1977. – 216 с.

2 Hymes D. On Communicative Competence. – Philadelphia :University of Pennsylvania Press, 1971. – 174 p

3.Щукин А. Н. Лингводидактический энциклопедический словарь: более 2000 единиц / Щукин А.Н. – М.: Астрель: АСТ:Хранитель, 2007. – 746 с.