Филологические науки / 6. Актуальные проблемы перевода

Кикоть В. М., канд. філол. наук, доцент

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту (м. Черкаси)

Поетичний переклад – творчість і наука

У світовій практиці є немало авторів і дослідників, які заперечують, що переклад – це мистецтво. Зокрема, Френц Хорст, незважаючи на те, що він відкидає практику перекладу вірша прозою («Перекласти поезію прозою, незважаючи на те, як достовірно і навіть вишукано відтворено слова, означає зрадити вірш» [Horst 2009, p. 35]), робить наступну декларацію: «... переклад не є ні творчим, ні імітативним мистецтвом, а стоїть десь між ними двома. Не творчість, тому що він не є наслідком натхнення перекладача, а скоріше наслідує манеру іншого, вже створеного твору. Але і не імітативне мистецтво, позаяк він повинен передати не лише ідею твору, що перекладається, а повинен також трансформувати його» [Horst 2009, p. 35]. Загальновідомою є і французька традиція перекладати поетичні твори прозою, тобто передавати в перекладі лише зміст у його первинному розумінні.

Т. А. Казакова небезпідставно вважає, що науковий аспект художнього перекладу становлять знання найширшого кола проблем, пов’язаних зі самим поняттям художнього тексту, міри художності, межі між художнім і нехудожнім, сюди ж відносяться і знання специфіки мови оригіналу та перекладу, культурних і літературних традицій, внутрішнього й соціального світу автора твору, психології літературної творчості тощо [Казакова 2002, с. 5].

Наші дослідження привели до наступного визначення поетичного перекладу: поетичний переклад – це процес і результат макрообразного відтворення поетичного твору як іншомовного літературного твору завдяки збереженню всіх рівнів його образної структури з урахуванням їх домінантності та зв’язків поза цією структурою.

Запропоноване визначення враховує як літературознавчі фактори (поетичний переклад є не просто текстом, а літературним твором зі збереженими функціями), так і лінгвістичні (відтворення всіх образних рівнів у їхній взаємозумовленості, субординації та асоціативними зв’язками. Воно виявляє шляхи аналізу першотвору перекладачем та розгляду готового перекладу критиком, тобто це має бути філологічне дослідження у всеозброєнні сучасних перекладознавчих методів, релевантних для літературознавства, лінгвістики, філософії (герменевтика), етнокультурології і т д., хоча такий підхід до аналізу оригінала й перекладу не слід ототожнювати з механічним об’єднанням цих принципів, позаяк їхня взаємодія, підпорядкована новій меті, дає нову якість – перекладознавчий аналіз.

Слово «відтворення» покликане усунути асоціації з механічною роботою перекладача, які знімають формалістичні вимоги неодмінного використання в перекладі тих самих зображальних засобів, якими користувався автор першотвору. Вираз «макрообразне відтворення» підкреслює творчий характер перекладу, його некопіїстичну природу. Але орієнтація на збереження всіх рівнів образної структури оригіналу обмежує «свободу творчої діяльності» перекладача, задаючи їй певні об’єктивні рамки.

Література:

1. Horst F. The Art of Translation / Frenz Horst / // Theory of Translation and Comparative Literature. Anthology of Critical Materials / Edited by Igor Limborsky. – Черкаси: Східноєвропейський ун-т економіки і менеджменту, 2009. – С. 28–39. – [Укр., англ. мови].

2. Казакова Т. А. Художественный перевод : [учеб. пособие] / Казакова Т. А. – СПб.: ИВЭСЭП, Знание, 2002. – 112 с.