Філологічні науки/Актуальні проблеми перекладу

Петрашик О.В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут», м. Київ, Україна

Дотримання норм віршування у поетичному перекладі

Якщо мистецтво вважати мисленням образами, то образи літератури, на відміну від інших видів мистецтва, пов’язані з мовою. Це означає, що вони засновані на відомих мовних категоріях і що зв’язок між образом та мовною категорією в літературі дуже тісний і безпосередній. Цим визначається складність підбору функціональних відповідностей при перекладі, а отже, постає питання про вирішення творчих завдань художнього перекладу, зокрема поетичного.

Вірш – це невеликий за розміром художній твір, побудований за законами віршованої мови. А віршована мова в художній літературі і мова художньої прози характеризуються спільною ознакою – образністю. Англійський критик Т.Гюм писав, що образи в поезії є не лише прикрасою, а основною суттю інтуїтивної мови [5, 563]. Але віршована (тобто поетична) мова, на відміну від прози, є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна та експресивна, характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов’язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.

Однак не слід думати, що перекладі віршів домінують лише компоненти віршованої форми. Ця складна форма містить не менш складний зміст, який виражається сплетінням багатопланових образів, які в кожного поета та в кожному творі утворюють свою неповторну систему. Адже для літератури, як для мистецтва, матеріалом якого служить мова, характерний особливий, часто безпосередньо тісний зв’язок між художнім образом і мовною категорією, на основі якого він будується [3, 245].

Важливим також є стилістичне забарвлення поетичної лексики – наявність особливих груп слів (архаїзмів, неологізмів, синонімів, антонімів та ін.) та використання своєрідних засобів художньої виразності (епітетів, порівнянь, метафор і т.д.).

Слід наголосити на ролі синтаксичних прийомів та фігур поетичної мови. За словами М.Рильського, ми не повинні зв’язувати себе чужомовним синтаксисом, слід будувати фразу згідно з законами нашої мови, але так, щоб відчувався характер синтаксису автора. Автора, якому притаманна манера писати довгими періодами, у жодному разі не можна передавати коротенькими фразами [1, 160].

Ще однією складовою поетичної мови є особливості звучання, тобто поетична фонетика або евфонія, яка створює своєрідний звуковий «малюнок» мови. Музичне оформлення мови, система алітерацій, асонансів та інші види звукової гри надають відомого емоційного забарвлення розповіді. Евфонія залежить від словникового складу мови. Вона, як і інші образотворчі засоби, відіграє свою роль лише в єдності зі змістом, і ні в першотворі, ні в перекладі не може служити самоціллю [2, 160].

Звернемо уваги на ті особливості англійської поетичної лексики і фонетики, які використовують поети для вираження віршової форми поетичних творів.

Зауважимо, що англійським поетичним текстам останньої третини XV ст. і аж до другої половини XIX ст. властива деяка специфіка вимови та орфографії, які головним чином зводяться до наступного.

Поряд із оригінальним поетичним словником форми деяких слів мають неординарний характер, відмінний від загальновживаних. Ці форми підпорядковуються вимогам віршового розміру, вибраного поетом. Для того, щоб витримати той чи інший розмір та зі стилістичних міркувань, іноді необхідно вкоротити деякі слова, тобто випустити один склад або голосний звук. Подібні пропуски на письмі позначаються апострофом. Скорочення зазвичай зузстрічаються у таких випадках:

· вкорочують перший склад у словах такого типу:

between = ’tween beneath = ’neath

before = ’fore amongst = ’mongst

· пропуск приголосного зі стягненням голосних:

over = o’er never = ne’er

whoever = whoe’er whosoever = whosoe’er

· голосні та приголосні скорочуються в останніх складах наступних слів:

even = ev’n, e’en though = tho’

heaven = heav’n through = thro’

З метою дотримання розміру або рими можливе перенесення наголосу з наголошеного складу на ненаголошений.

Великий інтерес у процесі художнього перекладу становлять специфічні особливості іншомовного вірша, обумовлені різною довжиною слова в оригіналі та в перекладі. У перекладознавчій літературі лінгвістичного характеру є чимало спеціальних праць, присвячених цьому питанню; вони обгрунтовані теоретично і підтверджені на практиці.

Зупинимось на законах еквілінеарності, еквіметричності та еквіритмії.

Недалекі ті часи, коли у перекладах білих англійських ямбів Шекспіра вимагалось дотримуватись горезвісної «еквілінеарності», тобто за одиницю точності у віршованому перекладі брався рядок першотвору. При цьому «теоретики», переслідуючи мету зробити переклад буквальним і не звертаючи уваги на відомі всім невеликі розміри англійських слів і синтаксичну стислість англійської мови, виражали цілковиту зневагу до змісту, частина якого неминуче відсікалась, не поміщаючись в прокрустовому ложі рядка. В результаті виходили переклади, які К.І. Чуковський охрестив «астматичними» [4, 142].

Щодо еквіритмічності, то це справа умовна. Дуже важко еквіметрично, тим більше еквіритмічно перекладати вірші з мови однієї звукової системи віршами на мову іншої системи. Та все ж перекладач повинен старатись зберегти форму оригіналу, адже саме вона свідчить про індивідуальну своєрідність іншомовного поета. Тому вважаємо, що перекладі потрібно намагатись:

· дотримуватись розміру і стопності;

· зберігати риму;

· зберігати каденцію – наявність/відсутність занаголосної частини рими;

· зберігати типи чергування рим.

В інтересах теоретичної ясності необхідно додати наступне. Поет-перекладач повинен зберегти поетичну форму оригіналу: строфіку, чергування і характер рим. Але нехай не маячать перед ним норми чужої мови: чужий синтаксис, чуже віршування, які складались у нормах іншої мови і тільки від неї залежать [1, 103].

Література

1. Рильський М. Мистецтво перекладу. – К.: Радянський письменник, 1975. – 341 с.

2. Россельс В.М. Сколько весит слово (Статьи разных лет). – М.: Советский писатель, 1984.

3. Федоров А.В. Основы общей теории перевода (Лингвистические проблемы). М.: Высшая школа, 1983. – 303 с.

4. Чуковский К.И. Высокое искусство. – М.: Советский писатель, 1988.

5. Английская поэзия в русских переводах. – М.: Прогресс, 1981. – 686 с.