Философия / 4.Философия культуры.

Скрипник Є.М.

Чернівецький національний університету ім. Юрія Федьковича, Україна

Ціннісні орієнтації – основи формування світогляду особистості

Цінності були й залишаються тим феноменом, що спонукає людину, особистість до певних вчинків, діяльності, оскільки на їх основі формуються різного виду потреби. Це складний, багатоаспектний процес, який потрібно досліджувати в парадигмі «особистість» – «цінність» – «діяльність».

Наукове пізнання так само, як й інші форми духовного виробництва, необхідні для регуляції людської діяльності. Проте різноманітні види пізнання по-різному виконують цю роль. Діяльність завжди регулюється певними цінностями і цілями. Науковці, філософи, культурологи, духовні наставники дають визначення цінності залежно від власного розуміння, керуючись власною призмою когнітивних та морально-естетичних засад. Тож, вишукуючи єдине визначення поняття цінності, необхідно пам’ятати про особистісний момент кожного визначення.

Так, античний філософ Платон вважав, що цінності мають абсолютний характер, однак софісти були переконані, що всі цінності індивідуальні й відносні. Аристотель підсумував уявлення про цінності своїх сучасників та припустив, що існування окремих, самодостатніх цінностей все-таки можливе, так звані «самоцінності», проте неможливо відкидати й відносність їхньої природи, оскільки різним людям одні й ті самі речі видаються по-різному цінними. Він вважав, що мудрість наразі і покликання «пізнати розумом речі за природою найбільш цінні» [2]. Їхні ідеї абсолютності та відносності цінностей підтримав М. Шелер, який надав феномену цінності окремого буття [3, с.128].

Сьогодні існують й інші теорії особистості, які розробляються представниками різних галузей знань. Відомий дослідник гуманітарної культури А. Запісоцький акцентує увагу на тому, що найважливішою для духовності людини, що постійно перебуває у розвитку, є «ціннісно-нормативна сфера свідомості особистості». Система цінностей входить в ядро особистості і виступає як світоглядна основа усіх сфер та аспектів її життєдіяльності [1, с.221]. Цінності, як доречно зазначають О. Базулик та Н. Юхименко, «виконують функцію перспективних стратегічних життєвих цінностей і є головним мотивом життєдіяльності. Цінності визначають етичні засади та принципи поведінки, тому будь-яке суспільство зацікавлене в тому, щоб люди дотримувалися актуальних для теперішнього часу правил поведінки».

Цінності, як феномен, слід розглядати у тісному поєднанні з людською природою загалом. А це, у свою чергу, пов’язано з поглядами на природу людини як такої. Тут є, як мінімум, декілька основних теоретико-соціальних підходів. Так, Т. Гоббс доводив, що людська істота ущербна, гріховна, корислива, загребуща, антисуспільна. Нині, у XXI ст., соціальна політика, однак, майже скрізь ґрунтується на таких загальнолюдських цінностях, як: право на життя, свобода, рівність, недискримінація, справедливість, солідарність, соціальна відповідальність тощо. Такі цінності вперше закріплені у загальній «Декларації про права людини», яка є обов’язковим документом для всіх країн світу. Ціннісні орієнтації людини, групи, соціуму не є сталими, вони перебувають у постійній динаміці, у розвитку. Це відбувається тому, що динамічними були і залишаються суспільства загалом.

Для розуміння спільної та цілісної діяльності потрібно звернутися до первісної точки, до якої соціум (як сукупність всіх людей) тягнеться і намагається повернутися з нинішньої своєї позиції. Цінність змушує людину замислитись, обдумати й діяти. Саме цінність в своєму абстрактному вияві змушує людину робити вибір між потрібним і зайвим, закидає людину до екзистенційного переживання. Вона не регулюється окремими людськими законами й нормами, навпаки, вона регулює їх. Адже закон і правило є відображенням спільної ідеї про прийняття, про відсторонену особистісну зацікавленість для спільного блага. Цінність виступає тут основним чинником та регулятором творення [1, с.223].

Соціальне відтворення було і є значною мірою духовним відтворенням, воно є відтворенням когнітивної структури суспільства. До того ж соціальне відтворення, на думку багатьох фахівців, і є відтворенням структурованим. Тобто воно не тимчасове, не іманентне. Головною діяльністю Україна – це демократизація суспільства, а її напрямок Європейський союз. Саме це і є ціннісною орієнтацією суспільства. Отже, суспільства демократичного спрямування характеризуються величезними диференційованими процесами. У демократичних суспільствах, де ціннісні орієнтації максимально диференціювалися, надто складною, протирічливою є проблема соціального вибору. Структура сучасної демократії породжує досить складну і диференційовану систему знань про себе. Розуміння сутності демократії набуває багатьох забарвлень, відтінків, особливостей. У перенесені на суспільний розвиток, зокрема на державність, виникає потреба досить чіткого пояснення суті особливостей правової, демократичної, антикорупційної, соціальної держави тощо.

Литература:

1. Кравченко А. І. Цінність як духовний стрижень особистості в процесі її становлення та життєдіяльності: концептуально-постановчий аспект // Наукові праці МАУП – вип. 3(42) – К.: ДП «Вид. дім «Персонал»; 2014 – С. 220-225

2. Социальная философия [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://soc.fil.narod.ru/glava9htm

3. Шелер М. Формализм в этике и моральная этика ценностей / М. Шелер. [Пер. А. В. Денежкина] // Избранные произведения. – М.: Изд-во «Гнозис», 1994. – 490 с.