К.філос.н. Моргун О.А

ДВНЗ «Криворізький національний університет»,Україна

Філософсько-методологічне розуміння проблеми буття у сучасних онтологічних дослідженнях

Сучасні дослідження актуальних проблем буття, в основу яких покладено принципи всеєдності мислення і буття, суб’єкта й об’єкта, гносеологічних перетворень знання на вищих ментальних і ноосферо-синергетичному "переходах", суттєво змінюють існуючі класичні, некласичні і постнекласичні світоглядні уявлення на принципово нове ноосферно-онтологічне світорозуміння. В ньому зараз поєднуються як найновіші досягнення науки, так і древні вчення, а нове бачення дійсності центрується навколо складних і понадскладних структур буття, понадвеликих систем та "замежових" вимірів реальності, що набагато перевершують звичні погляди на природне, космічне і всесвітнє буття. У древніх ученнях людина прямо і безпосередньо пов’язується з "вищим" буттям космосу як своїм майбутнім існуванням після земного життя. Так, Агні-йога, як одна з найбільш розвинених систем людського знання про світ, стверджує ідеї "Надземного" буття з його відповідною буттєвісною "ієрархією" і знаходить у цьому підтвердження в енерго-соматичній структурі людської фізичної сутності. Згідно цих поглядів людина, окрім "ущільненого" тіла, має "тонку енергетику", "тонке рухливе тіло", котре в стані "психоенергетичного напруження" може "досягати вогненості", ставати "прозорим" і "невидимим", а також "світним" і "самосвітним" тілом (тобто перетворюватися на "актичну структуру" – ред.) [1, с.561, 759]. Сучасні дослідження структури антропобуття людини доводять, що головна функція "тонких тіл" – це "розкриття і перетворення фізичних систем" у їх нову, "вищу якість" [2, с.39]. Зараз вже відомо, що подібне перетворення відбувається в напрямку трансформації матеріально-фізичної енергетики в ментально-духовні синергетичні процеси синтезу буття і мислення в понадшироких і понадвеликих "креативно-синергетичних системах" [3, с.57]. "Тонкофізичне" буття визнається й сучасною наукою, проте воно як феномен може бути сприйнятим тільки світорозумово і ментально в разі психічного "розширення" свідомості.

У сучасних онтологічних дослідженнях буття репрезентується через певне буттєвісне світорозуміння, формування особливої філософсько-буттєвісної свідомості. Це "Буття-розуміння" в якості "рефлексії межових засад" буттєвісного світорозуміння, коли можливе обґрунтування подібної рефлексії у знаходженні "витоків Буття" [4, с.108]. «Рефлексоване буття» як "буття-рефлексія" у його понятійному визначенні повинно мати свої суб’єкт-об’єктні витоки як в об’єктованій гносеологічній реальності, так і в суб’єктованій онтологічній реальності, постійно підживлюватися і безперервно відтворюватися з невичерпного креативно-синергетичного джерела ментально-інформаційних процесів, котрі в метафізичному вимірі стають "буттєвісною синергетикою ноосферного метазнання" [5, с.117].

Відомо, що Р. Декарт безпосередньо зводив буття до "мислячого буття", буття-мислерозуміння, буття як "мислячого Я" (cogito ergo sum). І. Кант поглиблював декартову концепцію "раціоналізованого буття" до його розуміння як певного "проекта трансцедентальної антропології". У своїй основі цей проект виражає сутність метафізики через трансцендентальну сутність людини, її духа і душі, розсудка і розуму, волі та структур свідомості й ментальності. За І. Кантом, "буття явно не є реальний предмет, тобто уявлення про щось, котре може стати складовою частиною поняття тієї чи іншої речі" [6, с.521].

Першим зважився здійснити "понятійну деструкцію" буття М. Хайдеггер. Зробивши спробу "піддати деструкції проблематику засад буття", він на місці буття знаходить "екзистенцію, що змінюється". Трансценденція суб’єкта у нього розкривається в екзистенції та у її безперервних змінах. [4, с.108, 159, 173]. Проте в цьому випадку виникають питання про "щойність буття" і "хтойність буття", "що і хто" знаходиться в буттєвісному процесі, яке всякий раз є наявним, і "що воно за сутнє", всякий раз "присутнє" як "хтойність" і "щойність" та як сутність всього сущого [4, с.174-175]. То у гносеологічному відношенні можна стверджувати, що ми маємо перед собою знання у його буттєвісному виявленні, що стає наявним у процесі пізнання дійсності й перетворюється на об’єктовану гносеологічну реальність, котра в пізнавальному відношенні є необмеженою [7, с.42]. В онтологічному відношенні репрезентація буття через знання або через свою власну підставу "самобуття" вкрай утруднено. Тут, за І. Кантом, "реальність зовнішнього почуття необхідно пов’язана з реальністю внутрішнього почуття", звідки випливає, "що існування речей поза мною, котрі знаходяться у відношенні з моїм почуттям, я усвідомлюю з такою ж упевненістю, з якою я усвідомлюю своє власне існування" [6, с.102].

Тобто мова йде про "всесвітню сутність", що не "відкривається" через природно-предметні сутності, а тільки через глибинне "ментальне пізнання", котре трансформується, за І. Кантом, з "феноменального" на "ноументальне пізнання" трансцедентуючого суб’єкта, або, за Г. Гегелем, є "абсолютним пізнанням" первосутнісним духом-суб’єктом. Подібне високорівневе суб’єкт-об’єктне пізнання можливе в разі певних "гносеологічних перетворень знання як у прямому, так і в зворотному напрямку: "знизу" - "від природи" і "зверху" - "від абсолюту" [7, с.172]. Проте вкрай повчальним є древнє знання про ці речі, у якому через поняття "пізнання", "знання", "сутність" розробляється відповідне понятійне розуміння "Надземного світу" як певної ментало-ноосферної реальності, що вже фіксувалась у давнину.

В останньому пункті виникає складне філософсько-методологічне питання про дві концепції буття:

концепція "трансцедентального буття", за якою людська свідомість з’являється історично, є результатом довготривалої еволюції земної природи і така "природна свідомість" лише відображає дійсність у почуттєво-раціональній формі знання про неї у понятійному світорозумінні;

концепція "імманентного буття", за якою людська свідомість не відображає навколишню дійсність, а існує в первинному стані духовного знання та в модусі "духовної свідомості" (природно-неопредмеченої);

Незважаючи на принципову відмінність вищеозначених концепцій, їх сутнісне протиріччя полягає у наступному: має чи не має людська свідомість свій власний зміст, вона тільки автоматично "відображає" навколишню дійсність і потім вже "внутрішньо" її опрацьовує, чи воно активно впливає і "творить" об’єктивну реальність. Ключове питання тут – де знаходиться "об’єкт пізнання" і, якщо свідомість окрім "зовнішніх об’єктів" має свій власний "внутрішній об’єкт" пізнання (наприклад, в якості "ментальних об’єктів"), то чи можуть тоді свідомість, мислення, ментальність бути самостійним "об’єктом самопізнання". І далі – як цей "внутрішній об’єкт" співвідноситься з "зовнішнім об’єктом", чим цей "внутрішній об’єкт" є: суб’єкт, свідомість, мислення, знання, когнітивна інформація тощо. Або за І.Кантом, у яких межах знаходиться "сфера законного використання розуму" – у феноменальному бутті чи ноуменальній реальності, у самих "явищах" феноменального світу чи процесах "сутність-явище" або в метасутності (первосутністі) без буттєвісних "явищ" [8, с.203-204].

Подібне питання на підґрунті сучасної філософської антропології формується таким чином: при наявності "межевого буття людини" чи "можливе понадмежеве буття людини"? [9, с.221, 285]. Тобто при наявності "земного буття" людини (матеріально-фізичного) чи може об’єктивно існувати "Надземний Світ", ідеально-мисленнєвий "Надземний Універсум" як "буття розуму"? Подібна "буттєвісна проблема" у сучасній філософії виникла наприкінці 80-х років ХХ століття. Н.В. Мотрошилова подібне визначила як "філософське утруднення" відносно "специфіки роздумів про буття". А саме : "у звичайному житті ми лише через конкретні властивості дізнаємося, яка річ або яка людина". Але у випадку з визначенням буття "виходить інакше: щоб зрозуміти, що таке буття, треба відхилитися від конкретних і навіть від загальних властивостей". Бо вживаючи "філософську категорію буття ми усвідомлено переносимо нашу думку на високий рівень абстрагування, межевий із можливих" [10, с.11]. А в сучасній філософії науки – і на "позамежевий рівень" абстракцій та "абстрактних переходів". Подібні вищі і надрозумові "абстрактно-свідомісні" та "ментально-духовні" переходи розвивають у людини "ментальні здібності субстанційного пізнання", підняття звичайного свідомісного сприйняття дійсності (природного) до найвищого рівня метафізного і "субстанційного метазнання" [7, с.100].

Подібне вирішення "проблеми буття" можна побачити і в історії філософії, де ключовим стало питання "буття-небуття". Так, Н. Мотрошилова, виходячи з поглядів древніх філософів (Парменід, Демокріт, Платон та ін.), висуває вірну тезу, що "безкінечний світ непромінальний – завжди був, є і буде", але одночасно "світ був, є і буде, він має свій початок і кінець не тільки у просторі, але й у часі" [10, с.4].

В сучасній філософії, окрім буття речей і процесів живої та неживої природи, окрім буття "першої" і "другої природи" (соціальне буття суспільства), визначається також і "духовне буття" як ідеальне існування, але тільки в межах "буття людини і її свідомості" [11, с.104]. При цьому все багатство і глибинність поглядів на буття зводиться до методологічної формули: "буття як точка відліку" і з цим "задається нібито вихідна система координат роздумів про природу і сутність світобудови, його розмаїття, різних рівнях, характеристиках, атрибутах, формах як цілого, так і окремих його частин тощо" [11, с.104]. Проте дуже характерно, що поступово формується більш широке розуміння буття, котре усвідомлюється не тільки в межах нашого "даного світу" (як антропобуття), але і як реальність позалюдського існування, де людина якимось "позабутєвісним" чином також може бути реальнісно представлена. А саме: "буття можна визначити як загальну, універсальну та єдину у своєму роді здатність існувати, котрою володіє будь-яка реальність" [11, с.104].

Виходячи з подібних філософсько-методологічних засад давньої і сучасної філософської думки "проблема буття" постає перед нами зовсім по-іншому, чим до цього вважалося. Мова може йти не про буття в його різних визначеннях, а про реальність, з якої розгортається буття, котре поширюється в різних модусах буттєвісного існування і розвивається у життєвих формах природного буття, що сутнісно пов’язане з доприродною субстанційною реальністю і створюють з нею єдине ціле. Реальності, що стали буттям, виявляють себе у певному матеріально-фізичному і природному існуванні, розвивається у самих різних життєвих формах з безліччю природних світів, але з їх єдиною ноосферно-метафізичною онтологічною організацією у всеєдності буття і мислення, суб’єкта і об’єкта, опредмеченого і розпредмеченого знання.

Література:

1. Агни йога. Учение живой этики. Т.2. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2002. – 1131 с.

2. Миание М.Ю. Йога-сутра Патанджали. – Харьков: Созидание, 2006.–64 с.

3. Капіца В.Ф. Філософсько-методологічні засади креативно-синергетич-ного світорозуміння. – Кривий Ріг: Видав. центр, 2009. –273 с.

4. Марков Б.В. Знаки Бытия. – М.: Наука, 2001. – 967 с.

5. Капіца В.Ф. Синергетика ноосфери і метафізика знання. – Кривий Ріг: Видав. центр, 2010. – 304 с.

6. Кант И. Соч. в 6-и томах. Т.3. – 799 с.

7. Капіца В.Ф. Гносеологічні перетворення знання і ноуменальне пізнання. – Кривий Ріг: Видав. центр, 2011. – 387 с.

8. Имманентное // Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклоп., 1983. – 840 с.

9. Хамитов И. Философия. Бытие. Человек. Мир. – К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. – 456 с.

10. Мотрошилова Н.В. Бытие // Вопросы философии- 1984.- №4. – с. 3-14.

11. Бучило Н.Ф., Чумаков А.Н. Философия. – СПб: Питер, 2004. – 428 с.