Психология / Педагогическая психология

К. п. н., ст. н. с. Назаренко Г. А.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти

педагогічних працівників

Психологічні засади суб’єктності особистості

в умовах становлення демократії як народовладдя

Становлення демократичних відносин між владними структурами держави і громадянським суспільством, між владою і особистістю неможливе без активної участі громадян у суспільно-політичному житті. Це положення актуалізує проблему виховання культури демократизму кожного громадянина-суб’єкта, спроможного налагодити конструктивну паритетну взаємодію з політичною владою.

У зв’язку з цим особливої актуальності набуває дослідження психологічних засад становлення нового типу особистості – активного учасника демократичного розвитку країни, суб’єкта суспільно-політичної взаємодії.

Починаючи з середини ХХ століття проблема становлення особистості як суб’єкта активно розробляється у контексті суб’єктно-діяльнісної психологічної концепції (С. Рубінштейн), розробки теоретичних положень про людину як суб’єкта психічної активності (А. Брушлинський), про рефлексію особистості у процесі життєвого становлення й саморозвитку (В. Слободчиков), концепції саморозвитку та власної життєтворчості людини-суб’єкта (К. Абульханова-Славська), концептуалізації уявлень про суб’єкта як про саморозвивальну систему, що покликана реалізувати власний потенціал (С. Максименко, Г. Костюк, В. Татенко, Т. Титаренко та ін.).

Результати наукового пошуку названих вище та інших вчених стали теоретичним підгрунтям дослідження проблеми розвитку особистості-суб’єкта в умовах становлення демократії як народовладдя.

Погоджуємось з думкою І. Котик про те, що людина не є суб’єктом від народження: вона формується і самостверджується як суб’єкт у процесі спільної діяльності та діалогічної взаємодії, у результаті співвіднесення актуальних соціально-культурних норм із власним образом зовнішнього та внутрішнього світу. Вчений доцільно зазначає, що таке співвіднесення можливе завдяки рефлексії як здатності мислити, бачити, оцінювати себе та свої дії з позиції інших [3].

Сучасний український дослідник Ю. Масієнко, поряд із рефлексивністю, виокремлює такі ознаки суб’єктності особистості, як активність, творчість, відповідальність та автономність [6].

Досліджуючи здатність особистості-суб’єкта до ініціації та саморегуляції власної активності, С. Малазонія цілком слушно зауважує, що функцію провідних характеристик сутності суб’єкта виконують такі поняття, як самоактуалізація, саморефлексія (самопізнання, саморозуміння, самоусвідомлення), самовизначення, самоставлення, самопроектування самодетермінація. Здатність до саморегуляції вчений трактує як узагальнене вміння досягати високої результативності шляхом самостійного ініціювання цілеспрямованої активності у процесі оволодіння новими видами і формами діяльності [4, С. 197-200].

Аналогічної думки притримується й А. Маричева, яка розглядає поняття «суб’єкт» як систему, що самодетермінується, саморозвивається і саморегулюється. Суб’єктність же дослідниця трактує як ядро особистості, що утворюється із самоідентифікацій з найбільш значущими аспектами власного досвіду, і є утворенням, яке формується у процесі самоконституювання суб’єкта за допомогою саморозвитку та самореалізації власного потенціалу. Важливим для нашого дослідження є конкретизація А. Маричевою основних ознак смислового змісту поняття “Я” особистості-суб’єкта, до яких вчений відносить: інтегративність та несуперечність змістів психічної реальності, що виражається у відчутті зв’язаності, стабільності, цілісності; самототожність як відмінність від інших; співвіднесенність з іншими як самовизначення за допомогою зворотного зв’язку, одержаного від них; самоцінність як переживання власної позитивності незалежно від оцінки інших людей; самопричинність як здатність робити вільний вибір, незважаючи на тиск соціального оточення, та активно досягати поставленої мети; саморозвиток як здатність до творчого осмислення впливів зовнішньої реальності та переміщення результатів усвідомлення у внутрішній план, а також активне перетворення об’єктивної зовнішньої реальності відповідно до внутрішнього досвіду [5].

Базуючись на гуманістичній моделі розвитку особистості, згідно з якою людина визнається суб’єктом, автором і виконавцем генетично зумовленого життєвого проекту, а зміна суб’єктом себе самого виступає головною смислово-життєвою цінністю, що виражає його внутрішню потребу у самоактуалізації, саморозвитку та самореалізації, вчений І. Нікітіна трактує термін «самоактуалізація» як «вихід людини за межі себе самої, реалізація себе як невід’ємної частини зовнішнього світу». Дефініцію «самовизначення» дослідниця розглядає як необхідну умову самоактуалізації особистості, процес особистісного вибору суб’єктом рубежів сутнісного «Я». Суб’єктне самовизначення трактується І. Нікітіною як індивідуально та соціально відповідальний акт осмисленої реалізації людиною своєї сутності, процес самостійного й відповідального пошуку нею рубежів свого внутрішнього та зовнішнього «Я», встановлення між ними гармонійного мотиваційного співвідношення у напрямку розширення царини «Я - Можу – Сам». Результатом здійсненого самовизначення, на думку дослідниці, є самоототожнення особистості-суб’єкта з власною сутністю на основі рефлексії, позитивного самоставлення та безумовного само прийняття [7].

Приймаємо за основу розроблену І. Нікітіною структуру процесу суб’єктного самовизначення особистості-суб’єкта як реалізації комплексу послідовних дій:

- прийняття нового смислу «Я - як суб’єкт активності»;

- усвідомлення суперечностей ситуації саморозвитку «Я», подолання залежності від ситуації шляхом зміни внутрішньої позиції самореалізації;

- вибір мотивів самореалізації;

- уявне моделювання власного простору «Я» (особистісної та сутнісної сфер), значущих умов самовизначення, вибір адекватних способів реалізації самовизначення, програмування дій;

- оцінювання моделі шляхом рефлексії, усвідомлення наслідків помилкових кроків;

- творча реалізація власної моделі самовизначення в умовах свідомої саморегуляції;

- оцінювання наслідків реалізації власної моделі самовизначення шляхом рефлексії; корегування дій;

- моделювання якісно нової ситуації саморозвитку;

- зміна ситуації саморозвитку як перетворення відносин «Я – Світ»;

- усвідомлення нового особистісного смислу «Я - як суб’єкт активності» [там само].

Самоактуалізація (самовизначення та самореалізація) особистості-суб’єкта відбувається у ході її соціалізації, яка вченим Ф. Власенко визначається як процес засвоєння людиною соціально-культурного досвіду; багаторівневого включення особистості в суспільні відносини; формування індивідуальності як суб’єкта подальшого розвитку соціальної системи. Основними механізмами соціалізації особистості-суб’єкта визначено ідентифікацію як спосіб усвідомлення людиною приналежності до певної спільноти; інтеріоризацію як процес включення соціальних норм і цінностей у внутрішній світ людини; екстеріоризацію як діяльність суб’єкта, у процесі якої він конструює соціальну реальність і робить її значущою для себе та інших. Дослідник справедливо наголошує, що процес соціалізації розгортається набуття людиною необхідних вмінь та навичок засвоєння нових форм і моделей поведінки у взаємопов’язаних між собою сферах: діяльності, спілкуванні, самосвідомості. Результатом процесу соціалізації, на думку вченого, постає сформована орієнтація в існуючій системі соціальних ролей та становлення особистості як соціального суб’єкта пізнання, спілкування та діяльності [1, С. 18–20].

У сфері суспільно-політичного життя суб’єктність особистості проявляється у її громадській активності, спрямованій на вирішення питань взаємодії громади і держави.

У дослідженні А. Гусєвої громадська активність розглядається як форма соціальної активності громадянина, яка «передбачає відповідні дії особистості як суб’єкта суспільних відносин і спричиняє регулятивні дії, спрямовані на досягнення рівноваги між державною владою та громадянським суспільством шляхом досягнення та дотримання прав і свобод особистості, сприяння розвитку громади та її членів, регулювання процесів вироблення та прийняття рішень» [2, С. 68-69].

Громадська активність, як слушно зауважує дослідниця, є засобом розвитку громади, визначає особливості суспільно-владних відносин, активізує процеси демократизації у державі та передбачає активні дії особистості-суб’єкта, спрямовані на вдосконалення самої людини-громадянина та навколишньої суспільної дійсності. Результатом громадської активності, на думку А.Гусєвої, має бути досягнення рівноваги між громадянським суспільством та державою; налагодження взаємодії влади та громади; участь громадян у виробленні та прийнятті суспільно важливих рішень; реалізація прав та свобод громадян; створення сприятливих умов для становлення та розвитку особистості [там само].

Зауважимо, що внаслідок активної участі у вирішенні проблем громадського життя та у паритетній взаємодії особистості-суб’єкта з органами державної та місцевої влади формується досвід активної громадської діяльності, здатність об’єктивно оцінювати власні сили і можливості у відносинах з політичною владою.

Література

1. Власенко Ф.П. Теорія соціалізації як методологічна основа формування творчої особистості // Творчість та освіта у вимірах ХХІ століття: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції (2005 р., м. Київ) / Уклад. Б.В. Новіков, І.І. Федорова. – К.: ІВЦ „Видавництво „Екмо”, 2005. - С. 18–20.

2. Гусєва А.В. Структура психологічної готовності до громадянської активності // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. - № 2. – С. 68-69.

3. Котик І.О. Вплив рефлексії на процес розвитку та становлення суб’єктності людини // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2000. – Вип. 30. – С. 302-310.

4. Малазонія С.В. Взаємозв'язок між рівнями самоактуалізації і самоставлення в процесі освоєння методів саморегуляції // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2002. – №4 – С. 197-200.

5. Маричева А. В. Типологія психологічних механізмів самоконституювання суб’єкта / автореф. дис. ... к. пс. н. за спец. 19.00.01. – загальна психологія, історія психології. – Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, Одеса. – 2005. – 20с.

6. Масієнко Ю.О. Чинники актуалізації "сукупного я-тексту особистості": психологічний аспект// Вісник Харківського університету. – 2002. – № 550. – ч.2. – с. 199-201.

7. Нікітіна І.В. Суб'єктне самовизначення особистості у період повноліття: логіка здійснення // Вісник Харківського університету.- № 432.- Серія Психологія.- Х., 1999.- С. 261-271.