Физическая культура и спорт/ 1 Физическая культура и спорт: проблемы, исследования, предложения.

К. пед. н. Чустрак А.П., Шерстюк М.М., Літвінов М.В.

Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, Одеса, Україна

Соматичні реакції школярів під дією однохвилинної непереривної кумуляції прискорень Коріоліса

З метою удосконалення статокінетичної стійкості (СКС) школярів, які не займались спортом було проведено педагогічний експеримент в якому використовували активний та змішаний методи тренування дітей на уроках фізичної культури.

Дослідження стабілографії показали, що амплітуда коливань ЗЦВ тіла школярів на дозоване навантаження (однохвилинна непереривна кумуляція прискорень Коріоліса на електромеханічному кріслі – ОНКПК) у школярів усіх вікових груп зменшувалась від початку до кінця педагогічного експерименту, при стоянні як з відкритими, так і з закритими очима. При змішаному методі тренування реакція на кумуляцію вестибулярних подразнень булла значно нижчою, ніж при активному. Наприклад, у хлопчиків (активного методу тренування, коли діти виконували вправи, які подразнювали вестибулярний апарат: різноманітні нахили голови та тулуба, повороти, перекиди, перевороти і т. п.) однохвилинна вестибулярна проба в кінці експерименту викликала збільшення середньої амплітуди коливань ЗЦВ тіла на 37,3%, а при змішаному методі (коли до активних вправ додавали пасивні вправи на спеціальних пристосуваннях: гойдалках з одночасним закручуванням та розкручуванням, вертикальні гойдалки, стрибки на надувних камерах, ропеди та циклопеди) – тільки на 25,1%. При активному методі у 8-річних школярів (дівчат та хлопців) та 9-річих дівчат було виявлено достовірне збільшення середньої амплітуди коливань ЗЦВ тіла під дією прискорень Коріоліса, а при змішаному методі тренувань достовірного збільшення таких коливань ці прискорення не викликали. Це свідчить про те, що змішаний метод тренування, вірогідно, сприяє більш успішному формуванню адаптаційних механізмів статокінетичної стійкості організму дітей.

Частота коливань ЗЦВ тіла школярів збільшувалась у відповідь на дозоване навантаження (ОНКПК) у всіх дітей, як на початку, так і в кінці педагогічного експерименту. Але така реакція в кінці експерименту була виражена в значно меншому ступені та залежала від методу тренування статокінетичної стійкості. Наприклад, в групі 7-річних дівчат, де використовували змішаний метод тренування частота коливань ЗЦВ тіла зменшилась з 0,45гц до 0,12гц, а які тренувались з допомогою активного методу – з 0,45гц до 0,28гц, тобто в більшому ступені, ніж у дітей, які активні вправи доповнювали пасивними. (Таблиця 1).

Таблиця 1

Зміна середньої частоти коливань загального центру ваги тіла школярів 7-10 років до та після однохвилинної непереривної кумуляції прискорень Коріоліса (ОНКПК) під дією спеціальних вправ (у герцах)

		Вік	Стать	До ОНКПК		Після ОНКПК
				З відкритими очима	З закритими очима	З відкритими очима	З закритими очима
				М±m	М±m	М±m	М±m
До екс- пери- мен- ту		7 років	Д	1,31±0,06	1,56±0,11	1,76±0,12	1,73±0,15
			Х	1,4±0,07	1,60±0,11	1,58±0,09	1,65±0,09
		8 років	Д	1,34±0,06	1,55±0,07	1,48±0,07	1,56±0,10
			Х	1,41±0,09	1,75±0,10	1,66±0,10	1,62±0,09
		9 років	Д	1,29±0,06	1,49±0,06	1,45±0,08	1,53±0,07
			Х	1,45±0,07	1,75±0,10	1,68±0,08	1,74±0,13
Піс- ля ек- спе- ри- мен- ту	А	8 років	Д	1,16±0,07	1,60±0,16	1,32±0,10	1,48±0,11
			Х	1,32±0,07	1,60±0,09	1,60±0,09	1,61±0,07
		9 років	Д	1,15±0,06	1,34±0,07	1,34±0,08	1,34±0,07
			Х	1,43±0,16	1,56±0,11	1,46±0,08	1,48±0,13
		10 років	Д	1,17±0,05	1,46±0,05	1,24±0,05	1,45±0,06
			Х	1,28±0,07	1,65±0,12	1,50±0,08	1,77±0,17
	Б	8 років	Д	1,16±0,06	1,22±0,05	1,28±0,07	1,37±0,07
			Х	1,37±0,06	1,57±0,06	1,55±0,07	1,42±0,08
		9 років	Д	1,25±0,04	1,60±0,06	1,32±0,06	1,45±0,06
			Х	1,27±0,09	1,60±0,10	1,39±0,09	1,40±0,11
		10 років	Д	1,15±0,09	1,47±0,07	1,30±0,08	1,45±0,07
			Х	1,32±0,09	1,59±0,10	1,43±0,10	1,52±0,08

Позначення: А – активний; Б – змішаний методи тренування

Отолітова соматична реакція (ОСР) виявилась чутливим критерієм для оцінки статокінетичної стійкості школярів від 7 до 10 років. Після першого етапу експерименту (10 уроків) у дітей виявилось помітне зменшення ОСР: у дівчат 8 років – на 6,7° (53,6%, Р<0,05), у дівчат 9 років – на 4,9°, (60,4%, Р<0,01), у хлопчиків 9 років – на 1,6°, (16,4%, Р<0,01), порівняно з даними до експерименту. У школярів такого ж віку контрольної групи достовірних змін за цей період не було виявлено. Після другого етапу експерименту (25 уроків) спостерігалось покращення вираженості ОСР в групі активного методу тренування: реакція зменшилась у 7, 8 та 9 - річних дівчат, відповідно на 62, 54, 47%, у хлопчиків – на 27, 54, 58%; в групі змішаного методу тренування у дівчат реакція зменшилась на 45,79, 48%, у хлопчиків – на 48, 52, 85% порівняно з вихідними даними. Після третього етапу експерименту (32 уроки), при активному методі тренування ОСР покращилась у 7, 8, 9-річних дівчат, відповідно, на 77, 72, 63%, у хлопчиків – на 51, 57, 34%, при змішаному методі тренування – у дівчат реакція покращилась, відповідно, на 38, 84, 66%, у хлопчиків – на 80, 88, 79% порівняно з даними до педагогічного експерименту (Гістограма 1).

Гістограма 1

Покращення вираженості отолітової соматичної реакції (%) у дітей молодшого шкільного віку після педагогічного експерименту

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Підвищення статокінетичної стійкості на уроках фізичної культури, поряд з удосконаленням рухових якостей та формуванням рухових навичок є необхідною умовою гармонійної фізичної підготовки школярів.

2. Кумуляція вестибулярних подразнень приводить до погіршення статокінетичної стійкості у всіх вікових групах школярів. Однохвилинна непереривна кумуляція вестибулярних подразнень прискореннями Коріоліса у дітей молодшого шкільного віку (7-10 років) викликає збільшення середньої амплітуди ЗЦВ тіла: у дівчат в середньому на 2,6мм (26,3%, Р<0,01); у хлопчиків – на 3,5мм (39%, Р<0,05), а також збільшення середньої частоти коливань ЗЦВ тіла: у дівчат – в середньому на 0,25гц (19,6%); у хлопчиків - на 0,19гц, (13,5%).

3. Із збільшенням віку школярів збільшується стійкість стояння під дією прискорень Коріоліса. Ця закономірність зберігається , як при наявності зорового контролю, так і в більш складних умовах – без зорового контролю. Із збільшенням віку школярів зменшується вираженість отолітової соматичної реакції.

4. При розвитку стану укачування у школярів погіршуються показники соматичних функцій організму. Ці функції покращуються із збільшенням віку школярів.

5. Для дітей молодшого шкільного віку, які мають низькі ступені статокінетичної стійкості, характерні наступні зміни показників після однохвилинної непереривної кумуляції прискорень Коріоліса: збільшення середньої амплітуди коливань загального центру ваги (ЗЦВ) тіла на 50-60% і середньої частоти коливань ЗЦВ тіла на 35-50% порівняно з вихідними даними та третя ступінь отолітової соматичної реакції.

6. Експериментально доказана ефективність використання спеціально розроблених вправ на оригінальних пристосуваннях (підвісних та «вертикальних» гойдалках, надувних автомобільних камерах та покришках, ропедах та циклопедах), які сприяють виконанню одного із важливих вимог при формуванні статокінетичної стійкості школярів – емоційній привабливості занять, що відволікає дітей від неприємних відчуттів, викликаних вестибулярними подразненнями і,таким чином, дають можливість багаторазово виконувати вправи насичені кутовими та лінійними прискореннями (повороти, вертіння, гойдання, нахили, стрибки, перекати, перекиди, перевороти, оберти і т.п.). Поєднання таких вправ з іграми та використання багато - комплектних приладів дозволяє досягти високої моторної щільності уроку фізкультури та удосконалювати не тільки статокінетичну стійкість, а також цілий ряд інших рухових якостей.

7. Спеціальні вправи для підвищення статокінетичної стійкості слід давати на кожному уроці фізкультури, враховуючи індивідуальну чутливість до вестибулярних подразнень, дотримуючись принципу поступовості та хвилеподібного підвищення навантаження, починаючи з простих загальнодоступних вправ активного методу тренування (перші 10 уроків). Дозування вправ спочатку поступово збільшувати об’ємом, а потім – інтенсивністю, включаючи їх в підготовчу частину уроку, доповнюючи спеціальними акробатичними та гімнастичними вправами на приладах в основній частині уроку.

Література:

1. Чустрак А.П. Как повысить статокинетическую устойчивость // Физическая культура в школе / Чустрак А.П. – М: Педагогика, 1990. - № 7. - С. 27.

2. Chustrak A. The Emotiogenic Situations and Statocinetic Stability // 25-th International Congress of Psychology. Brussels, 19-24 July, 1992. International Journal of psychology. Volume 27. Issues 3 and 4. / Chustrak A., Chebykin A. - 1992. – P. 189 – 190.