Педагогічні науки/5. Сучасні методи викладання

Біла О.Р.

Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», Україна

Особливості, методи, прийоми проведення лекцій і семінарсько-практичних занять, шляхи розвитку пізнавальної активності студентів. Особливості організації зворотного зв’язку в процесі навчання, методи, прийоми оцінювання навчальних успіхів студентів

Значне місце у підготовці фахівців з вищою освітою належить лекціям. Лекція – чіткий, системний виклад окремої наукової проблеми або теми. Мета лекції полягає у допомозі студентам оволодіти методами самостійної роботи з підручниками, посібниками, першоджерелами. Лекція – один з найважливіших чинників в організації навчальної діяльності студентів. Процес навчання у вищій школі реалізують у межах різноманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання. Кожна форма вирішує своє спеціальне завдання, але сукупність форм і методів навчання створює єдиний дидактичний комплекс, функціонування якого підпорядковане об’єктивним психолого-педагогічним закономірностям навчального процесу.

Лекція (лат. lectio – читання) – систематичне, наукове і послідовне викладення навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмету, методів науки. Лекції бувають навчальними (одна з основних форм навчального процесу й один з основних методів викладання у ВНЗ) і публічними (одна із основних форм пропаганди й поширювання політичних і наукових знань). Лекція – традиційна форма навчання у вищих навчальних закладах. Лекція потрібна студентам для огляду інформації з різних позицій, для доступного пояснення, що полегшує студентам опанувати матеріал, для огляду суперечливих питань, для виокремлення головної інформації, для подання сучасних фактів, ідей, для формування більшого інтересу до предмету. Для викладача позитивною стороною читання лекції є подання власних наукових досліджень, власних досягнень. Кожна лекція має відповідати певним вимогам, наприклад: лекція повинна відповідати віковим особливостям студентів, логічність, послідовність, системність викладу, доступність викладу, доказованість та аргументованість, існуюча опора на попередній досвід студентів, стимулювання пізнавальної активності студентів, зв'язок інформації з актуальними проблемами, дотримання педагогічного такту викладачем, створення психологічно комфортної атмосфери. Вся лекція повинна ділитися на вступну частину, основну і заключну. Метою вступної частини є підготувати студентів до сприймання, розуміння, викликати позитивні очікування і зацікавлення у студентів. В основній частині викладач розкриває питання. Він може застосовувати когнітивні стратегії, подає інформацію у коротких блоках, робить обговорення, ставить питання на розуміння і дискусію, щоб студенти краще опанували поданий матеріал. Мета заключної частини – звернутися до попередньої організації, але у вигляді досягнутого, підвести підсумки прочитаної інформації. Викладач повинен чітко спланувати час лекції, підготувати конспект, але не читати з нього під час самої лекції, інформації має бути в міру, педагог має стимулювати пізнавальну активність студентів, поставивши при цьому питання і попросивши навести приклади, має сформувати інтерес до змісту лекції (на основі досвіду, зв'язок з особистими потребами). При читанні лекції слід викладачеві звернути увагу на дикцію, жести і міміку, вживати зрозумілі слова і синоніми, застосовувати власну думку, чітко висловлюватися, робити паузи. Повинна бути забезпечена психологічно комфортна атмосфера та дотримана дисципліна в аудиторії (надавати слово студентам, не робити зауважень, а краще ставити питання конкретно щодо порушника дисципліни).

Семінарсько-практичне заняття слугує для оволодіння вміннями застосовувати наукові знання на практиці, здобуті на лекції, сприяти розумінню наукової інформації; осмислення і формування власної концепції. При проведенні семінарського заняття викладач повинен організувати дискусію, залучити кожного студента до навчального процесу навчання (кожен студент має право на власну думку), залучити студентів до виконання розумових дій, створити психологічно комфортну атмосферу і тримати порядок і дисципліну, встановити правила і нагадувати їх, сприяти студентам виробити власну думку, коректно та об’єктивно оцінювати, пояснити за що така оцінка, визначити загальну мету заняття і мету кожного етапу, має бути зв'язок між етапами, після виконання завдань робити висновки, налагодити зворотній зв'язок (відгук викладача на почуте і думка студента). Семінарсько-практичне заняття повинне мати чітку структуру і викладач має чітко спланувати час цього заняття.

В основі процесу формування професійних знань, умінь та навичок лежить активна пізнавальна діяльність студента, яку стимулюють інноваційні методи й прийоми навчання. Високий рівень професійної підготовки майбутніх педагогів досягається шляхом структурування змісту педагогічних дисциплін, самостійної роботи та різних видів практики з урахуванням специфіки студентської навчальної праці, розвитку особистості студентів; використання методики й технології підготовки, побудованої на принципах взаємодії, що потребують довіри, взаєморозуміння, співробітництва, толерантності. Технологія навчання у вищій школі має забезпечувати зростання кожного студента, тобто залучення його до активної діяльності через розв’язання навчальних завдань, які постійно ускладнюються, та програвання різних ролей, які розкривають специфіку й творчу природу взаємодії з іншими людьми в професійній діяльності. Спонукання студентів до самостійності й активності досягається шляхом проблемного подання матеріалу, а не повідомленням "готового знання". Проблемний виклад матеріалу заохочує студентів до самостійного пошуку інформації, самостійних висновків, узагальнень. Це, у свою чергу, сприяє розвитку особистості студента, його самосвідомості, самооцінки.

Змістом проведення практичних (групових) занять як основної форми навчальних занять у ВНЗ є моделювання й обговорення різних ситуацій, відпрацювання практичних дій, що виникають у реальному житті, у тому числі в навчальній та професійній діяльності.

Провідне місце в них мають займати творча пошукова діяльність студентів, евристична бесіда, діалог, дискусія, симпозіуми, "мозкова атака", групова й індивідуальна, самостійна робота, метод "круглого столу", метод проектів, рольові ігри, навчання в співробітництві, драматизація, психолого-педагогічні тренінги, семінари, диспути, у ході яких студент набуває досвіду вирішення проблем, пов'язаних з особливостями майбутньої професійної діяльності.

Система навчання у вищій школі – багатогранний процес, який складається з цілого ряду взаємопов’язаних елементів. Серед них важливе місце посідає контроль знань, тобто організація зворотного зв'язку як засобу управління навчально-виховним процесом. Ця проблема особливо актуальна у наш час у зв'язку з тим, що вся система вищої освіти в Україні підлягає повній організаційній перебудові. Посилення уваги до проблеми контролю занять викликано не тільки бажанням визначити ступінь підготовленості студентів, але і прагненням до удосконалення всієї системи навчання. Перевірка і оцінка знань виконують, принаймні, шість функцій: контрольну, навчальну, виховну, організаторську, розвиваючу і методичну.

Завдання викладача і студентів полягає у тому, щоб у процесі перевірки оцінки знань виявити справжній стан знань, вмінь і навиків і тим самим допомогти студентам раціонально організувати навчальну роботу у майбутньому. Успіх вирішення даного завдання безпосередньо залежить від суворого додержання викладачем дидактичних принципів контролю знань (дієвості, систематичності, індивідуальності, об’єктивності, диференціювання, єдності вимог).

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позанавчальний час, на консультаціях, заліках і іспитах.

Оцінювання, не важливо у якій формі, не повинне стояти на першому місці у навчальному процесі та у мотиваційній сфері студента. Звісно, без цієї форми контролю обійтися неможливо, проте варто застосовувати її у інформативній формі, коментувати виконання завдання та оцінку, а не особистість студента, не можна говорити студентові «неправильно, погано», що може різко відбити бажання до навчального процесу, потрібно бути стриманим у судженнях та підтримувати студента постійним позитивним ставленням до його діяльності та заохочувати успіхи.

Література:

1. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. Львів, 1996.

2. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник, К.: Знання, 2005.- 486 c.

3. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник / Т.І. Туркот. - К.: Кондор, 2011. - 628 с.

4. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.