Бандура Т. Й., Кіпер О. О.

Південноукраїнський національний педагогічний університет

імені К. Д. Ушинського

СВОЄРІДНІСТЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ДЕТАЛІ У НОВЕЛІСТИЦІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Своєрідність і неповторність стилю прозаїків української літератури ХХ століття суттєво забезпечується аналітизмом і лаконізмом – одними з найважливіших рис творчої манери письменників. Не випадково художня деталь у них є чи не найпродуктивнішим художнім засобом. Адже саме «розтин» людської душі на окремі атоми почуттів, думок i дій пов'язаний з поглибленням деталізації художнього письма.

В динамічному новелістичному жанрі нової модерністичної школи аналітизм набирає нової якості порівняно з деталізацією української реалістичної прози від початку до середини XIX ст. На зміну переобтяженому нагромадженню подробиць приходить влучна, яскрава, семантично містка деталь, яка нерідко виступає ідейним i композиційним центром художнього твору. З цього приводу переконливо висловився Й.-Р. Бехер: «Художня зрілість майстра найбільше часто виявляється саме в його поводженні з деталлю, і часто в деталі криється якась особлива риса, властива загальному й цілому, і розширює його більш глибокий смисл» [1, 376].

Метою нашої розвідки є визначення функціональності художньої психологічної деталі в малій прозі Олеся Гончара. Палітра художніх деталей у митця надзвичайно багата, проте серед них можна виділити три основних типи — одиничну, наскрізну і систему деталей. Творчість видатного прозаїка засвідчила подальшу еволюцію художньої деталі, розширення її ідейно-смислових можливостей. По-перше, у новелістиці О.Гончара змінюються прийоми створення яскравої образної одиничної і наскрізної деталі. По-друге, ускладнюються взаємозв'язки між окремими типами деталей, між деталями різних типів, все ширше, особливо в другий період творчості, письменник вдається до складної розгалуженої системи деталей. По-третє, підвищуються зображально-виражальні якості деталі, насиченість її ідейно-художнім смислом.

Водночас письменник продовжує удосконалювати майстерність використання кожного окремого типу деталі. На вагому сюжетотворчу функцію художньої деталі Олеся Гончара влучно вказує М. Гуменний у монографії «Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблеми типологій»: «Художня деталь у романах… Гончара реалістична у своїй основі, отже, має здатність надавати художньому тексту документальної достовірності і психологічної переконливості. З іншого боку, художня деталь слугує невід'ємним компонентом образної структури тексту і навіть здатна виконувати роль символу» [3, 206 – 207]. Справді, Гончарова деталь часто несе глибоке символічне значення, засноване на ідейності й психологізмові літературної творчості митця.

Одне з ранніх оповідань О.Гончара «Черешні цвітуть» демонструє звернення автора до прийому наскрізної художньої деталі, що сприяло збільшенню виражальних можливостей мікрообразу, перетворенню його на засіб широкого художнього узагальнення. В оповіданні головним героєм є людина праці. Численні художні деталі у письменника працюють на творення людського характеру, виконуючи часом двополюсну роль: як засіб типізації, і як засіб індивідуалізації персонажа. Особливо насичені у творі портретні деталі. Амвросій Полікарпович – «маленький дідок у фетровім, з обвислими крисами капелюсі, в сорочці з сіреньким самов'язом, з підстриженою чепурною борідкою» – скоріше нагадує «сільського педагога з багаторічним стажем, ніж простого садівника» [2, 124]. Градаційний ряд портретних деталей репрезентує опис бідного, старенького одягу чоловіка, та зразу ж одна наскрізна деталь «підстрижена чепурна борідка» суттєво трансформує уявлення про героя, якого вже сприймаємо як розумного, досвідченого, мудрого інтелігента. Далі йдуть психологічні деталі, які смислово доповнюють характеристику персонажа. За натурою Амвросій Полікарпович «людина мирна, незлоблива». Він цілий вік ні з ким не позивався» [2, 125], – кажуть про нього на селі. Наскрізною зоровою деталлю є у творі дерева – черешні, які несуть змістовне символічне значення: це дерево життя, надії, миру, людської взаємоповаги. Для скромного колгоспника це сенс життя, тут вступає в дію ретроспективна деталь: герой згадує минуле неспокійне, воєнне життя, коли навіть в буремні роки громадянської війни чоловік «все більше садка свого тримався» [2, 125]. Але в той час, коли шкуровці почали рубати молоді черешні, у відчинених дверях стояв «простоволосий, блідий, наче мрець», Амвросій. Він «хоче щось крикнути і не може, лише безсило ворушить губами». Це, власне, завершальний мазок у портретній характеристиці персонажа, і хоч образ Амвросія Полікарповича ще не досить психологічно виразний, далеко не такий, як характери у повоєнних новелах Гончара, ми все ж таки вловлюємо душевні порухи садівника, виражені в його позі, обличчі.

У новелі пізнішого періоду творчості О.Гончара «Маша з Верховини» спостерігаємо еволюцію художньої деталі – вона набуває глибшої характеротворчої функції. Прозорий і чистий образ Маші з Верховини – свідчення великого уміння автора заглибитись в душу людини. Власне, весь твір за своєю організацією – це історія зародження в серці дівчини й поступового розквіту пристрасного й жагучого кохання до Шелюженка.

У Гончара засоби зображення душевного стану героїв економні й виразні. Митець виявляє сміливість і разом з тим відчуття міри, художній такт. Дуже часто свою розповідь, як і в попередніх творах, Гончар ототожнює з думками й почуттями Маші («Ах, попався б тут Маші під руку отой пропий-душа вербовщик, що золоті гори обіцяв, вербуючи дівчат на новобудову!» [2, 341]). Автор вдається до використання насиченої ретроспективної деталі – в уяві дівчини зринають згадки про першу зустріч. Найпрозаїчніші, найбуденніші згадки радують її. Маша вірить, що коли-не-коли Шелюженко згадає її. І це бентежне, це неясне для самої дівчини почуття перероджує Машу, пробуджує її активність, повертає душевні сили. Вона каже подрузі Стефі: «...Якби могла одного чоловіка в себе залюбити, – сама їм усі плавні викорчувала б!» [2, 359]. В цій єдиній репліці, вголос вимовленій, – ніби підсумок усього, про що ми вже знали з уривчастих фраз, з підтексту. Психологічне навантаження художніх деталей у творі подвійне. По-перше, ними яскраво домальовується образ Маші. В них же вмотивовується і те, що вона у своєму виборі не помилилась: Шелюженко – серйозна, розумна, душевна людина; він вартий такого глибокого, відданого кохання. По-друге, через внутрішній монолог розкривається, сказати б, «мінливість почуття», його діалектика.

Отже, Олесь Гончар надзвичайно вдало використовує у своїх новелах не лише наскрізні, сюжетотворчі, портретні, речові деталі, а й глибокі психологічні деталі, наповнюючи їх секретами мінливості психіки, діалектики душі персонажів Гончара – в показі позитивних і негативних рис кожного героя, що зображується в єдності протилежностей. Письменник по-новаторськи й високохудожньо оздобив художню деталь, розширивши її поетикальні можливості. Прийом глибокої психологізації, розкриття глибини душі героя через портретну характеристику домінує протягом всієї літературної творчості письменника, який виділявся з-поміж інших митців особливим смаком до виразної, місткої деталі – звичайні явища у нього нерідко переростають в узагальнюючі, мають символічне значення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бехер Й.-Р. О литературе и искусстве / Й.-Р. Бехер. – М.: Наука, 1981. – 532 с.

2. Гончар О. Твори: В 7 томах / Олесь Гончар. – К.: Дніпро, 1987. – Т. 1. – 551с.

3. Гуменний М. Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблеми типологій. Монографія / Микола Гуменний. – К.: Акцент, 2005. – 204 с.