Право / 2

Право / 2.Административное и финансовое право

Пашинський Микола Миколайович

аспірант Національного авіаційного університету, Україна

Чехлов Артем Юрійович,

студент Національного авіаційного університету, Україна

ІНСТИТУТ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ МЕХАНІЗМ вирішення публічно-правових спорів в банківській сфері

Для збереження правопорядку, який становить загальносуспільну цінність та відповідає потребам як публічних (публічної адміністрації), так і приватних (фізичних та юридичних осіб) суб’єктів права, держава імперативно визначає й створює механізми подолання конфліктів, що виникають у відносинах між органами влади та суб’єктами господарювання. Події та офіційні дані останніх років вказують на загострення та чисельного приросту соціальних і правових конфліктів, що виникають в банківській сфері. Основним фактором такої ситуації є масове припинення діяльності (ліквідація) банків в України. І хоча в чинному законодавстві основним визначено адміністративний порядок ліквідації банківських установ, проте більшість ліквідованих та потенційних до ліквідації установ, не погоджуючись з політикою Національного банку України (НБУ) й існуючою процедурою позбавлення кредитних установ ліцензій та подальшого виводу з ринку банківських послуг, звертаються до суду для захисту свого права та вирішення спорів з публічною адміністрацією в особі НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО).

Уважаємо, що універсальним механізмом, який здатний забезпечити реалізацію права, є інститут саме судового захисту, який традиційно розглядається вченими і практиками як найбільш цивілізований і ефективний. Нижче спробуємо довести це у загальних рисах.

Вихідними у цьому необхідно назвати міжнародні правові акти. Так, Загальна декларація прав людини 1948 р (ст.8) [1]і Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року (п.1 ст.6) [2] проголошують, що судовий захист передбачає справедливий і публічний розгляд спору протягом розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним на основі закону. Правосуддя має гарантувати справедливість, ефективне відновлення прав і свобод на засадах змагальності і рівноправності сторін.

Розглядаючи судовий захист юридичним механізмом, якому характерний певний комплекс специфічних особливостей, що розкриває його унікальну правову природу наведемо основні з них [3, с. 103]:

по-перше, діяльність з здійснення правосуддя в банківській сфері відповідає тому особливому об'єкту, що включає комплекс суспільних відносин, які мають підвищену цінність для держави і суспільства;

по-друге, судовий захист здійснюється виключно органами судової влади в особливій процедурі – процесуальній формі, найбільш складній, розгалуженій і детально врегульованій з усіх юрисдикційних процедур;

по-третє, сама процедура судового розгляду і винесене за його результатами рішення, в повному обсязі забезпечуються силою державного примусу;

по-четверте, право на судовий захист є універсальним і закріплене на рівні основного закону країни – Конституції України.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, у тому числі право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [4]. Право на судовий захист належить до основних невідчужуваних прав і свобод людини; в Україні воно визнається і гарантується відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та Конституції України. Право на судовий захист служить, в свою чергу, необхідною гарантією здійснення всіх інших прав і свобод, які, будучи безпосередньо діючими, визначають сутність, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям.

Для забезпечення реалізації права банку на судовий захист законодавством має бути передбачено закріплення правомочностей усіх сторін публічно-правового спору. Такими правомочностями зокрема є:

- реальний доступ банківської установи до правосуддя;

- розгляд справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом;

- неухильне дотримання процедури судового розгляду в розумні строки його проведення;

- дотримання процесуальних прав і гарантій сторін;

- можливість судового оскарження та усунення судової помилки;

- забезпечення з боку держави виконання судового рішення.

Нині перераховані гарантії, що покликані забезпечити судовий захист банків, лише формально відображені в чинному українському законодавстві. Так, з одного боку, реалізація конституційного права на судовий захист банкам гарантується – поряд з встановленням відповідних процесуальних механізмів – системою організації діяльності судів, в тому числі роботою апаратів судів (Закон України «Про судоустрій і статус суддів») а також ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено, що банк має право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб [5], з іншого – юридична практика засвідчує, що основним способом вирішення спорів, пов’язаних з позбавленням ліцензій та ліквідацією банків залишається адміністративний (позасудовий).

Разом з тим, на наше переконання, саме суд як зовнішню (позаконфліктну) сторону необхідно розглядати як єдину форму примусового вирішення правового спору, яка відповідає не разовому акту, а процесу прояву конфлікту, його якісній зміні. На судовій стадії конфлікту мають втілюватися методи протиборства сторін і структура їх представництва, забезпечуючи рівні умови захисту своїх прав і відстоювання інтересів. Перефразовуючи слова В.М. Гесена, на судовій стадії очікується перетворення відносин сили (що найбільш актуальним э для публічно-правових спорів) в правові відносини, системи підпорядкування і панування в систему обов'язків і прав [6].

Незважаючи на те, що нині право на судовий захист гарантується державою комплексом ефективних правових і організаційних засобів, потрібно відзначити, що використання судового механізму при вирішенні публічно-правових спорів в банківській сфері в Україні не стало загальною практикою. За твердженням фахівців (зокрема, правників-адвокатів), причини такого ставлення криються не тільки в недосконалості чинного законодавства та проблемах функціонування органів судової влади, а й в українській правовій ментальності.

Література

1. Загальна декларація прав людини : Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 217 A (III) від 10 грудня 1948 року // Голос України. – 2008 (10 груд.). – № 236.

2. Про захист прав людини і основоположних свобод : Конвенція Ради Європи від 4 листопада 1950 року ; ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 // Офіційний вісник України. – 1998 (16 квіт.) – № 13.

3. Снежко О. А. Судебная защита и правовой менталитет граждан / О. А. Снежко // Современное право. – 2008. – № 10. – С. 101-105.

4. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

5. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 7 груд. 2000 р. № 2121-III // Урядовий кур'єр. – 2001 (17 січн). – № 8.

6. Гессен В. М. О судебной власти / В. М. Гессен // Судебная реформа;
в 2-х т. – М. : Книгоизд-во "Объединение", 1915. – Т.1. – С. 1-15.