Студентка Онищенко М. В.

Студентка Лукаш В. В.

Науковий керівник: Рибікова Г. В., старший викладач

Національний авіаційний університет, Україна

Повідомлення особі про підозру: проблемні питання та шляхи їх подолання

Повідомлення про підозру є одним з ключових етапів досудового розслідування, оскільки підсумовує зібрані докази, визначає подальшу спрямованість кримінального провадження і виступає початковим моментом притягнення особи до кримінальної відповідальності. Проте дана стадія є недостатньо врегульована на законодавчому рівні, оскільки на практиці виникає чимало спірних запитань.

Актуальність даної теми підтверджується наявністю значної кількості наукових публікацій. Зокрема, дослідженням даної теми займаються такі науковці, як О. Ю. Татаров, Д. М. Мірковець, І. А. Лаврова, Ю. П. Аленін, І. В. Гловюк, Є. Наливайко та інші.

Відповідно до положень частини 1 статті 276 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) повідомлення про підозру здійснюється у випадках [1]:

˗ затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

˗ обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

˗ наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Останнє положення викликає особливе зацікавлення науковців, оскільки поняття «достатність» має оціночний характер і тому прокурор чи слідчий у кожному конкретному випадку самостійно вирішують чи потрібно повідомляти особі про підозру, а це вказує на певну диспозитивність у даному питанні [2].

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складання слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, затриманій особі повідомлення вручається не пізніше 24 годин з моменту її затримання.

Отже, у випадку неможливості безпосереднього вручення слідчим повідомлення про підозру особі в день його складання КПК України містить низку бланкетних норм, які відсилають до загального порядку (Глава 11 КПК України), встановленого для виклику слідчим, прокурором, судового виклику у кримінальному провадженні. Такий порядок не вимагає обов’язкового вручення повідомлень персонально особі, щодо якої воно складене, а здійснюється шляхом: вручення повістки про виклик; надіслання її поштою; електронною поштою; факсимільним зв’язком; здійснення виклику по телефону; здійснення виклику телеграмою.

Проте О. Ю. Татаров стверджує, що вручення повідомлення про підозру повинно здійснюватись прокурором, слідчим або іншою уповноваженою особою безпосередньо, оскільки правова норма передбачає саме вручення, а не передачу. Так, Главою 11 КПК України, здійснюється не вручення повідомлення про підозру особі, якій у цей момент неможливо його вручити, а виклик для слідчого чи прокурора для вручення повідомлення [4].

У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Таким чином, аналіз частини 2 статті 135 КПК України фактично вказує на те, що повідомлення можливо здійснити і без самої особи, виконавши всі дії, передбаченою даною статтею, але стаття 136 КПК України спростовує дану думку вказуючи на те, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є підпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти [1]. А отже, це підкреслює необхідність виклику самої особи, яку слідчий підозрює у вчиненні злочину.

На практиці ж часто виникають випадки, коли слідчий не може повідомити особі про підозру, а це, звісно, не дає йому можливості ні зупинити досудове розслідування щодо особи, якій не повідомлено про підозру та яка переховується від органів слідства чи її місцезнаходження невідоме, ні оголосити останню в розшук. Намагаючись вирішити дану колізію законодавства, Є. Наливайко пропонує звернутися до положень частини 3 статті 110 КПК України, відповідно до якої рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Виходячи з положень цієї статті слідчий може визнати за необхідне винести постанову про розшук підозрюваного, здійснивши всі можливі дії, направлені на повідомлення особі про підозру, передбачені чинним КПК України, але які не дали позитивного результату. Проте у даному випадку будуть порушені вимоги статей 280 та 281 КПК України. Саме тому Є. Наливайко пропонує внести зміни до чинного КПК України, а саме викласти частину 1 статті 278 у такій редакції: «Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складання слідчим або прокурором, а у разі неможливості такого вручення після виконання слідчим усіх можливих дій для виклику особи, після чого, вважаючи, що особа належним чином повідомлена про підозру та має статус підозрюваної, слідчий за згодою із прокурором має право зупинити досудове розслідування та оголосити особу в розшук. Після знайдення особи, слідчий повинен вручити останній повідомлення про підозру протягом 24 годин» [3].

Таким чином, можна зробити висновок, що положення КПК України, які регулюють порядок здійснення повідомлення про підозру, викликають дискусії серед науковців, а також складнощі у процесі правозастосування. Тому ми пропонуємо внести зміни до положень частини 1 статті 278 КПК України.

Список використаної літератури:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2016. – № 9–10. – Ст. 88.

2. Лаврова І. А. Проблемні питання повідомлення про підозру за КПК України / І. А. Лаврова // Актуальні питання кримінального процесу очима молодих дослідників: матеріали V студентської наукової конференції, Харків, 15 травня 2014 р. / Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. – Х., 2014. – С. 159–161.

3. Наливайко Є. Проблемні питання повідомлення особі про підозру та зупинення досудового розслідування / Є. Наливайко // Публічне право. – 2013. – № 1. – С. 375–380.

4. Татаров О. Ю. Повідомлення про підозру: проблеми кримінальної процесуальної регламентації / О. Ю. Татаров, Д. М. Мірковець // Митна справа. – 2015. – № 1. – С. 265–271.