Економічні науки / 1. Банки й банківська система
Поздняков Є.М.
здобувач
наукового ступеня кандидата економічних наук
Донецький національний університет
економіки й торгівлі імені Михайла Туган-Барановского (м.Кривий Ріг, Україна)
Актуальні питання визначення справедливої вартості
проблемної кредитної заборгованості клієнтів банку
Одним з основних чинників, стримуючих розвиток ринку проблемних активів, є
відсутність відпрацьованої методології визначення їх справедливої вартості при
укладанні угод. Ця вартість повинна базуватися на сумі, яку найімовірніше
вдасться стягнути, а також враховувати час, необхідний на стягнення, фінансові
витрати і норму прибутку колекторного агентства.
Для динамічного розвитку ринку купівлі-продажу проблемних активів потрібні наступні
умови: наявність платоспроможних покупців; наявність правил ціноутворення,
прозорість угод; наявність розвиненої і несуперечливої нормативної бази;
наявність відпрацьованих механізмів продажу; усвідомлення менеджерами банків
необхідності змін [1; 2].
Визначення справедливої вартості проблемних кредитів суб’єктів
господарювання пропонується здійснювати за двома підходами: на портфельній
основі (малі і середні підприємства, які отримують однорідні кредити за певними
«кредитними програмами» зі стандартними умовами) і на індивідуальній основі (великі позичальники,
кредити яким видаються на індивідуальних умовах).
Доцільно виділити такі етапи визначення справедливої вартості проблемних кредитів на
портфельній основі:
1 етап – сегментація портфеля і формування однорідних під портфелів. У
процесі аналізу кредитний портфель сегментується з урахуванням умов видачі
кредитів, термінів існування простроченої заборгованості, внаслідок чого формуються
і аналізуються однорідні підпортфелі заборгованості. За результатами основної
сегментації (по банківських продуктах), обумовленої схожістю кредитних і
операційних ризиків, властивій процедурі видачі однорідних кредитів, формуються
підпортфелі 1-ого рівня. На основі додаткової сегментації (по термінах
існування простроченої заборгованості) формуються однорідні підпортфелі
заборгованості 2-ого рівня. Це дає можливість провести точніший аналіз,
оскільки складність стягнення проблемної заборгованості зростає по мірі
збільшення терміну її існування.
2 етап – аналіз якості усіх отриманих однорідних портфелів. Для визначення
якості підпортфелів проблемної заборгованості вивчаються такі фактори: фінансовий стан позичальника;
наявність у позичальника майна, що не знаходиться в заставі; наявність
платоспроможного поручителя і/або застави; причини виникнення простроченої
заборгованості; наявність важелів впливу на позичальника; дата останнього
платежу, частка погашеної суми кредиту; повнота інформації про позичальника;
ліквідність і надійність заставного майна, наявність актів його перевірки;
заходи, зроблені для повернення заборгованості. Усім можливим значенням
перелічених якісних і кількісних факторів ставиться у відповідність певна сума
балів. Фактори об'єднуються в комплексний показник на основі визначення
результуючої бальної оцінки. На підставі процентних часток кредитів з різним
рівнем результуючої бальної оцінки можна вивести середньозважений бал якості у
розрізі підпортфелів 1-го рівня.
3 етап –
розрахунок коефіцієнтів якості і коефіцієнтів терміну. Коефіцієнт якості зв'язує
часові витрати на стягнення кредитів з рівнем їх бальної оцінки. Розрахунок
коефіцієнтів якості базується на дисконтуванні грошових потоків, які планується
отримати в результаті стягнення проблемної заборгованості. Період дисконтування
вибирається виходячи з існуючої статистики часових витрат на повернення
заборгованості по підпортфелях різної якості. Розрахунок коефіцієнта робиться
шляхом порівняння продисконтованих грошових потоків, отриманих при різних
часових витратах, з сумою проблемної заборгованості.
Коефіцієнт терміну враховує вплив часу існування простроченої
заборгованості на вірогідність її стягнення. У основі розрахунку коефіцієнта
терміну лежить узагальнена статистика банків і колекторних агентств по відсотку
повернення проблемних кредитів залежно від терміну існування простроченої
заборгованості [3]. Відповідно до існуючої статистики, кожному періоду
існування простроченої заборгованості ставиться у відповідність певний
коефіцієнт терміну.
4 етап – розрахунок дисконту. Дисконт є різницею між об'ємом портфеля проблемних кредитів і
вірогідною сумою повернення заборгованості. Розрахунок робиться в розрізі
однорідних підпортфелів 2-го рівня. При цьому вірогідна сума повернення
заборгованості по кожному з підпортфелів складається з двох складових: суми
стягнення без урахування коштів від реалізації заставного майна і суми, що
надійшла від реалізації заставного майна. Перша із складових розраховується
шляхом множення суми заборгованості по підпортфелю 2-го рівня на коефіцієнт
якості і коефіцієнт терміну. Друга складова розраховується шляхом зважування
суми застави на коефіцієнти ліквідності і надійності, відповідні цьому виду
застави. У результаті визначається сумарний розмір дисконту по підпортфелях
1-го рівня, виражений у відсотках від їх розміру, і середньозважений розмір
дисконту по усьому портфелю.
Основна частина корпоративних кредитів має індивідуальні особливості,
статистики стягнень для них не існує, тому при значних розмірах кредиту
доцільніше застосовувати не пуловий підхід, а проводити оцінку індивідуально по
кожному кредиту. При цьому міра важливості і черговість проведення різних
напрямів аналізу міняється залежно від того, на якому етапі знаходиться робота
з проблемним кредитом. У будь-якому випадку, вкрай важливо з'ясувати, які
заходи вже робилися для повернення кредиту. Якщо робота з позичальником
знаходиться на етапі судових розглядів, необхідно розуміти ситуацію у справі,
позицію позичальника і шанси на прийняття рішення на користь банку.
Крім того, необхідно з'ясувати причини неплатежів по кредиту і плани
власників по подальшому розвитку підприємства: іноді невиконання умов договору
пов'язане не з погіршенням фінансового стану, а з фінансовою політикою
керівництва або власників, коли при ухваленні рішення про розподіл грошових
потоків для підприємства існують більш пріоритетні платежі, ніж погашення
кредиту. Для цього треба оцінити фінансовий стан і грошові потоки позичальника.
У випадку якщо причиною виникнення простроченої заборгованості є брак коштів,
необхідно спрогнозувати грошові потоки, які зможе генерувати підприємство при
різних варіантах розвитку подій, продисконтувати їх в часі і оцінити вірогідну
суму повернення розміщених коштів. Якщо підприємство входить до складу групи
пов'язаних підприємств, доцільно зрозуміти його місце в цій групі і міру
значущості для роботи групи, оскільки це впливає на розподіл усередині-групових
грошових потоків і можливість отримання фінансової допомоги від пов'язаних
компаній.
Необхідно також проаналізувати вартість і ліквідність заставного майна,
якість оформлення документів по кредиту, важливість заставного майна для
діяльності позичальника, можливість його позасудового стягнення. При оцінці
застави, як і при аналізі портфеля роздрібних кредитів, необхідно застосовувати
статистичні дані про коефіцієнти ліквідності і середній час реалізації різних
типів застави, а також інформацію про фінансові витрати при стягненні.
Проведений аналіз не лише дозволить розрахувати вірогідну суму коштів, яку
можна виручити при реалізації застави, але і дасть розуміння наявності або
відсутності важелів впливу на позичальника: якщо майно, передане в заставу, є
стратегічно важливим для ведення бізнесу і документи оформлені правильно,
велика вірогідність того, що при зверненні стягнення на майно клієнт зробить
спроби погашення заборгованості.
Таким чином справедлива вартість проблемних кредитів на
індивідуальній основі визначається на основі порівняння реальної вартості
кредиту (добуток номінальної вартості,
фільтра по проблемному кредиту, множнику якості позичальника і множнику галузі позичальника) і заставного забезпечення по портфелю
проблемних кредитів (добуток номінальної вартості, фільтра по заставі
проблемного кредиту, множник якості застави).
Результатами, які
відображають наукову новизну проведеного дослідження є:
- подальший розвиток методичних підходів до
визначення справедливої вартості проблемних кредитів суб’єктів господарювання:
на портфельній та індивідуальній основі;
- обґрунтування етапів визначення
справедливої вартості проблемних кредитів на портфельній основі;
- апробація розробленого методичного підходу
до визначення справедливої вартості проблемних кредитів на індивідуальній
основі. Перевагою пропонованих підходів над існуючими є їх чітка математична
формалізація.
Література
1.
Мустафаева Д. Тенденции
и перспективы развития рынка проблемных
активов банков Украины [Электронный ресурс] / Д.
Мустафаева, А. Коноплястый, Г. Винник, В. Шулик, Г. Лурье. – К.: МФК, Рейтинговое агентство «Кредит-Рейтинг», 2011.
- 78 с. – Режим доступа:
http://www.credit-rating.ua/img/st_img/Press-release/2011/09.06.2011/Final_Report_RU3005.pdf
2.
Николаенко Е. Обзор и оценка проблемных кредитов:
потенциал рынка [Электронный ресурс] / Е.
Николаенко, Л. Макаренко, В. Белозерова, М. Плешков. – Вашингтон, Москва: Международная
финансовая корпорация, ЗАО «Рус-Рейгинг», 2010. – Режим доступа: http://www.ifc.org/wps/wcm/connect/f33e340048fc6638b509bd849537832d/RussiaCR-NPL-SurveyReport-RU.pdf?MOD=AJPERES