Экономические науки/2. Управление трудовыми ресурсами

Шепетюк В.В

Національний університет харчових технологій

Особливості розроблення програми підвищення продуктивності праці на підприємстві

Як економічна категорія продуктивність відображає взаємозв'язок між кількістю та якістю виконаної роботи з вартістю використаних ресурсів. Зростання продуктивності означає збільшення обсягу господарської діяльності за умови незмінних витрат ресурсів [1].

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників – як зовнішніх, так і внутрішніх. Зовнішні чинники – це ті, які не залежать від діяльності підприємства як об’єктів, але кількісно визначають рівень використання трудових, виробничих та фінансових ресурсів будь-якої організації. До них відносяться: політичні, законодавчі чинники, інфраструктура, ринкові механізми, конкуренція, загальна соціально-економічна ситуація і положення в конкретній галузі і регіоні, стан матеріально-технічного забезпечення, забезпеченість природними ресурсами, стан трудових ресурсів, культура і соціальні цінності. Це також акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи тощо [2].

Політичні, законодавчі, соціальні, економічні, конкурентні, технологічні особливості зовнішнього середовища – це чинники побічної (непрямої) дії і не підконтрольні підприємствам. Але в розробці програм підвищення продуктивності їх необхідно враховувати і, як не дивно, ними можна і необхідно частково управляти. Особливості зовнішнього середовища прямої дії, такі, як акціонери, конкуренти, постачальники, покупці, муніципальні органи тощо, до деякої міри можуть враховуватись і регулюватись організацією, власно і являючись полем життєдіяльності підприємства [3].

Внутрішні чинники – це чинники, які визначають (формують) результати роботи підприємств. Вони бувають основними, які безпосередньо впливають на результати роботи, і не основними, які безпосередньо не пов’язані з продуктивністю праці, але впливають на результати бізнес-процесів через структурні зрушення в складі продукції, порушення господарської і технологічної дисципліни тощо[4]

Всі чинники збільшення продуктивності праці можна об'єднати у чотири основних групи [5]:

1. Техніко-технологічні чинники визначаються рівнем розвитку засобів виробництва із впровадженням нових технологій, використанням якісної сировини.

2. Організаційні чинники спрямовані на створення такої організації робочого процесу, яка ліквідує втрати робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.

3. Соціально-економічні чинники можна умовно поділити на фактори морального і матеріального стимулювання. До них належать зростання заробітної плати, премії та доплати, можливість самовираження і творча заінтересованість, кар'єра, підвищення кваліфікації тощо.

4. Природні умови та географічне розміщення виділяють і аналізують передусім на підприємстві добувної та деяких переробних галузей промисловості.

З огляду на крайню важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти й упроваджувати програми підвищення продуктивності праці на підприємстві. Ці програми передбачають реалізацію таких етапів [6]:

- вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві в цілому і за окремими видами праці;

- пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності праці на основі інформації, одержаної в ході вимірювання й оцінки;

- розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який має передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців праці;

- розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності праці;

- контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, та регулювання їх виконання;

- вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Виходячи із цього програма підвищення продуктивності праці на підприємстві може складатись із таких заходів (рис.1.).

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві в цілому і за окремими видами праці — вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення буде важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі — забезпечення достовірності й порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з затратами праці на їх виготовлення.

Рис.1. Програма підвищення продуктивності праці на підприємстві

Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон’юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще складніше точно встановити затрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг (оскільки зазвичай кожний працівник прямо чи опосередковано здійснює випуск багатьох видів продукції) і розподілити між ними затрати праці просто лише для робітників-відрядників.

Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за умови збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому, звичайно, зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна зрозуміти, лише визначивши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б ураховувала затрати й живої, й уречевленої праці.

Література:

1. Іляш О.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини. / Іляш О.І., Гринкевич С.С. – К.: – 2010. – 476 с., С - 167

2. Янковий Р. В. Шляхи підвищення продуктивності та результативності праці на підприємстві / Р. В. Янковий, Т. С. Харченко // Економіка: реалії часу. - 2013. - № 1. - С. 23-26

3. Слободчикова Ю.В. Шляхи підвищення продуктивності праці // Економіка та підприємництво. – 2009. – №5. – С. 279-281.

4. Слободчикова Ю.В. Продуктивність праці як планово-економічний показник ринкової системи // Економіка та підприємництво. – 2006. – №4. – С. 335-338.

5. Богиня Д.П. Ефективність праці в ринковій економіці / Богиня Д.П., Шевченко А.Ф. // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 4. – с. 3–6

6. Економіка праці та соціально-трудові відносини : підручник / [А. М. Колот, О.А. Грішнова, О.О. Герасименко та ін.] ; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Колота. — К. : КНЕУ, 2009. — 711 с.