Филологические науки/1. Методика  преподавания языка и литературы

Опанасенко Ю. В.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту, Черкаси, Україна

ЖАНР ДЕТЕКТИВУ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА АМЕРИКАНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНИХ ТРАДИЦІЯХ

Детективний жанр як різновид літературної творчості виник у США. На думку багатьох літературознавців, «батьком» детективу слід уважати американського письменника Е. А. По, який своїм логічним оповіданням The Murders in the Rue Morgue” («Вбивство на вулиці Морг») започаткував новий жанр, назву для якого вигадала співвітчизниця По Е. К. Грін. Великої популярності він набув у Великій Британії, варто лише згадати визнаного класика детективної літератури А. К. Дойла або ж королеву детективу А. Крісті, які значною мірою вплинули на формування та розвиток англійської детективної прози. Англійський та американський детективи мають певні відмінності, що проявляються на рівні фабули твору, його стилістики, а також в образах головних героїв, виборі місць, на тлі яких розгортається сюжет тощо.

Дослідниця Є. Макарова визначає традиційну фабулу англійського типу наступним чином: злочин (найчастіше – вбивство) відбувається в замкненому просторі, що дозволяє одразу ж окреслити коло підозрюваних. Завдання, яке постає перед слідчим швидше логічне, аніж моральне. Англійський детектив надає читачеві й слідчому рівні можливості для розкриття злочину. Фабулу американського типу Є. Макарова окреслює так: серія вбивств найчастіше відбувається на території, не обмеженій певними рамками. Це може бути велике місто, одна або навіть декілька країн. Викриття вбивці не є основою сюжету, позаяк він або заздалегідь відомий, або виявляється скоро, й часто не через дії детектива, а просто волею автора. Таким чином, твір перетворюється на гостросюжетний пригодницький роман з поліцією, стріляниною, кровопролиттям [1, с. 131–132].

Письменники США тяжіють до зображення особистості незвичайної, самотньої, яку витісняють із суспільства, середовища й навіть власного мікросвіту. Британські автори, навпаки, схильні зображати персонаж у всій повноті його соціальних зв’язків і мотивацій; розкриваючи взаємини між людиною та суспільством, вони не протиставляють їх, а розглядають як одне ціле. Для американського автора найголовнішим є те, як герой – певна соціальна одиниця – поводиться в конкретну мить і за конкретних обставин. Для англійського ж – категорія часу й соціальні обставини важливі самі по собі й поряд із вигаданими персонажами варті окремої уваги. Ознаки історичного моменту й панорама існування створюють в англійському творі видиме «тло», на якому дія виступає особливо рельєфно і яке також є своєрідною дією.

В американському детективному наративі персонажі діють так, ніби суспільства не існує взагалі, ніби вони одні в усьому світі, ніби злочин – це їхня особиста справа, а їхні долі продиктовані не лише жорстокими законами американського суспільного устрою, а й фатумом, вищими силами. В англійському детективі все зовсім навпаки: кожен крок героя продиктований суспільством, оточенням. Елементи національних відмінностей проникають навіть в інтригу твору. В американському детективі увага, як правило, акцентується на дії або на описі судового розгляду з його запаморочливими зиґзаґами. Англійські автори надають перевагу неспішному й ґрунтовному інтелектуально-психологічному дізнанню. Суттєвим для них є те, хто саме проводить це дізнання [2, с. 9]. Традиційному англійському детективному творові властива передусім порядність. Він показує моральну силу.

Наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. у США виник так званий «жорсткий» (hard-boiled) детектив, який відрізняється від класичного. В його основі – напружена сюжетна дія, а не інтелектуальний пошук, як то було в класичному детективному творі. Змінюється й образ детектива: він уже не просто інтелектуал, який розслідує злочин із любові до справи, а професіонал, який має ліцензію на приватний розшук. Розширюється сфера його діяльності: часто він не лише детектив, а й суддя, прокурор, переслідувач, виконавець вироку. Герой класичного детективу, за всієї своєї дивакуватості та ексцентричності, був «ідеальним». Персонаж «жорсткого» детективу має безліч амбівалентних рис: у ньому поєднуються цинізм і шляхетність, жорстокість і сентиментальність, він нерідко застосовує силу. Герой такого детективу часто самотній, а тому розраховує тільки на власну спромогу. Він – людина з твердим характером, власним моральним кодексом, яка чітко усвідомлює свій соціальний статус. Щойно в героя з’являється можливість розбагатіти й піднятися на новий щабель соціального розвитку, як він одразу ж відмовляється від цієї можливості. Втім, його тішить слава, популярність, успіх у жінок, але зрештою, після чергової перемоги він повертається у свою брудну контору, залишаючись вірним професії. Трансформується класичний стереотип злочинця. Раніше це, як правило, була темна, груба особа, представник нижчих верств суспільства. У «жорсткому» детективі досить часто – це представник верхів, який може бути зовні привабливим і чарівним. Зазнає змін також і соціальне оточення. Шерлок Холмс і доктор Ватсон живуть у чарівній холостяцькій квартирі, не позбавленій елементів розкоші. Герой «жорсткого» детективу – в брудній, напіврозваленій приватній конторі в занедбаній частині ділових кварталів міста. І справа не стільки у фінансовій скруті, скільки в особистому неприйнятті утопічної концепції успіху, начебто гарантованого суспільством [3, с. 69–70].

Таким чином, з огляду на національні відмінності, англійські та американські автори по-різному реалізують кожну з особливостей жанру в усіх його підвидах.

Література:

1.            Макарова Є. Художньо-стильове новаторство Фрідріха Дюрренматта у детективній прозі / Є. Макарова // Літературознавчі студії. – К. : ВПЦ «Київський укніверситет», 2013. – Вип. 39 (2). – С. 131–135.

2.            Скороденко В. Английский детектив в трёх лицах / В. Скороденко // Английский детектив – М. : Правда, 1983. – С. 3–11.

3.            Передерій С. М. Особливості детективного твору та його рецепції як «явища масової культури» / С. М. Передерій // Вісник СевНТУ : зб. наук. пр. – Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2010. – Вип. 102. – С. 67–70. – (Серія : Філологія).