Матковська Наталія Вікторівна
Національний Технічний Університет
України «КПІ»
Індивідуалізація
в процесі роботи з учнями при навчанні іноземної мови
Система роботи в школі з невстигаючими,
неврівноваженими, важковиховуваними дітьми - це дуже актуально для нашої
педагогіки. Одна з причин відносно низької ефективності навчання на думку
багатьох авторів - це низька індивідуалізація навчального процесу.
Також дуже важливою і актуальною
проблемою є проблема взаємовідносин вчителя і учня. І тому вчителеві,
насамперед, треба подолати чи попередити
байдужість та відчуженість зростаючого покоління, розвиваючи
індивідуальність кожного з учнів.
Компонент процесу індивідуалізації - це
диференційований підхід до процесу навчання, який передбачає варіативність
змісту, форм, методів навчання та виховання. Історія індивідуального підходу
включає в себе досягнення американської педагогіки (педоцентризм - Д. Дьюі),
європейської (система шкіл Ж. Піаже.)
Взагалі питанням індивідуалізації процесу
навчання почали займатись з початку 20 сторіччя. На сьогоднішній день не досить
розробленими залишаються методи практичного застосування індивідуалізації.
Особливо здається важливим питання застосування індивідуалізації процесу
навчання в роботі з невстигаючими, проблемними дітьми.
Дослідження індивідуальних особливостей
учня. Установлення контакту з учнями. Необхідно відзначити відмінності в
поняттях “індивідуальний” та “особистий” підхід. За Платоновим, індивідуальний
підхід включає особистісні властивості індивіда та індивідуальні властивості
особистості. Тому кожен особистісний підхід є разом з тим і індивідуальним.
Особистісний підхід можливий лише у
ставленні до людини, та здійснюється враховуючи все багатство його
індивідуальних психічних процесів, властивостей, стану з соціальним фактором.
Засоби дослідження психологічних
особливостей школяра: - спостерігання; - бесіди; - експеримент. 3авдяки
спостеріганню за ходою, манерами, поведінки, одягу, почерку можна здогадатися
про риси характеру людини (мова, пантоміміка, жестоміміка, міміка обличчя,
зовнішні признаки характеру, “очі - люстерко душі”, посмішка та руки
безпосередньо відбивають мозкову психіку - основу людського характеру. Маску
людина знімає в конфліктних ситуаціях, а типові риси характеру ненавмисно
проявляються в екстремальних ситуаціях.
Визначення характеру за зовнішністю - це
складна справа. Спостереження треба поєднувати з бесідою. Бесіда - її не треба
починати прямо з питання про шкідливі звички. Внаслідок цього дитина замкнеться
і не зможе розкритися перед педагогом. Треба спочатку ознайомитися з інтересами
і нахилами школяра, розпізнати його духовний світ. В бесіді не слід одразу
лаяти учня за його недоліки. З виразу к.п.н. Цукермана слідує те, що треба
критикувати не саму людину, а її працю: ”Такі задачі треба вирішувати не в одну
дію, а в дві”. Звідси правило: хвалити треба виконавця, а
критикувати - тільки виконане, хвалити необхідно персонально, а критикувати
більш байдуже.
Вивчення особливостей особистості
школяра:
1. Цілеспрямоване
вивчення;
2. Індивідуальне
вивчення особистості враховуючи особливості особистості;
3. Виявлення
позитивних якостей, оскільки в ході розвитку позитивних якостей вдосконалюється
особистість;
4. Вивчення
особливостей потребує комплексного ознайомлення з нею, виявлення широких
аспектів діяльності;
5. Поєднання бесіди
зі спостеріганням виявляє соціальну підструктуру нахилу особистості: які цілі
учень переслідує? що для нього головне в житті? до чого прагне? які виявляються
нахили та інтереси?
Вивчаючи підлітка, потрібно виявляти
причини, які заважають навчанню.
Також, вивчення особистості учня включає
в себе вивчення емоційних особливостей і особливостей уваги учня; оцінка
продуктивності пам’яті (зорова, слухова, моторна і т.д.). Також дуже важливо
оцінювати кмітливість, виявляючи швидкість розуміння учнем поставлених
питань,звертати увагу на те, чи виявляє він винахідливість у відповідях, чи має
він нахили до необдуманих відповідей, чи правильно він дає відповіді на питання
по пройденому матеріалу, а може виявляє творчість, винаходжуючи своє рішення
задачі.
Врешті-решт, враховуючи, що погані звички
і порушення поведінки частіше виявляється в учня при порушення вольових
процесів, слід прояснити ці характеристики опираючись на наступні показники: чи
володіє собою дитина при складних обставинах? Чи може при сильному збудженні
стримуватись? Легко чи з трудом долає в собі спалахи гніву?
Для переліку способів виконання учнем
якої-небудь діяльності та для виявлення особливостей проходження психічних процесів,
стана і якості учня, влаштовуються спеціальні умови. Це експеримент частіше
природний ніж лабораторний
Завдяки отриманим результатам може бути
створена психологічна характеристика особистості учня, яка є основою
педагогічної характеристики.
Характеристика
повинна бути докладною, лаконічною, структурною, в якій виявляються ті чи інші
якості та в які форми поведінки вона може перерости. Необхідно скомпонувати
характеристики декількох педагогів, шкільного лікаря, а іноді і друзів. Лише
тоді її можна назвати достовірною.
Необхідно
час від часу розбирати, порівнювати, узагальнювати такі характеристики на
педагогічному звіті. Вони можуть не співпадати, як в наслідок різнобічного
відношення учня до різних предметів, так і в силу динаміки особистих якостей
учня (психологічний розвиток, наявність хронічних захворювань і т. д.) Але
рекомендоване вивчення допоможе краще зрозуміти особистість учня.
Вивчення особистості, індивідуально-психологічних особливостей
учня стосовно їх вікових груп
(молодший, середній вік старший) включає:
- вивчення особистості учня; - періодизація психічного розвитку; - план психолого-педагогічної
характеристики; - ознайомлення з документацією учнів; - знайомство з батьками;
- написання учнями автобіографічних творів, чи виконання творчих робіт; -
ведення щоденника з характеристикою на кожного учня та загальної характеристики
групи, чи класу.
Психологічна структура індивідуальності
за Платоновим. У процесі оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю виділяють
4 напрямки дослідження індивідуальності, щоб визначити які саме види
індивідуалізації треба застосувати для впливу на якість оволодіння учнем
іншомовним мовленням.
Перший - це дослідження мотиваційного
фактору. В учнів проявляються різні види мотивації, головними з яких виступають
“зовнішня”, або широка соціальна мотивація та “внутрішня”, зумовлена самою
навчальною діяльністю. Найвищий інтерес та успішність при вивченні іноземної
мови досягаються при співвідношенні зовнішньої та внутрішньої мотивації як 70%
до 30%.
Кузовлев
В.П. пропонує анкету на визначення причин, які впливають на інтерес та на
зниження мотивації: «Причины, влияющие на интерес и на снижение мотивации:
1. Отсутствие
возможности выразить свое мнение, поспорить, высказаться о том, что волнует
(как это делается на родном языке);
2. Не учитывается
контекст деятельности учеников;
3. Применяется мало
иллюстративной наглядности;
4. Не учитывается
фактор межличностного общения учеников;
5. Не интересны
упражнения (по способу выполнения и содержанию);
6. Отсутствие
ситуативности;
7. Мало проводится
внекласной работы.
8. Мало
сравниваются поступки героев текстов с жизнью учеников;
9. Низкий уровень
речемыслительной активности каждого из учеников на уроке и малый коэффициент
эффективного использования времени;
10. Мало применяется ТСО;
11. Не интересны домашние
задания;
12. Отсутствие практической
необходимости в изучении язика;
13. Отсутствие должного
психологического климата на уроке;
14. Отрицательная семейная
обстановка;
15. Лень, чувство
безответственности»
Друге - це визначення рівня сформованості
іншомовних навичок і вмінь на кожному з етапів навчального процесу. Рівень
сформованості іншомовних навичок визначається дидактичним тестуванням.
Література:
1. Кузовлев В.П.
Структура индивидуальности учащихся как основа индивидуализации процесса
обучения речевой деятельности // Иностранные языки в школе - 1979. - №1. - С.21
- 29.
2. Матвеев В.Ф.,
Гройсман А Л. Профилактика вредных привычек школьников // Книга для учителя -
М.:, 1987.С. 44-45.
3. Поможем учиться
успешно // Семья и школа. - 1986.