Туряниця І.С.

Національний технічний університет України «КПІ»

Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства

має відображати нові підходи до формування особистості

Фізкультурно-спортивна діяльність у вищих навчальних закладах – необхідна умова гармонійного розвитку студентів, яка повинна стати важливим складником повсякденної діяльності сучасної людини для подальшої навчальної та трудової діяльності.

Сьогодні діяльність кожного викладача повинна оцінюватися не лише з боку його педагогічної майстерності, але й з боку його вміння формувати та стимулювати діяльність студентів, вміння допомогти спрямувати діяльність студента в потрібний йому бік.

Систему педагогічних здібностей утворюють:

1. організаційні здібності (виявляються в умінні викладача організувати учнів, розподілити між ними обов'язки, спланувати власну діяльність і діяльність учнів);

2. дидактичні здібності (передбачають конкретні уміння підібрати і підготувати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів.);

3. перцептивні здібності (виявляються в толерантності, чутливості до особистості, здатності сприймати й розуміти іншу людину);

4. комунікативні здібності (передбачають наявність потреби в спілкуванні, здатність налагоджувати контакти з студентами, колегами, керівниками навчального закладу; здатність до співпраці,);

5. сугестивні знання (виявляються в емоційно-вольовому впливі на учнів);

6. дослідницькі знання (уміння пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні ситуації, процеси);

7. науково-пізнавальні знання (здатність до засвоєння знань).

Комплекс таких здібностей є важливою передумовою успішного оволодіння професією та направлення студентів на гідний рівень життя.

Вчитель — головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад — могутній фактор виховного впливу.

Одним з важливих завдань вищих педагогічних навчальних закладів є формування активності викладача до фізкультурної діяльності, яка зумовлює прояв ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, є важливим засобом поліпшення фізичного, психічного здоров’я й, у той же час, одним з показників ефективності процесу професійної підготовки, оскільки ставлення викладача до фізкультурної діяльності проектується на студентів, є прикладом для наслідування.

Для впровадження у практику підходу до стимулювання студентів займатися фізичною культурою та спортом треба з’ясувати пріоритети студентів, тобто розуміти їх прагнення, вимоги та мету. Результати роботи свідчили, що найбільш значимим мотивом заняття фізичною культурою і спортом студенти назвали зміцнення здоров’я. Потім ідуть – розвиток та удосконалення фізичних якостей, здобуття спортивних результатів, отримання заліку з дисципліни, виховання вольових якостей, зняття психоемоційного навантаження, спілкування з товаришами. В цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості студентів знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурно-спортивну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров’я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.

Встановлено, що найпоширенішими засобами стимулювання інтересу до активності студентів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень. Вони полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки студентів і спрямовані на те, щоб викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні дисципліни. Система поза навчальних заходів із фізичного виховання та спорту студентської молоді відіграє важливу роль у формуванні стимулювання до занять фізичними вправами.

Керуючись вищевикладеним матеріалом та підводячи підсумок роботи можемо сказати, що основними методичними рекомендаціями щодо стимулювання студентів до фізичного виховання є:

1. впровадження у навчально-виховну роботу наступних методів і засобів активізації фізкультурної діяльності: спеціальних методів фізичного виховання та форм організації академічних занять; створення ситуації успіху, позитивного емоційного фону на заняттях; урізноманітнення засобів, стимулювання студентів заохоченням, покаранням, довірою, гласністю досягнень, оцінкою; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень;

2. дотримання принципу стимулювання діяльності на основі особистих досягнень.

Відповідно до даного принципу темпи приросту основних показників фізичної підготовленості студентів необхідно планувати лише на основі їх індивідуальних результатів.

Список використаної літератури:

1. Плачинда Т.С. Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності: автореф. дис… канд. пед. наук: спец. 13.00.04 "Теорія та методика професійної освіти" / Т.С. Плачинда. – Кіровоград, 2008. – 25 с.

2. Ребрина А. Проблема виховання у студентів вищого технічного закладу освіти позитивного ставлення до фізичного виховання / А. Ребрина // Молода спортивна наука України : зб. наук. праць з галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 2003. – Вип. 7 : у 3-х т. – Т. 2. – С. 205–208.

3. Сичов С. О. Показники визначення рівнів прилучення студентської молоді до цінностей фізичної культури / С. О. Сичов // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 15. Науково-педагогічні проблеми фізичної культури. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 11. – С. 329–332.