Туряниця І.С.

Національний технічний університет України «КПІ»

Фізичне виховання молоді

Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства має відображати нові підходи до формування особистості. Фізкультурно-спортивна діяльність у вищих навчальних закладах – необхідна умова гармонійного розвитку студентів, яка повинна стати важливим складником повсякденної діяльності сучасної людини для подальшої навчальної та трудової діяльності.

Сьогодні діяльність кожного викладача повинна оцінюватися не лише з боку його педагогічної майстерності, але й з боку його вміння формувати та стимулювати діяльність студентів, вміння допомогти спрямувати діяльність студента в потрібний йому бік.

Систему педа­гогічних здібностей утворюють:

1.   організаційні здібності (виявляються в умінні викладача організувати учнів, розподілити між ними обов'язки, спланувати власну діяльність і діяльність учнів, організу­вати й оцінити її та ін.);

2.   дидактичні здібності (передбачають конкретні умін­ня підібрати і підготувати навчальний матеріал, сти­мулювати розвиток пізнавальних інтересів.);

3.   перцептивні здібності (виявляються в толерантності, чутливості до особистості, здатності сприймати й розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознака­ми; професійній проникливості, пильності, інтуїції та ін.);

4.   комунікативні здібності (передбачають наявність по­треби в спілкуванні, здатність налагоджувати контакти з студентами, колегами, керівниками навчального за­кладу;  здатність до співпраці, що виявляється в допомозі студентам усвідомити свою своєрідність як необхідну для спілкування цінність);

5.   сугестивні знання (виявляються в емоційно-вольово­му впливі на учнів);

6.   дослідницькі знання (уміння пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні ситуації, процеси);

7.   науково-пізнавальні знання (здатність до засвоєння знань).

До педагогічних здібностей також належать: висока пра­цездатність, динамізм особистості (здатність активно впли­вати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція).

Для впровадження у практику підходу до стимулювання студентів займатися фізичною культурою та спортом треба з’ясувати пріоритети студентів, тобто розуміти їх прагнення, вимоги та мету.

Результати роботи свідчили, що найбільш значимим мотивом заняття фізичною культурою і спортом студенти назвали зміцнення здоров’я. Потім ідуть – розвиток та удосконалення фізичних якостей, здобуття спортивних результатів, отримання заліку з дисципліни, виховання вольових якостей, зняття психоемоційного навантаження, спілкування з товаришами.

Не можна не відзначити той факт, що мотив підготовки до професійної діяльності займає в структурі мотивації до занять фізичною культурою і спортом тільки сьоме рангове місце. В цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості студентів   знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурно-спортивну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров’я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.

Система поза навчальних заходів із фізичного виховання та спорту студентської молоді відіграє важливу роль у формуванні стимулювання до занять фізичними вправами.

Керуючись вищевикладеним матеріалом та підводячи підсумок роботи можемо сказати, що основними методичними рекомендаціями щодо стимулювання студентів до фізичного виховання є:

1.       впровадження у навчально-виховну роботу наступних методів і засобів активізації фізкультурної діяльності: спеціальних методів фізичного виховання та форм організації академічних занять; створення ситуації успіху, позитивного емоційного фону на заняттях; урізноманітнення засобів, стимулювання студентів заохоченням, покаранням, довірою, гласністю досягнень, оцінкою; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень;

2.       дотримання принципу стимулювання діяльності на основі особистих досягнень.

Відповідно до даного принципу темпи приросту основних показників фізичної підготовленості студентів необхідно планувати лише на основі їх індивідуальних результатів.

Список використаної літератури:

1.   Карпюк І. Соціально-педагогічний аналіз системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі / І. Карпюк // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. – Л. : [б. в.], 2006. – Вип. 10. – Т. 3.– С.62–65.

2.   Мураров І. Стимуляція ініціативи студентів до фізичного виховання / Е. Буліч, І. Карпюк, М. Кобза // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. – Л.: [б. в.], 2007. – Вип. 11. – Т. 5. – С. 226–230.

3.   Олійник Т. Формування у студентської молоді потреби ведення здорового способу життя / Т. Олійник // Молода спортивна наука України: зб. наукових праць з галузі фізичної культури та спорту. – Львів, 2003. – Вип. 7 : у 3-х т. – Т. 2. – С. 208–210.

4.   Панов Е.В. О проблемах самостоятельных занятий физическими упражнениями учащихся вузов / Е.В. Панов, В.В. Денискин, А.И. Кравчук, В.А. Филиппович, А.Н. Савчук // Физическая культура и спорт в системе образования. Здоровьесберегающие технологии: сб. материалов международ. симп. 11–15 ноября 2004 года. – Красноярск, 2004. – С. 47–48.