Сакун Л.М., Донець В.Ю.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Перспективи розвитку водного туризму в Україні

Водний туризм – вид туризму, при якому відпочинок здійснюється на воді з використанням байдарок, човнів, катамаранів, теплоходів та інших плавальних засобів [1].

Кризова ситуація в економіці України дуже сильно впливають на показники роботи транспортної галузі країни. Наявний пасажирський флот старіє, а з урахуванням нинішнього стану економіки в держави немає можливості його відновлення. Перевезення пасажирів річковим транспортом за період 2005-2013 рр. зменшилися у 3,6 рази (з 2248 тис. пас. до 631 тис. пас.) [2]. При цьому, річкові пасажирські перевезення у внутрішньому сполученні, що складали основну частку (понад 98 %), скоротилася у 3,6 рази (з 2223 тис. пас. до 623,2 тис. пас.), а у міжнародному сполученні – у 3,1 рази (з 24,6 тис. пас. до 7,9 тис. пас.). Починаючи з 2007 року повністю зникли круїзні перевезення по річці Дніпро. Скорочення вітчизняного річкового флоту, технічне і моральне старіння суден, незадовільний стан інфраструктури, відсутність коштів для державного фінансування розвитку річкової інфраструктури та недостатня зацікавленість приватних інвесторів брати участь у її розбудові створюють загрозу подальшого занепаду річкового транспорту в Україні, і , відповідно розвитку водного туризму в нашій країні.

Перспективним напрямком розвитку водного туризму в Україні є сплави по річках на спеціальних плавзасобах, вони можуть широко використовуватись і в плані надання туристичних послуг [1]. Закордонний досвід свідчить, що прибутковим і економічно вигідним бізнесом є організація круїзів. Проте бізнесмени побоюються інвестувати в створення круїзних компаній через великі вкладення і тривалий термін окупності. Внаслідок низького рівня прибутків населення постійних споживачів круїзних послуг в Україні налічується всього 6-10 тис. чол., а іноземних туристів відлякує політична та економічна ситуація в країні [3].

На іноземних клієнтів повністю орієнтується київська круїзна компанія "Червона Рута", що з 1991 року займається організацією круїзів по Дніпру і Чорному морю. У власності компанії три чотирипалубних теплохода: «Генерал Ватутін», «Зірка Дніпра» і «Принцеса Дніпра», а також два річкових теплохода «Троянда Вікторія» і «Фіделіо». Прикладом круїзу по Україні є двотижневий круїз по маршруту Київ — Канів — Кременчуг — Запоріжжя — Одеса — Севастополь — Херсон — Дніпропетровськ — Київ, який обслуговує теплохід «Генерал Ватутін». Після заходу в порт пасажири вирушають на екскурсію в кожному пункті прибуття. Зокрема, в Каневі відвідують музей Тараса Шевченка, в Кременчуці - український колгосп, де можна спробувати справжніх сільських харчів, в Запоріжжі - козацьке кінне шоу на острові Хортиця, в Одесі - Потьомкінські сходи, Дерибасівську вулицю і місцевий художній музей, в Севастополі - концерт ансамблю Чорноморського флоту.

За словами директора з продажу української круїзної компанії «Червона Рута» Лесі Богуславської, попит в сегменті річкових круїзів зменшився настільки, що на кожен рейс набирається від сили 10-15 осіб. З урахуванням того, що максимальна пасажиромісткість судів, якими оперується компанія близько 250 осіб, то будь-які рейси виходили б збитковими. Тому компанія з 2014 року була змушена відмовитися від колишніх маршрутів, більше орієнтованих на внутрішній попит і російських туристів, і максимально переорієнтуватися на рейси з іноземним завантаженням. Наприклад, теплохід «Принцеса Дніпра» планується задіяти в дельті Дунаю на маршруті Фетешті (Румунія) — Вилково (Україна) — Ізмаїл (Україна) — Фетешті з вильотом та прильотом в столицю Румунії Бухарест.

Реалізація європейської ініціативи відродження річкового шляху Е-40, який з’єднає Чорне та Балтійське моря через коридор «Вісла-Дніпро», відкриє Україні, Білорусі, Польщі та іншим країнам нові можливості для розвитку транскордонного туризму, торгівлі, а також забезпечить стабільне зростання транзиту та перевезень, в тому числі, пасажирських, територією України.

На даний момент незадіяна більша частина р. Дніпро через наявні обмеження та незабезпечення гарантованих глибин на лімітуючих ділянках Дніпровських перекатів. Вартість днопоглиблення складає близько 2,5 млн дол. США для Дніпра та близько 10 млн дол. США для Південного Бугу одноразово, що, поряд з щорічним 15-мільярдним бюджетом УКРАВТОДОР, не виглядає значною сумою, хоча дозволить перевести мільйони тонн вантажів з авто та залізниці на більш екологічний та дешевший водний транспорт. Що ж стосується безпосередньо водного туризму, то тут потрібно розробити стратегію розвитку «Туристичного флоту України», яка буде включати:

1) менеджмент: вироблення турпродукту; побудова турмаршрутів.

2) маркетинг: маркетингові дослідження; широкий спектр реклами.

3) прибережна інфраструктура продажу турпродукту: звичайні квиткові каси; певні турагентства; безпосередні філії туроператора.

4) прибережна інфраструктура турменеджменту: регіональні та столичні управління туроператора; корабельні доки.

5) річковий флот: круїзні теплоходи; швидкісні кораблі на підводних крилах (типу метеор); прогулянкові катери; екскурсійні катери; орендні човни (моторні, парусні); інше.

6) водна інфраструктура річок, особливо Дніпра (пряма забудова ріки, як прибережної її частини так і водної): готельно-ресторанні установи; санаторно-профілактичні установи; спортивні бази, клуби; яхт клуби; інше.

Список літератури:

1. Сокол Т. Г. Основи туризмознавства : навч. посібник / Т. Г. Сокол. - К.: Слов’янський дім, 2006. - 76 с.

2. Транспорт і зв'язок України 2012. Статистичний збірник. Київ. – 2013. - С. 122.

3. Пилипенко Г. П. Круизные одиссеи / Г. П. Пилипенко. - Одесса : Полиграф, 2010 - 142 с.