Дерменжі В.О.

Одеський національний політехнічний університет, м. Одеса

СТАН АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ТА ЇЇ МІСЦЕ НА ВІТЧИЗНЯНОМУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОМУ РИНКУ

На сьогодні в Україні, як і у світі, простежується загострення проблеми дефіциту паливно-енергетичних ресурсів, що впливає не лише на умови функціонування національної економіки, а й на загальний вектор розвитку країни. Сьогодні Україна забезпечує потреби в паливі за рахунок своїх власних ресурсів менше, ніж на половину від загального обсягу споживання енергії, що впливає як на можливість зростання обсягів виробництва, так й рівень собівартості енергії. Вирішити цю проблему можна двома шляхами:

- знайти нових імпортерів енергії, що здійснюватимуть постачання за нижчими цінами, ніж є сьогодні;

- розвивати нетрадиційні види виробництва енергії, для яких є сприятливі умови.

В контексті обмеженості ресурсів для розвитку традиційної енергетики, перспективним є розвиток альтернативної енергетики, яка дозволить забезпечити енергетичну, економічну, а для України в певних питаннях і політичну незалежність від зовнішніх чинників. [2]

Дослідженням проблем розвитку відновлюваної енергетики займались такі вчені, як Є.М. Борщук , А.А. Долінський , В.А. Ільясов , Л.Л. Товажнянський та багато інших, проте сьогодні залишається багато невирішених питань щодо впровадження нових технологій в Україні.

Метою дослідження є виявлення впливу впровадження відновлювальних джерел енергії, аналіз вітчизняної альтернативної енергетики та її місце на електроенергетичному ринку.

Альтернативна енергетика – енергетична галузь, що спеціалізується на отриманні та використанні енергії з відновлюваних джерел. До відновлюваних джерел енергії зараховують енергію сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі. [2]

За оцінками фахівців Інституту відновлюваної енергетики НАН України, загальний річний технічно-досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії України в перерахунку на умовне паливо становить близько 98 млн. т.у.п. (табл. 1), що становить більше 50% загального енергоспоживання в Україні на даний час і 30% енергоспоживання в 2030р. Частка енергії, добутої за рахунок альтернативних джерел, становить сьогодні близько 3%.

Таблиця 1 – Потенціал енергії ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ В УКРАЇНІ [5]

Напрями освоєння ВДЕ	Річний технічно-досяжний енергетичний потенціал
	Млрд. кВт.год /рік	Млн. т.у.п. / рік
1. Вітроенергетика	79,8	28,0
2. Сонячна енергетика, у т.ч.:	38,2	6,0
2.1. електрична	5,7	2,0
2.2. теплова	32,5	4,0
3. Мала гідроенергетика	8,6	3,0
4. Біоенергетика, у т.ч.:	178	31,0
4.1. електрична	27	10,3
4.2. теплова	151	20,7
5. Геотермальна теплова енергетика	97,6	12,0
6. Енергетика довкілля	146,3	18,0
Загальні обсяги заміщення традиційних ПЕР	548,5	98,0

Згідно з українською енергетичною стратегією до 2030 р. частку альтернативної енергетики у загальному енергобалансі країни буде доведено до 20%. Основними і найбільш ефективними напрямами відновлюваної енергетики в Україні є вітроенергетика, сонячна енергетика, біоенергетика, гідроенергетика, геотермальна енергетика.

Головний недолік альтернативної енергетики в Україні – її висока вартість у порівнянні з традиційними джерелами, а також:

- Установлені потужності й ККД зелених електростанцій незрівнянно нижчі від традиційних.

- Реалізація проектів альтернативної енергетики вимагає значних інвестицій, які можуть не окупитися.

- Системи вітряків і сонячні батареї вимагають відчуження великих територій.

Проте з’являються й значні переваги:

1. Невичерпність. Розвіданих запасів нафти, газу й урану на 50 років, а енергія вітру й сонця необмежена.

2. Екобезпека. Сонячні й вітроелектростанції не роблять шкідливих викидів.

3. Дешева експлуатація. Ці електростанції не вимагають періодичного ремонту й обслуговування.

4. Автономність. Можна використовувати вдалі від ліній електропередач. [1]

У 2006 році в Україні була затверджена Енергетична стратегія, якою визначаються основні показники розвитку електроенергетики на період до 2030 року (табл. 2). Планується, що обсяги електроенергії, виробленої з відновлювальних джерел, будуть зростати, проте частка такої енергії у загальному об’ємі на 2030 р. становить всього 0,5 %. Важливо пам’ятати, що виробництво електроенергії (генерація) невід’ємне від її споживання. Технічною умовою генерації електроенергії є її наступне передавання для споживання.

Таблиця 2 – Основні ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ ЗА БАЗОВИМ СЦЕНАРІЄМ [5]

Показники, млрд. кВт.г	2010	2015	2020	2030
Виробництво електроенергії, у т.ч.:	210,2	251,0	307,0	420,1
ТЕС	96,4	125,1	129,9	180,4
АЕС	101,2	110,5	158,9	219,0
ГЕС, ГАЕС	12,5	14,6	16,6	18,6
Відновлювальні джерела	0,1	0,8	1,5	2,1

Єдиний оптовий ринок енергії України, що діє сьогодні, створюється суб’єктами електроенергетики, до яких належать: виробники енергії, постачальники електричної енергії, що отримали відповідні ліцензії, державне підприємство «Енергоринок», що здійснює підприємницьку діяльності з оптового постачання електричної енергії, державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго», що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об’єднаною енергетичною системою України і передавання електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами. В цілому така модель ринку досить ефективно функціонує, але з’являються нові виробники енергії, що мають також ефективно працювати в рамках енергетичного комплексу.

Ефективність відновлювальних джерел підтримується за рахунок спеціальних режимів господарювання, що створюються державою у відповідному сегменті електроенергетичного комплексу та залежить значною мірою від можливості приєднання до електричної мережі об’єктів альтернативної енергетики та реалізації в ній виробленої енергії.

Деякі кроки в цьому напрямі вже зроблені законодавцем. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2009 року № 126 «Про особливості приєднання до електричних мереж об’єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел» енергопостачальники зобов’язані приєднувати виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії до мереж.

Для суб’єктів альтернативної енергетики безоплатно готується проект договору про приєднання та технічні умови до нього, інші послуги приєднання є оплатними. Приєднання об’єктів альтернативної енергетики фінансується за рахунок замовника, але з можливістю повернення коштів шляхом встановлення «зеленого» тарифу та поворотної фінансової допомоги протягом 10 років. Ця процедура є досить довготривалою, тому інвестори змушені покривати всі витрати, в тому числі на будівництво ліній електропередач, які є державною власністю, самостійно. Слід погодитися з точкою зору експертів, що висловлюється в засобах масової інформації стосовно фінансових привілеїв або пільг (наприклад, більш висока ставка «зеленого» тарифу), які могли б отримувати компанії, що профінансували розвиток інфраструктури за власний рахунок. Це стало б доброю мотивацією для іноземних і вітчизняних інвесторів розвивати інфраструктуру мереж. [3]

Можна зробити висновок, що реалізація проектів у сфері альтернативної енергетики дає синергетичний ефект та дозволяє вирішити широке коло питань: покращити екологічну ситуацію у світі; зменшити витрати підприємств та домогосподарств на електроенергію; віднайти нові напрями інвестування для бізнес-структур; розширити набір послуг фінансових установ та, найголовніше, пробудити у свідомості людей відповідальність перед майбутніми поколіннями за стан навколишнього середовища [4]. Проте головною перешкодою розвитку альтернативної енергетики в Україні є її висока вартість у порівнянні з традиційними джерелами.

Але, хоча і невеликими темпами, в Україні активно формується ринок альтернативних джерел енергії, адже діють суб’єкти господарювання, що генерують енергію з альтернативних джерел, створено органи державного регулювання, розроблено нормативно-правову базу та засоби державного регулювання в цій сфері. Звісно, ринок альтернативних джерел може існувати окремо від оптового ринку електричної енергії, для задоволення локальних потреб, але для забезпечення енергетичної безпеки держави в майбутньому необхідним є його включення в енергетичний комплекс країни, що має відбуватися на технічному, економічному та правовому рівнях. Для цього обов’язковою є розробка Національної стратегії розвитку альтернативної енергетики, де мають бути чітко визначені показники розвитку виробництва енергії з альтернативних джерел та шляхи їх реалізації, особливості регіонального розвитку з можливістю заміни у деяких регіонах традиційних джерел. Відповідний документ має співвідноситися зі стратегією інноваційного розвитку, наприклад, щодо оновлення мереж постачання електричної енергії, впровадження в Україні «розумних мереж», без яких неможливою є повноцінна синхронізація об’єктів традиційної та альтернативної енергії. [3]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Дем’яненко Т. І. Нові перспективи розвитку альтернативної енергетики [Текст] / Т. І. Дем’яненко // Бізнес Інформ. – 2012. – № 9. – С. 135-137.

2. Касич А. О., Литвиненко Я. О., Мельничук П. С. Альтернативна енергетика: світовий та вітчизняний досвід [Текст] / А. О. Касич, Я. О. Литвиненко, П. С. Мельничук // Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Економіка. – 2013. – № 23 – С. 43-47.

3. Кузьміна М. М. Місце альтернативної енергетики на електроенергетичному ринку України [Текст] / М. М. Кузьміна // Вісник Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". Серія : Економічна теорія та право. – 2013. – № 4. – С. 203-211.

4. Лукашенко А. О. Розвиток фінансування альтернативної енергетики в Україні та світі [Текст] / А. О. Лукашенко // Фінанси, облік і аудит. – 2013. – № 2. – С. 86-94.