“Педагогические науки”/ 2.Проблемы подготовки специалистов

Кожем’якіна І.В.

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛЯ В УКРАЇНІ

Проблеми розвитку освіти, зокрема післядипломної, яка передбачає постійне ефективне функціонування спеціалістів (вчителів) в процесі професійної діяльності є надзвичайно актуальними і визначатимуть напрямки розвитку всього суспільства.

Проблема якісної професійної підготовки вчителя досліджувалась українськими та російськими науковцями з різних аспектів: методологічна основа неперервної професійної освіти (С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень, Н.Г. Ничкало, В.В. Олійник та ін.); теорія і практика післядипломної педагогічної освіти та підвищення кваліфікації педагогів (Л.І. Даниленко, Г.В. Єльнікова, Н.Г. Протасова, Т.Г. Сущенко та ін.); становлення вчителя як суб'єкта інноваційного освітнього процесу (О.Г. Козлова, Н.І. Клокар та ін.); розвиток професіоналізму вчителя (В.М. Гриньова, Н.В. Кузьміна, О.М. Пєхота та ін.).

Проте проблеми розвитку і ефективного функціонування післядипломної освіти вчителя, зокрема у форматі підвищення кваліфікації, потребують подальшого детального дослідження.

Згідно із законом України «Про вищу освіту» (ст. 10) післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Слід зазначити, що сучасна система післядипломної педагогічної освіти – це цілісний соціальний інститут в єдності його структурних елементів і напрямів діяльності (соціально-економічного, психолого-педагогічного, науково-теоретичного, практично-прикладного, методичного, управлінського); складова, органічна системи неперервної освіти, подальший розвиток якої можливий за умови взаємозв’язку з іншими складовими освітньої сфери; система підвищення кваліфікації і перепідготовки дипломованих спеціалістів; форма освіти дорослих, виходячи з їх індивідуальних потреб у здобутті певних знань, виробленні навичок і вмінь, особистісному і професійному
зростанні.

Розглядаючи післядипломну освіту як могутній чинник поглиблення професійного досвіду, взаємозбагачення спеціаліста новими перспективними знаннями, нескінченного творчого пошуку, порівняно з базовою професійною, В.В. Олійник визначає її певні переваги, а саме: вона є менш інерційною і здатна реагувати на швидкі соціально-економічні та техніко-технологічні умови; має, як правило, безпосередній двосторонній зв’язок з практикою, що дає змогу швидше отримати освітній результат; контингент, що навчається, здатний критично оцінювати пропоновані інновації і може безпосередньо брати участь у їх апробації, розвитку і реалізації. Таким чином, система післядипломної освіти має свої особливості, зокрема вона орієнтована на ринок освітніх послуг і створює конкурентне освітнє середовище».

Модернізація системи освіти України спрямовує увагу педагогічної громадськості на безперервне професійне самовдосконалення. Система післядипломної педагогічної освіти є важливою і невід’ємною складовою безперервної освіти. Її метою є забезпечення поглиблення, розширення й оновлення професійних компетентностей фахівців. Сучасна школа чекає на вчителя, здатного формувати в учнів навички самостійного наукового пізнання світу, самоосвіти і самореалізації особистості. Такий учитель повинен сам бути дослідником, визначати стратегію власного розвитку і саморозвитку, постійно, послідовно й безперервно вдосконалюватися. Отже, наявною є суперечність між соціальним замовленням на педагога-дослідника, педагога-експериментатора та відсутністю в системі післядипломної освіти комплексу заходів, спрямованих на підготовку такого вчителя.

У вихідних положеннях галузевої Концепції розвитку неперервної педагогічної освіти (2013 р.) сформульовані (визначені) основні принципи розвитку непевної педагогічної освіти. Ними є: неперервність; поєднання національних освітніх традицій та найкращого світового досвіду; гнучкість у реагуванні на суспільні зміни і прогностичність; інноваційність.

Розвиток системи безперервної педагогічної освіти в Україні, як зазначає А.М. Зубко, пов’язаний із вдосконаленням системи післядипломної освіти педагогічних кадрів. Як складова освітньої системи, післядипломна освіта педагогів у свою чергу є складним системним утворенням, що функціонує й розвивається відповідно власним законам й обумовлює розвиток своїх структурних компонентів підсистем. Однією з підсистем макроструктури післядипломної освіти педагогічних кадрів є система підвищення кваліфікації. Зважаючи на реальну вагу даної підсистеми, її можна вважати центральною ланкою у системи післядипломної освіти педагогів. Усвідомленню місця і ролі підвищення кваліфікації у системі післядипломної та відповідно і безперервної педагогічної освіти сприяло посилення уваги науковців і практиків до проблеми підвищення професіоналізму дипломованих спеціалістів, освіти дорослих, фахівців з певним життєвим і професійним досвідом. [1, с. 190-195].

Перспективними для розвитку української післядипломної педагогічної освіти вважаємо підходи розвинених європейських країн до неперервного навчання вчителів за такими концептуально-організаційними моделями навчання: технологічна; рефлексивна; навчання на базі проектів. Технологічна модель розрахована на розширення дидактичного інструментарію вчителя, надання йому допомоги в оволодінні новими педагогічними технологіями, педагогічними нововведеннями. У межах рефлексивних моделей навчання післядипломна освіта і підготовка педагогів будується як пошук нових пізнавальних орієнтирів, підвищення пізнавальних можливостей учителів на основі самоспрямованості. Моделі навчання на базі проектів важливі для претендентів, що виявляють високий рівень спрямованості до дослідництва, аналізу, рефлексії і претендують на вищу посаду в школі, у місцевих органах освіти чи в закладах педагогічної освіти.

В досвіді післядипломної освіти європейських країн (Німеччина, Польща та ін..) поширюється післядипломна педагогічна освіта на базі школи. Ця альтернативна форма підвищення кваліфікації вчителів спрямована на інтеграцію теоретичних знань і практичних умінь у професійному розвитку і розглядається як один із рівнів іншої форми – стажування. Цей рівень передбачає набуття практичних навичок у школі потягом відповідного періоду стажування.

З огляду на різноплановість форм організації післядипломної педагогічної освіти, зокрема системи підвищення кваліфікації європейських країн маємо можливість пошуку ефективних форм підвищення кваліфікації н учителів в умовах розвитку післядипломної освіти України.

У нормативних документах України (Закон про вищу освіту, Концепція розвитку післядипломної освіти) підвищення кваліфікації ототожнюється з розширенням профілю, розглядається як отримання додаткових знань з базової спеціальності, удосконалення професійних умінь на основі усвідомлення педагогом власної діяльності, результатом чого повинно стати досягнення найвищих показників у професійній діяльності, тривалість у використанні нових знань, поява потреби у безперервній освіті.

На думку Л. Покроєвої, ректора Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти, післядипломна освіта перебуває у стані активного реформування, котрий має комплексний характер. Так фундаментальні зміни відбуваються в усіх його структурних складових: підвищення кваліфікації, перепідготовці, спеціалізації, стажуванні.

Практична цінність розвитку сучасної післядипломної освіти вчителя, на думку професора С.Г. Вершловського характеризується не звичайною появою нових видів післядипломної освіти, а здатністю ставити вчителя насамперед у ситуацію, яка спонукає до переосмислення свого професіоналізму. Це виявляється у формуванні критичного ставлення до свого власного досвіду, в розширенні творчих контактів, освоєнні інноваційних технологій [2].

Перспективним для ефективної діяльності післядипломної системи освіти є поповнення новими варіативними формами організації підвищення кваліфікації вчителя продовж професійного життя та їх результативної адаптації у умовах розвитку країни. Це сприятиме подальшому здійсненню дослідження варіативних форм навчання, зокрема з проблеми впровадження інноваційних педагогічних технологій в роботу сучасного вчителя, а також якісної реалізації в умовах навчально-виховного процесу школи.

Проблемним питанням у процесі модернізації післядипломної освіти є її результативність. Важливим аспектом є визначення ефективних засобів модернізації науково-методичної роботи з педагогічними кадрами. Як зазначає Л.Покроєва, важливо визначити пріоритетні вектори науково-методичної роботи з педагогічними кадрами в системі післядипломної освіти, дослідити і створити необхідні умови для модифікації її функцій, змісту, форм і методів.

Фахівці вважають систему післядипломної освіти, як таку, що здатна швидко реагувати на зміни соціально-економічних і технологічних рівнів розвитку суспільства і освіти зокрема. Зважаючи на це, модернізація післядипломної освіти спрямована на функціональне поєднання теоретичної та практичної підготовки педагога, розвиток його особистісних та професійних компетентностей, оволодіння інноваційними педагогічними технологіями, прагнення до пошуково-дослідницької діяльності та запровадження ефективного передового досвіду і власну практику роботи.

Як зазначає у науковій розвідці В.І. Фадєєв освіта є основним соціальним інститутом, який визначає розвиток суспільства й держави, що переживає нині складний етап свого стратегічного розвитку в умовах процесів глобалізації, зміни технологій, переходу від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства, розвитку інтеграційних тенденцій у міжнародному освітньому просторі.

Потреба у професійній мобільності актуалізується зі вступом України до Болонської угоди, однією з головних цілей якої є створення відповідних умов для становлення і постійного розвитку професійних якостей фахівців. Професійна мобільність розглядається на сьогодні як шлях для формування європейського ринку праці, що підтверджується копенгагенською декларацією. Таким чином, інтеграційні процеси, що відбуваються у світовому освітньому просторі, проникаючи в систему освіти, стають суттєвими чинниками соціально-економічного розвитку країни.

На думку директора Миколаївського обласного інституту ППО А. Старєвої передумовами вдосконалення змісту післядипломної освіти вчителя є: затребуваність післядипломної освіти, викликана необхідністю синхронізації динаміки розвитку та індивідуальних потреб педагогів в особистісно-професійному зростанні з урахуванням вибору найбільш прийнятих для них форм і темпів його реалізації.

Відтак питання розвитку післядипломної освіти вчителів концентруються у подальшій трансформації існуючої в Україні системи післядипломної педагогічної освіти до європейських вимог, упровадження нових підходів та технологій навчально-виховного процесу; становлення професійної компетентності вчителя на такому рівні, який здатен забезпечити високу якість функціонування різних ланок освіти.

Література:

1. Зубко А.М. Особливості організації післядипломної освіти педагогічних кадрів як підсистеми неперервної освіти дорослих / А.М.Зубко.-Педагогічний альманах: Збірник наукових праць / редкол. В.В.Кузьменко (голова) та ін.. – Херсон: РІПО, 2010. – Випуск 7. – 292с. С.190-195.

2. Вершловский С.Г. Образование взрослых в России: вопросы теории / С.Г.Вершловский [Електронний ресурс]: Режим доступу 15.04.2011: http://znanie.org./docs/Versnl.html/.-Загол.з екрану. – Мова рос.].

3. Лапенок, М.І. Безперервна педагогічна освіта. Досвід системного дослідження діяльності інституту післядипломної освіти [Текст] : монографія /Лапенок М.І., Авдєєва І.М., Гура Л.М. – Севастополь : Рібест, 2003. – 165 с.