Чевелюк М.В.

Аспірантка НПУ ім. М. П. Драгоманова

Процес формування мовної особистості: етикет, мовленнєва компетентність та культура

Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини, у яких знаходять зовнішнє вираження, моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.Культура мовлення - це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства. Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати  найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.Культура мовлення тісно пов'язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо влюдини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, забруднене зайвими словами, непотрібною лексикою. Мовлення тоді гарне, коли воно зрозуміле, якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи і легко сприймається. Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу,  який створив цю мову.

Кожен етнос розглядає об'єктивну дійсність крізь призму свого менталітету. Специфіка сприйняття об'єкта зумовлена мовними (фонетичні, морфологічні, граматичні засоби) та позамовними (неоднакові умови життя людей, розбіжності в культурних традиціях, система суспільних відносин, господарська діяльність) факторами.     Обізнаність у сфері культури, менталітету та національно-маркованих одиниць мови іншого народу, а також вміння та навички правильно та вірно їх  застосовувати у мовленнєвій діяльності, сприяє всебічній реалізації мовної, комунікативної та соціокультурної компетенцій викладача іноземної мови вищої школи, особливо в епоху бурхливого розвитку інформаційних технологій та глобалізації.

Багато вчених вирізняють явище культури і дають нам можливість усвідомити важливість взаємозв'язку культури і мови. Так, словник Mackmillan Essential  Dictionary  дає дефініцію культури як  спільноти, що має власні думки, віросповідання і типи поведінки. В свою чергу Dictionary of the English language and culture  визначає культуру як звичаї, віросповідання, мистецтво, музика та всі інші продукти людської думки,  створені певною групою людей у визначений час.  За визначенням Роберта Ладо, культура – структурна система визначеної поведінки [1, 110]. Сучасна концепція культури визначається Гаррі Хойджером як „ всі історично створені моделі для життя, наявні та приховані, раціональні, ірраціональні та нераціональні, що існують у певний час і формують поведінку людей". Риси та елементи культури у цьому визначенні організовані та складені в систему  або декілька систем, оскільки культура історично створена і підлягає постійній зміні [2, 554]. Едвард Сапір зазначає, що вся культурна поведінка структурована [3, 546]. Міжкультурне спілкування основане на  явищі встановлення між мовленнєвих контактів. Міжмовленнєві контакти обумовлюють  вживання мовленнєвих правил власного мовного середовища під час взаємодії з представниками іншого соціуму. Це трапляється тоді, коли два чи більше співрозмовника використовують іноземну чи другу мову, але застосовують мовленнєві  правила  власної. Це може відбуватися  під час взаємодії людей, які мають спільну рідну мову, але належать до мовленнєвих спільнот з різними правилами побудови мовлення, наприклад люди, що розмовляють британським чи американським варіантом англійської мови [4,332]. Якщо відбувається перенесення власних культурних звичок в іншу культуру, завжди виникають труднощі. Люди, що належать до одного культурного середовища,  не завжди можуть зрозуміти певне явище, притаманне іншому.  Зв'язок мови та культури загальновизнаний. Хоча існує певне протиріччя стосовно того, чи формує та контролює мова процес формування думок, чи лише відображає їх світосприйняття, нема сумніву, що існує певне співвідношення принаймні між словниковим складом  мови та віруваннями, цінностями та потребами людей [4,360-361]. Зумовленими національно – етнічними особливостями завжди є елементи урядових та виборчих систем (адміністрація, секретар, Верховна Рада, Сенат, Генеральна Асамблея, Дума), грошові системи (шилінг, пені, рубль, долар, гривня, тугрики, златі, крони, євро). Національно - культурно обумовленими є також назви предметів одягу (шотландка тартан, мокасини американських індіанців, вишиванка, кептар,  національний шотландський костюм кілт).  Притаманними  певному мовному соціуму, в нашому випадку українському, завжди є назви національних страв, напоїв, як результат сільськогосподарських традицій та споживання певних продуктів (борщ, вареники, галушки, кутя, медок, ряжанка), еквіваленти яких відсутні в мові перекладу. Традиційно зумовлені поняття також спостерігаються в деяких національних системах мір та ваги (миля (ам.), унція(ам.), верства (укр.), пуд (укр.), копа (укр.), фунт(англ.), в власних назвах  та іменах святих (Святий Петро,  Івана Купала, Маковій,  Святого Миколая, Діва Марія (укр.).  Словниковий склад мови є відображенням національної  культури людей, показником досвіду нації, у ньому зберігається запис минулих контактів з іншими мовами та культурних запозичень. Окрім термінів в  науковій та технічній сферах, є також  багато слів, які не мають еквівалентів в іншій культурі. Тому виникає таке поняття, як міжкультурне непорозуміння. В статті Sociolinguistics and  language teaching М.Савій-Троік [4,361] пише, що за допомогою граматики у певних мовах вказується на розподілення та організацію часу та простору. У класичній грецькій мові майбутній час позначає події минулого, а минулий час – події майбутнього, тобто протилежно тому, як їх уявляють в англійській мові.  Люди, які говорять на азіатських мовах, окрім їхньої неспорідненості, розділяють інтерпретацію формування пасивної форми у реченнях, саме це може спричиняти серйозне непорозуміння  в перекладі на англійську мову. Пасив в англійській мові вживають з різних причин: підкреслити об'єкт дії,  підкреслити агент дії, зосередитися  на  довершеності дії. Наприклад: The boy was operated on the next day (підкреслити об'єкт дії). The factory was managed by two brothers (підкреслити агент дії). One day a letter was brought to the hospital (підкреслити об'єкт дії). Many mistakes have been made (зосередитися на довершеності дії). This cannot be seen through the microscope (підкреслити об'єкт дії). Для встановлення відмінностей у інтерпретації пасивної форми в англійській та азіатських мовах, візьмемо за приклад два речення: John baked a cake.The cake was backed by John. Для людей, що говорять на азіатських мовах (китайська, японська), ці два речення можуть мати різне значення, оскільки підмет пасивного речення вважається „ жертвою" дії. Тому, перше речення буде лише констатацією факту, а друге речення означає, що агент зробив щось погане. Навіть люди, які вільно розмовляють англійською, але походять з Китаю або Японії, продовжують робити цю помилку [4, 361]. Професійна компетенція викладача під час процесу навчання студентів вимагає культури мовлення та вміння її використання з урахуванням певної комунікативної ситуації. Лінгвосоціокультурна компетенція розглядається Шейлою Ремзі як складова загальної професійної  компетенції. Достатнє володіння соціокультурним кодом соціуму, до якого належить  комунікат, є тією базою, за допомогою якої легко можна оволодіти кодом іншомовної  культури. Вербальне та невербальне кодування має соціокультурну обумовленість. Культуру в цьому розумінні  розділяють  на суб'єктивну та об'єктивну [5, 9]. Суб'єктивна культура складається з вже сталих моделей поведінки, цінностей, значень, які відповідають інтересам та знанням певної соціальної групи. Об'єктивна   ж культура складається з національно – зумовленим ставленням до балету, музики, мистецтва [5, 9]. Саме поняття культури – абстрактне, тому що є продуктом думки. При вивченні культури вивчаються загальні правила, загальні припущення та загальні цінності, що є фундацією зовнішньої поведінки людини. В інтеркультурній комунікації необхідно брати до уваги той факт, що комуніканти як несвідомо, так інколи з певним наміром, роблять крос культурні порівняння. Такі порівняння робляться для  пристосування до процесу сприйняття, оцінки та поведінки комунікантів відповідно до  певної ситуації. Цей процес включає вивчення специфіки іншої культури,  вміння застосування набутих  знань в контекстно – визначеній інтеракції для уникнення невизначеності та пов'язаного з цим емоційного дискомфорту. Комунікація на любому рівні базується на володінні „ соціальним контекстом" та „соціальною культурою", де під  „соціальним контекстом" розуміється врахування минулого досвіду людства, а під „соціальною культурою" – знання реалій з різноманітних сфер життя, історії, культури народу.

Як зазначає Бабенков С.І., культура мовлення сучасних підлітків постійно знаходиться під впливом соціальних змін, як позитивних, так і негативних, що відбулися в нашій країні особливо в останні десятиліття. Прийнято розрізняти вищий і нижчий рівень мовленнєвої культури людини. Нижчий рівень – перший ступінь оволодіння літературною мовою: правильність мовлення та дотримання норм літературної мови. Правильним мовленням називають таке мовлення людини, в якому не допускаються помилки у вимові, у вживанні слів та їхньому утворенні, у побудові речень. Вищим рівнем мовленнєвої культури прийнято вважати правильне і гарне мовлення: людина не тільки не допускає помилок, але й вміє щонайкраще будувати своє висловлення; найбільш повно розкриває його тему і головну думку; відбирає найбільш придатні слова і конструкції з урахуванням того, до кого й за яких обставин він звертається. Головна мета кожної культурної людини полягає в збагаченні свого мовлення, його удосконалюванні. Необхідно навчитися відчувати свого співрозмовника, уміти відбирати найбільш придатні для кожного випадку слова та конструкції.  Формування у підлітків навичок користуватися правилами культури спілкування, як й культури загальної поведінки з оточуючими, повинне відбуватися в процесі систематичної виховної роботи. Дуже важливо ознайомити учнів з правилами ввічливості, яка виявляє повагу до гідності іншої людини, показати як поводитися в тій чи іншій ситуації (знання етикету поведінки), як правильно встановлювати і підтримувати мовний контакт (знання мовленнєвого етикету). Кожна людина повинна дбати не тільки про культуру свого мовлення, а й про мовний етикет (сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення). С.К. Богдан зазначає, що "мовний етикет українців є унікальною, універсальною моделлю їх мовної діяльності". Головне призначення етикету – встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Якщо студент не буде знати прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не буде володіти вербальними формами вираження ввічливості, йому буде важко встановлювати ділові контакти і він не зможе на високому рівні здійснювати процес спілкування. Кожен студент вищого навчального закладу повинен знати етикетні одиниці, якими виражається вітання, прощання, вибачення, мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання, формули подяки, конструкції побажальної модальності, типізовані фрази ритуалу знайомства, етикетні формули звертань тощо. Викладачі повинні бути обізнані з основними правилами  ведення мовлення. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.

Виділимо насамперед правила для мовця:

1. Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.

2.  Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Потрібно знімати надмірну категоричність.

3.  Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.

4.  Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.

5.  Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.

6.  Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.

7. Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.

8. Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.

9.  Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача:

1.  Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

2.  Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

3.  Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

4.  Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

5.  Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

6.  Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.

7.  Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.

8.  Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.

9.  Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.

10.  Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.

Література:

1.  Lado R. Linguistics across cultures. – The University of Michigan press, 1957. – 123р.

2.  Hoijer H. The relation of Language to Culture. – Chicago: University Chicago Press, 1953. – 554 p.

3.  Sapir E. The Status of Linguistics as a Science. – Berkeley and Los Angeles: University California Press, 1949. – 546p.

4.  Lee Mc Ray S. Nancy H. Hornberger.  Sociolinguistics and language teaching.- Cambridge University Press. – 437р.

5.  Ramsey Sh. Creating a Context. Methodologies in Intercultural Teaching and Training // Experiential Activities in intercultural learning, edited by   H. Ned Seely. – Yarmouth, ME: Intercultural Press, 1996. -  C. 7-27