Гонтар Ю.О.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Украина

Виховання звукової культури мовлення у дітей старшого дошкільного віку

Робота над звуковою культурою мови, над чистотою звучання дитячої мови – одне з найважливіших завдань в загальній системі роботи над рідною мовою в дошкільному віці.

Розвиток граматично правильної зв’язної мови у дитини ґрунтується на оволодінні нею звуковою системою рідної мови, на вмінні правильно сприймати звуки мови і правильно їх вимовляти. Основними напрямами роботи над вихованням звукової культури мовлення є: розвиток артикуляційного апарату, підготовка його до вимови шиплячих звуків; розвиток фонематичного слуху (вчити розрізняти окремі звуки і слова на слух), мовного дихання (плавно робити видих через рот); вироблення інтонаційної виразності мовлення (говорити голосно, тихо, не поспішаючи, весело, сумно, радісно, додержуючи логічних наголосів). Щоб виховати дитину як повноцінну особистість, необхідно усунути все, що заважає вільному спілкуванню з дітьми і дорослими. Чим швидше дитина навчиться правильно і чисто говорити, тим вільніше дитина почуватиме себе у колективі. Чистота вимовляння звуків в оволодінні грамотою має величезне значення. Недоліки вимови часто є однією з причин неуспішності дитини в школі [1, с. 235].

Недаремно розвиток мовлення, виховання звукової культури мовлення дітей на різних етапах навчання – одна з найсуттєвіших проблем сучасності. У зв’язку з цим зростає роль досліджень, спрямованих на пошук шляхів оптимізації процесу виховання звукової культури мовлення дітей в різних вікових групах. Проблема виховання звукової культури мовлення у дітей раннього та дошкільного віку була предметом уваги класиків дошкільної педагогіки (Є. Аркін, Є. Водовозова, С. Русова, Є. Тихеєва), фізіологів (О. Іванов-Смоленський, М. Красногорський, І. Павлов), психологів (Л. Виготський, Д. Ельконін, М. Жинкін, Р. Левіна, О. Леонтьєв, О.Р. Лурія, М. Швачкін), педагогів (М. Кольцова, Г. Ляміна, О. Максаков, М. Фомічова та ін.), лінгвістів (В. Бельтюков, О. Гвоздєв), методистів (В. Городілова, О. Жильцова, Є. Радіна). Великий внесок, досліджуючи звукову культуру мовлення, зробила А. Богуш. Вона зазначає, що одним із провідних напрямів мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, є своєчасно організована робота щодо виховання звукової культури рідного мовлення, яка є міцним підґрунтям для подальшого успішного навчання читання та письма дітей у школі [2, с. 56].

Одне з центральних місць у концепції національного виховання С. Русової, займають питання розвитку українського мовлення дошкільників. Навчання мови, на думку педагога, є провідним завданням дошкільного виховання.

Видатна дослідниця С. Русова розробила низку методичних порад щодо розвитку фонематичного слуху в дітей. На її погляд, починати потрібно розвивати слух на музичних заняттях, співати пісні, грати їм ритмічні речі. Вчена зазначала, що найраніше і найлегше дитина переймає ритм і любить ту музику, де ритм виступає найчіткіше (ритмічні танці). С. Русова рекомендувала навчити дитину зрозуміти різницю між глухими шумами і мелодійними звуками. Насамперед задля цього вона радила використовувати ігри-мовчанки.

У роботах Є. Тихеєвої значна увага приділяється вихованню звукової культури мовлення дітей раннього віку. Як першочергове завдання автор визначає необхідність розвитку мовленнєвого апарату дитини.

Для вдосконалення мовленнєвого апарату, на погляд педагога, повинні, створюватися такі умови, за яких дитина здатна чути і відтворювати звуки, які вона вимовляє. Насамперед це своєчасне задоволення потреб та побажань дитини, оскільки діти з перевагою негативних емоцій на самоті не виявляють активних голосових реакцій [3, с. 73].

Отже, виходячи з вище сказаного зазначаємо, що поняття „звукової культури мовлення” є складним і багатоаспектним. Воно охоплює фонетичну правильність мовлення і загальні мовленнєві навички (дикцію, темп і ритм мовлення, тембр, силу голосу, наголос, дихання, орфоепічну правильність мовлення).

Таким чином, оволодіння правильною вимовою – складний для дитини процес, фізіологічною основою якого є утворення в корі головного мозку складних тимчасових зв’язків. Звуковою культурою мовлення діти здебільшого оволодівають до шести років у процесі спілкування з дорослими в сім’ї та навчально-виховної роботи в дошкільному закладі. Під звуковою культурою мовлення розуміють правильну і чітку артикуляцію та вимову звуків, слів і фраз рідної мови; володіння мовним диханням, певний рівень розвитку фонематичного слуху та інтонаційної виразності мовлення.

Література:

1. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: підруч. / За ред. А.М. Богуш. – К.: Вища шк., 2007. – 542 с.

2. Гавриш Н. Розвиток зв’язного мовлення дошкільнят / Н. Гавриш. – К., 2006. – 278 с.

3. Тихеева Е.И. Развитие речи детей / Е.И. Тихеева; под ред. Ф.А. Сохина. – М.: Просвещение, 1981. – 174 с.