УДК 130.2. 504.75: 37

Салата Галина Володимирівна,

кандидат історичних наук, факультет культурології

Київський національний університет

культури і мистецтв.

E-mail: salaty@bigmir.net

 

 
Секція: Філософія та психологія освіти

 

Від «екологічного імперативу» до «природи людини»: штрихи до проблеми.

 

У статті зроблено спробу розкрити сутність поняття «екологічний імператив» та проаналізувати біокультурну основу природи людини у контексті біокультурної антропології, виявити взаємозв’язок історичного розвитку та глобалізаційних процесів в освіті, з’ясувати їх вплив на формування освітньої парадигм в проблемному полі трансформаційних викликів науки та освіти.

В рамках цієї парадигми людина виступає сполучною ланкою між світом природи і світом культури, її людське начало визначається одночасно двома складовими – біологічною та культурною, при цьому жодна з них не превалює. В XXI столітті біокультурні підходи та моделі можна вважати одним з найефективніших способів розробки і проведення досліджень природи і сутності людини у проблемному полі глобалізації освіти.

Ключові слова: екологічний імператив, глобалізація, освіта, біокультурна антропологія, генно-культурна коеволюція, культура, суспільство.

Аннотация

В статье сделана попытка раскрыть сущность понятия «экологический императив» и проанализировать биокультурное начало в природе человека в контексте социокультурной антропологии, выявить взаимосвязь исторического развития и глобализационных процессов образования, выяснить их влияние на формирование новой парадигмы образованности человека.

В рамках этой парадигмы человек выступает связующим звеном между миром природы и миром культуры, ее человеческое начало определяется одновременно двумя составляющими - биологической и культурной, при этом ни одна из них не превалирует. В XXI веке биокультурн подходы и модели можно считать одним из самых эффективных способов разработки и проведения исследований природы и сущности человека в проблемном поле глобализации образования.

Ключевые слова: экологический императив, глобализация, образование, биосфера, биокультурная антропология, генно-культурная коэволюция, культура, общество.

Summary

Humanity needs a new paradigm of thinking, a new system of values and attitudes for survival, for forming a new type of people global community who are able to overcome their disunity, to achieve a common goal of maintaining social and biological life on the planet.

The article attempts to reveal the essence of the concept of «ecological imperative» and biocultural analysis of the beginning of human nature in the context of bioculture anthropology, to identify the relationship of the historical development and globalization processes in education, to investigate their influence on the formation of ecological consciousness.

Key words: ecological imperative, globalization, education, biocultural anthropology, genetic-cultural coevals, culture, society.

 

Постановка проблеми. Загострення екологічної ситуації у світі, а також реальна загроза її подальшого погіршення ставлять проблему збереження природного середовища існування соціуму на одне з перших місць у ряді глобальних проблем людства, виводить проблему на перші місця в контексті глобалізації освіти – ґрунту самосвідомості громадянина, нації, держави, і врешті, світової спільноти.

Однобічність у поглядах на людину (біологізаторський і соціологізаторський підходи), зокрема, в освітньому когнітивному просторі, призвела до формування у ХХ столітті ідеї відсутності субстанціального закріплення буття людини. Однак людина, як і раніше, залишається предметною, матеріальною істотою, що живе в створеному нею світі культури, внаслідок чого природа людини вимагає іншого, більш широкого розуміння.

Стає очевидним, що вплив діяльності людей на навколишнє середовище не просто перетворюється на чинник, який визначає його еволюцію, а й зростає настільки швидко, що говорити про будь-яку рівновагу біосфери і одночасно про збереження гомеостазу виду homo sapiens вже не є можливим.

Виявляється надважливим сприйняття останнього, як ґрунту для поглинаючих освіту глобалізаційних процесів трансформації її класичних функцій. Сьогодні, в освітянському процесі кожної держави, тема природи людини отримує нове звучання завдяки синтезу багатовікових філософських традицій в осмисленні людини і комплексу сучасних людинознавчих наук, а також завдяки розвитку нових наук про поведінку вищих тварин, біологія яких найбільш подібна до біології людини.

Крім того, ґрунтовного мультидисциплінарного дослідження вимагають сучасні біотехнології та психотехнології, які можуть бути використані для зміни людської природи – основи при реалізації процесів глобалізації освіти. Головним завданням освіти в проблемному полі її глобалізаційних підходів нині – є необхідність створення нової наукової парадигми, яка цілісно відображає специфіку природи людини, її причетність і до світу природи, і до світу культури, що характеризує людину в якості самостійної форми буття.

Аналіз досліджень і публікацій.

Екологічна проблема має комплексний характер і знаходиться в центрі уваги всієї системи знання, починаючи з другої половини XX століття. Початок гуманітарному підходу до екологічної проблематики було покладено Чиказькою школою екологічної соціології, що займалася вивченням різних форм руйнування середовища людиною і формулюванням основних принципів охорони природи. Дослідження представлені в роботах Р. Парка, Е. Берджесса, Р.Д. Макензі [6]. У рамках гуманітарного підходу виявляються закономірності абіогенних, біогенних і антропогенно змінених факторів і їх взаємозв’язки з сукупністю антропологічних і соціокультурних факторів.

Загальнотеоретичною підставою вивчення глобальних екологічних проблем виступає глобалістика як наукова галузь знань про глобальні проблеми людства. Аналіз етапів її становлення і провідних концепцій дозволив встановити, що її розвиток здійснюється в гуманістичному контексті виживання людства на основі визнання цілісності і взаємозумовленості глобальних проблем (Ю.Н. Гладкий, К.Я. Кондратьєв, В.М. Котляков, С.Б. Лавров, Я.Г. Машбиць, В.П. Максаковський, Г.В. Сдасюк, І.Т. Фролов).

Проблема природи людини протягом століть досліджувалася Платоном, Аристотелем, Т. Гоббсом, Р. Декартом, Ж. О. де Ламетрі, К. Марксом, Ф. Ніцше, А. Шопенгауером, З. Фрейдом, Е. Фроммом, Х. Плеснером, А. Геленом та ін. Значний внесок в осмислення природи людини зробили К.Г. Юнг, А. Адлер, Е. Кассірер, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, О. Вейнінгер, Ж. Бодрійяр, М. Фуко, А. Маслоу, Ж. Піаже, Н. Хомскі, Ф. Фукуяма, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, М. Бахтін, О.Ф. Лосев, Ю.М. Лотман.

Світова спільнота починає розуміти, що моральні засади, духовний світ і поведінка людей у біосфері більше не відповідають тим умовам життя, в які занурюється суспільство. Приходить усвідомлення того, що лише коеволюція з біосферою дозволить людству розумно вписатися в природні цикли, піднятися до розуміння універсальних законів, що панують в світі. Подібні тенденції виводять на перший план наукового пошуку питання екологічно безпечного розвитку цивілізації, в освіті зокрема.

Розмірковуючи про майбутнє, часто не береться до уваги той факт, що сьогоднішня ситуація потребує осмислення нових підходів до аналізу взаємодії природи і суспільства з урахуванням становлення певної екологічної компоненти, затвердження нових духовно-моральних регуляторів людської діяльності, зміни світоглядної парадигми. Йдеться про необхідність підпорядкування діяльності, спрямованої на перетворення природи, системі певних обмежень, які прийнято називати екологічним імперативом. Їх порушення може призвести до швидкої деградації цивілізації.

Все це, безперечно, актуалізує необхідність розкриття суті сентенцій «екологічний імператив» та «природа людини», виявлення взаємозв’язку та взаємовідносин історичного розвитку та існуючих процесів глобалізації у системі освіти та виховання, іх впливу на формування цінностей культури буття людини.

Мета. У статті зроблено спробу розкрити сутність поняття «екологічний імператив», виявити взаємозв’язок історичного розвитку та глобалізаційних процесів, проаналізувати біокультурне начало в природі людини в контексті біокультурної антропології у проблемному полі глобалізації освіти.

Основна частина. Свідомість і мораль, які здійснюють свою регуляцію за допомогою наділення людської діяльності правовим і духовно-моральним змістом, можуть і повинні виступати в якості визначальних елементів соціального регулювання поведінки людей. Таким чином, суспільство постало перед фактом: необхідно навчитися керувати собою і співвідносити свої дії з природними можливостями, забезпечивши таку взаємодію з навколишнім середовищем, яка дозволить гармонійно розвиватися всій соціоприродній цілісності.

Для свого екологічного виживання людство повинно розробити і активно реалізовувати єдину глобальну стратегію загальносвітового розвитку на ґрунті загальносвітової співпраці в освіті, що забезпечить якість навколишнього середовища для цивілізації XXI ст.

На порядку денному постало питання про якомога більш широку екологізацію суспільної свідомості, яка включає в себе формування екологічної свідомості як самостійної форми суспільної свідомості, а також внесення екологічного аспекту у всі інші форми і рівні суспільної свідомості. Екологічна свідомість – найважливіший компонент екологічної культури, що об’єднує всі види і результати матеріальної і духовної діяльності людей, спрямованої на досягнення оптимальної взаємодії суспільства і природи, на екологізацію матеріального і духовного життя суспільства. Потреба в формуванні екологічної культури як вирішального чинника в гармонізації відносин суспільства і природи стає в цей час все більш актуальною, особливо в глобалізацій них процесах трансформації освіти.

Термін «екологічний імператив» введено у науковий обіг М. Мойсеєвим за аналогією з кантівським категоричним імперативом [2; 3]. І як наслідок, у науковій спільноті відразу ж розгорнулася дискусія з приводу ціннісно-нормативних основ екологічного імперативу та сфер його застосування. Тенденція сталого розвитку людства вимагає все більшої концептуалізації екологічного імперативу, інакше кажучи, філософського обґрунтування світоглядно-етичної концепції, що лежить в основі розкриття його сутності як нормативно-ціннісного регулятора поведінки людини на шляху до виходу з екологічної кризи. Реалізація екологічного імперативу залежить від міри розуміння людством соціальної та історичної значущості екологічно безпечного розвитку.

Екологічний імператив у аксіологічному осмисленні є субстанціональною реальністю, яка виникла і розвивається в процесі глобального соціогенезу і еволюції біосфери. Він існує в межах останньої і визначається співвідношенням властивостей природного середовища і особливостей цивілізацій. Екологічний імператив є мірою раціональної взаємодії світової спільноти і природи.

Формування і розвиток екологічної депривації сучасного людства виявилися закономірним результатом еволюції існуючої картини світу, на яку впливають світоглядні установки. Специфічне сприйняття природи в античному світі спричинило ілюзії про невичерпність природного субстрату. У подальшому розвитку відбулася трансформація поглядів на природу, в межах яких проблема коеволюційної взаємодії інтерпретувалася в контексті діяльності соціальних спільнот, що значною мірою призвело до виникнення глобальної екологічної кризи.

Усвідомлення всієї складності соціоприродної ситуації істотно залежить від рівня духовно-моральних цінностей, ступеня освіченості людини, традиційної культури, доступності, гласності екологічної інформації. Світогляд, визначаючи ціннісні орієнтації буття, соціальні устремління, інтереси людини і спільноти в цілому, впливає не тільки на систему моральних цінностей і орієнтирів, але і зумовлює розвиток уявлень про ідеальне (благо, добро, чесноти, краса, істина, справедливість), зумовлює стратегію розвитку соціуму.

Оскільки різні етноси по-різному сприймають природні обмеження, пріоритетним при вирішенні екологічних проблем повинен стати перегляд ціннісної ієрархії в суспільній свідомості і у всіх сферах соціального життя, особливо в освітянському просторі. Цінності повинні відповідати духовно-моральним орієнтирам, що становлять систему вищих надіндивідуальних цінностей, яким і мають бути підпорядковані всі інші (зокрема, утилітарні) цінності.

Аналіз вчень про людину дозволяє виділити декілька моделей трактування природи людини, що склалися в філософській, фізичній, біологічній, культурній антропології і по-різному оцінювали ступінь єднання людини із світом природи і культури.

Натуралістична (біологізаторська) версія осмислення природи людини передбачає її укоріненість саме у природі. У різних аспектах ідея біологічної природи людини розроблялася протягом всієї історії філософської та наукової думки. У різні часи природу людини зводили до тіла (Платон, Р. Декарт, Т. Гоббс, Ж.О. де Ламетрі, Л. Фейєрбах), пристрастей і потягів (маркіз де Сад, З. Фрейд), інстинктів (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше) і намагалися обґрунтувати природне походження моралі, розумності та соціальності людини.

У XIX столітті еволюційна теорія Ч. Дарвіна стає природничо-науковим обґрунтуванням біологізаторських уявлень про людину. У граничному випадку цей підхід призводить до ототожнення біології вищих тварин і біології людини в інстинктивізмі ХХ століття (З. Фрейд, Р. Ардрі, Д. Морріс, К. Лоренц та ін.), що досліджує філогенетичне коріння поведінки людей, витоки якої зводяться до досвідомого і докультурного начала в людині.

Соціологізаторська версія природи людини ґрунтується на визнанні спільних соціальних властивостей, установок, притаманних усім індивідам. В якості самостійної теорії вона вперше з’являється у французькому матеріалізмі XVIII століття, наприклад, у К.А. Гельвеція, розвивається в роботах Е. Дюркгейма, М. Мосса і стає однією з домінуючих в XIX столітті в філософської антропології К. Маркса, а в ХХ столітті – у багатьох радянських філософів.

Згідно з логікою цього підходу, сутність людини не може бути виведена з біології людини, отже, особливості людини як соціокультурної істоти являють собою інтеріоризовані суспільні відносини. Так, К. Маркс визнавав суспільно-історичний характер природи людини, її трансформацію в різних історичних умовах. Ця модель природи людини розриває філогенетичну спадкоємність тваринного світу і людини, оскільки вважається, що соціалізації піддалися всі сторони біології людини і в людині не залишилося нічого від тварини.

Теорія генно-культурної коеволюції і біокультурна антропологія стверджують, що людина органічно вплетена як у світ природи, так і у світ культури. Її потреби, тіло, психіка, поведінка мають хоча і окультурену, але біологічну базу, що виникла еволюційним шляхом. Людська природа формується як результат історичної еволюції в синтезі з певними вродженими біологічними структурами та функціями, притаманними людині.

Своєрідна спроба синтезу біологічного і соціального в людині була зроблена представниками соціобіології, які стверджують, що типи соціальної поведінки людини мають біологічне походження. Соціобіологічна теорія ґрунтується на теорії генно-культурної коеволюції.

Ця теорія описує складні взаємодії, в результаті яких культура генерується і оформлюється біологічними імперативами, одночасно в генетичній еволюції у відповідь на культурні нововведення змінюються біологічні властивості. На думку американських суспільствознавців Ч. Ламсдена і Е. Вілсона, генно-культурна коеволюція одна і без сторонньої допомоги створила людину [1].

Японський вчений Й. Масуда докладніше описує теорію генно-культурної коеволюції. У той час як вчинки тварин односторонньо визначаються генами, людина створює культуру на основі дії мозку і розумових здібностей. Характеристики культури, вироблені в її історії, розвиваються, культура в свою чергу починає впливати на генетичну еволюцію. Таким чином, людські гени і культура слідують курсом коеволюції, обопільно впливаючи один на одного [4].

Біокультурне трактування Homo sapiens розробив Е. Фромм [5], який прагнув до комплексного розгляду біологічних, соціальних і екзистенціальних аспектів буття людини. З одного боку, за Е. Фроммом, людина представляє собою один з біологічних видів, а з іншого – їй притаманні специфічні властивості (розум, самосвідомість, уява), що відрізняють її від тварин і пов’язані з її соціальним життям.

Природа людини являє собою єдину біокультурну цілісність, «людська натура – це не сума вроджених, біологічно закріплених спонукань, але й не мертвий зліпок з матриці соціальних умов; це продукт історичної еволюції в синтезі з певними вродженими механізмами і законами» [5, С. 28].

Якщо соціобіологія (або її похідна – еволюційна психологія) шукає джерело, мотиви людської поведінки, виходячи з біологічної підоснови існування людини, то біокультурна антропологія (Дж. Келсо) намагається зрозуміти, як культура впливає на наші біологічні можливості та обмеження. Культура перетворилася на важливий аспект нашої навколишньої дійсності за останні кілька тисяч років, і її значення продовжує зростати швидкими темпами [7].

Біокультурний підхід розглядає людину як біологічну, соціальну і культурну істоту [8]. Це включає розгляд біологічної мінливості як функції реагування та адаптації до навколишнього середовища за умов врахування запитів соціально-культурного середовища. Значення біокультурного підходу полягає у створенні моделі для розуміння динаміки взаємодії між людськими біологічними/фенотипічними, психологічними і соціально-культурними особливостями у відповідь на зміни навколишнього середовища.

Антропологи усього світу сьогодні роблять наголос на необхідності більшої інтеграції культурної та біологічної антропології. Коментуючи точки зору на фізичну антропологію на рубежі століть, Е. Шасмері [9, С.149] пише: «Що вразило мене найбільше ... це заклопотаність, висловлена кількома авторами, які говорять про необхідність більш тісної інтеграції культурної та біологічної сторін антропології. Культурно-біологічний інтерфейс, взаємодія цих полюсів, і, взагалі, необхідність їх реінтеграції були темами виступів багатьох дослідників».

Біокультурний підхід забезпечує базову основу для подолання розриву між культурною та біологічною антропологією, тим самим описуючи істинну природу антропології як наукової дисципліни. Іншими словами, біокультурний підхід до вивчення людини є однією зі спроб реінтеграції субдисциплін, особливо культурної та біологічної антропології, в нинішньому столітті. Він зміцнює цілісний підхід до розуміння біологічних і культурних аспектів людини не тільки з субдисциплінарної, але і з міждисциплінарної точки зору, тим самим роблячи антропологію трансдисциплінарною за своєю природою.

Таким чином, в рамках окресленої парадигми людина знаходиться на перетині світу природи і світу культури, входячи своїм буттям в кожен з них. Ця межа не розділяє, а, навпаки, об’єднує людину в самій собі, у своїй споконвічно людській сутності. Людина виступає сполучною ланкою між світом природи і світом культури, її людське начало визначається одночасно двома складовими – біологічною та культурною, при цьому жодна з них не превалює.

Біологічна складова включає в себе всі властивості Homo sapiens на різних етапах його розвитку, які не зазнали змін з боку суспільства і збереглися у відносно незмінному вигляді протягом усього його подальшого життя в умовах культури. Культурна складова являє якості людини, не пов’язані прямо з її життєдіяльністю як біологічної істоти.

Біологічне і культурне в людині не перебувають в ієрархічній залежності, а перетинаються, породжуючи граничне біокультурне начало. Вивчення людини як специфічної біокультурної системи, в якій єдність природного і культурного породжує якісно нові «людські» властивості, що дозволяють характеризувати людину як самостійну форму буття поряд з природою і культурою, вимагає інтеграції різних наук.

Висновки. Сьогодні стає зрозумілим, що специфіка формування екологічної свідомості в проблемному полі глобалізації освіти зумовлює уявлення про ту суттєву роль, яку у всіх процесах і явищах об’єктивної реальності відіграє інформаційна взаємодія. Безсумнівно, що все більш досконалі інформаційні технології вже сьогодні визначають майбутнє інформаційного суспільства, яке може розглядатися як перший ступінь на шляху становлення сфери розуму.

Для виходу людства з екологічної кризи необхідна тривала перехідна програма зміни навколишнього середовища і свідомості суспільства, що у своїй основі повинна спиратися як на програму технічного переозброєння соціуму (подальший розвиток технологій, можливо, переважно біотехнологій), так і на реструктуризацію системи освіти, її глобалізацію.

Освіта та будь-яка наука повинні сприяти фізичному, психічному і соціальному благополуччю як окремої особистості, так і групи в цілому, покращуючи тим самим наш світ. Антропологія як наука про людину і людство, що розвиваються в часі і просторі, повинна популяризувати себе за допомогою свого внеску в наукову думку в цілому та у виживання і благополуччя людської популяції зокрема. Вона повинна бути більш інтегрованою і сформулювати нові дослідницькі питання, які є соціально значущими. В XXI столітті біокультурні підходи та моделі можна вважати одним із дієвих способів розробки і проведення досліджень природи і сутності людини у проблемному полі глобалізації освіти.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.                 Доклад Римского клуба «Пределы роста». [Электронний ресурс] – Режим доступу: http://yvision.kz/post/298708

2.                 Моисеев Н.Н. Коэволюция природы и общества. Пути ноосферогенеза. [Электронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ecolife.ru/jornal/echo/1997– 2– 1.shtml

3.                 Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера / Н.Н. Моисеев. – М.: Молодая гвардия, 1990. – 352с.

4.                 Пределы роста: 30 лет спустя. [Электронний ресурс] – Режим доступу: http://foresthill.jimdo.com/%D0%B1%D0%B8%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0/%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8B%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0-30%D0%BB%D0%B5%D1%82%D1%81%D0%BF%D1%83%D1%81%D1%82%D1%8F/

5.                 Фромм, Э. Бегство от свободы / Э. Фромм ; [пер. с англ./общ. ред. и послесл. П.С. Гуревича]. – М.: Прогресс, 1980. – 272 с.

6.                 Burgess E.W. Introduction to the Science of Sociology / E.W. Burgess, R.E. Park. – Chicago: The University of Chicago Press, 1921. – 1258 p.

7.                 Kelso, J. Principles of Biocultural Anthropology / J. Kelso [Online], available at: http://spot.colorado.edu/~kelso/Biologicalanth.html (Accessed 28 October 2013).

8.                 McElroy, A. Bio-cultural models in studies of human health and adaptation / A. McElroy // Medical Anthropology Quarterly. – 1990. – Vol. 4. – P. 243 – 265.

9.                 Szathmáry, E.J.E. A view on the science: Physical anthropology at the millennium / E.J.E. Szathmáry // American Journal of Physical Anthropology. – 2000. – 111. – P. 149 – 151.