Политология/ 1. Современные избирательные технологии

Мельницька К. Б., Лютко Н.В.

Хмельницький національний університет

Еволюція та проблеми виборчої системи України

Особливо важливе значення відіграють виборчі системи в суспільствах, які перетворюються або відносяться до перехідних (до таких відносять і Україну). В таких державах виборча система є одним із рушійних механізмів трансформаційного процесу, яка забезпечує, по-перше, переформатування політичної еліти, по-друге, структурує вищий законодавчий орган, по-третє, систематизує і реалізує інтереси різних соціальних верств суспільства (організовує соціальний простір), по-четверте, забезпечує цивілізований спосіб передачі влади від правлячих кіл до опозиції.

Передісторія формування виборчої системи суверенної України починається ще в 1989 році, хоча і проводилися вибори іншою державою — СРСР. Слід відзначити, що це були перші альтернативні вибори в колишньому СРСР. Безпрецедентною особливістю виборчого закону 1988 року було запровадження інституту "народних депутатів від громадських організацій", які становили третину (750 осіб) від загальної кількості народних депутатів СРСР і обиралися не шляхом голосування, а на конференціях або пленумах відповідних організацій [3, С.13].

Реформування виборчої системи, передбачене новим законом 1993 року, мало майже катастрофічні наслідки для формування законодавчого органу України. По-перше, незмінною залишилася друга складова виборчої системи 1990 року: був збережений 50-відсотковий поріг участі виборців для визначення виборів "такими, що відбулися". По-друге, перша складова - двоступенева мажоритарна система абсолютної більшості - була доведена до абсурду: обраним в одномандатному виборчому окрузі вважався кандидат, який отримував абсолютну більшість голосів, у тому числі і в другому турі. Крім того, кандидат, не обраний в окрузі, - втрачав право балотуватися на повторних виборах. Внаслідок застосування такої виборчої системи Верховна Рада України другого скликання розпочала роботу, маючи лише трохи більше двох третин свого конституційного складу, і до кінця скликання жодного дня не працювала в повному складі. Вибори до парламенту країни, що відбулися в березні 1994 року, проходили за новим законом, прийнятим на 8-й сесії Верховної Ради 12 скликання 18 листопада 1993 року. Проте багато положень закону мало яскраво виражений демократичний характер, що є нехарактерним явищем для тодішнього розвитку суспільства [3, С.13].

Особливістю України можна вважати часту зміну виборчого законодавства. Проведення практично кожних чергових виборів народних депутатів України та Президента України регулювалося іншим законодавчим актом. З одного боку, це ускладнювало практику застосування закону під час виборчого процесу. З іншого – такі постійні зміни були викликані швидким суспільно-політичним розвитком українського суспільства, бурхливим проявом якого стали драматичні події Помаранчевої революції кінця 2004 року та суспільно-політичне явище Євромайдану кінця 2014 року. За останні роки додатковим фактором, що вплинув на еволюцію не лише законодавчого регулювання виборчих механізмів і процедур, а й власне виборчої системи, стали настійні намагання змінити конституційні засади стосунків між законодавчою та виконавчою владою у державі, змістити центр тяжіння у змішаній (президентсько-парламентській) формі державного правління в Україні, формалізовану Конституцією 1996 року, у бік парламенту (перетворивши систему державного правління на парламентсько-президентську) [2, С.46].

Прийняття Конституції України 1996 року та подальше внесення змін стало важливим етапом у розвитку і становленні українського виборчого законодавства.

Наприкінці листопада 2014 р. фракції парламентської більшості зафіксували в Коаліційній угоді, що протягом 1 кварталу 2015 року буде ухвалено новий Закон України «Про вибори народних депутатів України» на основі пропорційної системи з відкритими списками. Разом з тим, ще у 2010 р. Парламентська Асамблея Ради Європи наголосила на необхідності запровадження на виборах народних депутатів України пропорційної виборчої системи, яка базуватиметься на відкритих виборчих списках і регіональних виборчих округах. Подібні рекомендації щодо впровадження пропорційної виборчої системи з голосуванням у регіональних округах за відкритими партійними списками висловлювалися також і Венеціанською комісією, зокрема – у її висновку на Закон України «Про вибори народних депутатів України» у 2011 р [4].

Пропорційна виборча система з відкритими регіональними списками дозволяє усунути ряд недоліків чинної в Україні змішаної виборчої системи (50 % парламентарів обираються за мажоритарною виборчою системою, інші 50 % – за пропорційною виборчою системою із закритими партійними списками). Вона також сприятиме інституційній розбудові партій, збільшенню впливу виборців на партії та кандидатів через право на обрання черговості проходження депутатів від однієї й тієї ж партії до Верховної Ради [4].

Перехід до виборчої системи з відкритими регіональними списками сприятиме оновленню політичних еліт і розбудові внутрішньопартійної демократії та конкуренції. Удосконалення виборчої системи вимагає розробки та застосування механізмів, здатних усунути ці та інші проблеми в її функціонуванні.

Література:

1. Закон України "Про вибори народних депутатів України"//Українська правнича фундація, - Видавництво "Право". - К.:, 2010 - 48 с.

2. Барабаш Ю. Окремі питання модернізації конституційних засад виборчого права//Право України, 2013.-5.– С.46-53.

3. Партійна система України: особливості становлення, проблеми функціонування, перспективи розвитку. Аналітична доповідь Центру Разумкова./Національна безпека і оборона,- № 5, 2010, - С. 13–14.

4. Пропорційна система і відкриті списки: до чого призведе виборча реформа [Електронний ресурс]/ - Режим доступу: http://antikor.com.ua/articles/30523-proportsijna_ sistema_ i_ vidkriti_spiski_do_chogo_prizvede_viborcha_reforma