Легенький М. І.

Докторант кафедри адміністративного права і процесу

Навчально-наукового інституту права та психології

НУ «Львівська політехніка»

м. Львів, Україна

Питання освіти в концепті «глобальне - національне»

Глобалізація впливає на всі сфери життєдіяльності суспільства. Реалізовуючи правову політичну стратегію держава повинна узгоджувати її з викликами сучасності. Вказане стосується будь-якої сфери, в тому числі в освітньої.

М. Кельман зауважує, що «українські реформи є складовими глибоких геополітичних змін, зокрема соціально-політичних систем, що породжує коло проблем, котрі не отримали на цей час задовільного теоретичного і методологічного вирішення у глобалізаційному контексті. Особливість нинішнього етапу розвитку сучасної цивілізації проявляється не лише у переході постіндустріалізму в епоху суперінформаційних технологій. Процес цих змін, крім економічної, охопив також політичну, соціокультурну і духовну сфери»[1, c.6].

Наслідком глобалізації освітньої сфери є невизначеність тенденцій майбутнього. Правова освітня політика де термінується двоякістю та невизначеністю. З одного боку, глобальні виклики вимагають імплементації загальних міжнародних стандартів, з іншого - ці стандарти можуть вступати в радикальне протистояння з національними цінностями і освітніми принципами.

Освіта виступає потужним елементом соціалізації, культурним і соціальним явищем, тому протиставляється експансії глобалізації із національною системою освіти, намагаючись конкурувати у глобалізаційному просторі освіта ризикує втратити значну частину власної ідентичності.

Резолюція, прийнята Генеральною Асамблеєю 19 грудня 2011 року № 66/161 визнає, що кожна культура має гідністю і цінністю, які заслуговують визнання, поваги і збереження, будучи переконана в тому, що в їх багатому різноманітті та різноманітності, а також взаємний вплив всі культури є частиною спільної спадщини всього людства, і усвідомлюючи небезпеку того, що глобалізація створює більшу загрозу культурній різноманітності, якщо розвивається світ залишатиметься бідним і маргіналізованим [2].

Надання однозначних переваг національній чи глобальній парадигмі є, на нашу думку, невірно. Відмова від міжнародних стандартів призводить до втрати можливостей на ринку праці не тільки для громадян, але й сприченяє економічні проблеми в цілої держави. Запровадження інформаційних нововедень в технологію освітнього простору спричиняє низку позитивних наслідків. Серед них фахівці виділяють наступні:

• підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок розвитку високотехнологічних секторів економіки та людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних сферах праці;

• підвищення якості життя громадян за рахунок економічного зростання, надання легкого та загального доступу до інформації, знань, освіти, послуг закладів охорони здоров’я й адміністративних послуг органів державної влади та місцевого самоврядування, а також за рахунок значного розширення можливостей працевлаштування громадян, підвищення соціального захисту вразливих верств населення завдяки широкому використанню інформаційно-комунікаційних технологій;

• сприяння становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті, прийнятті відповідних рішень [3, c.5].

Проте надмірна глобалізація спричиняє нехтування національними цінностями, зразками та еталонами освітньо-виховної парадигми. Відсутність національного чинника призводить до кризи ментальності, зниження рівня патріотизму і культури громадянського суспільства, спричиняє стан відсутності загального національного духу.

Високо оцінює значення національного чинника у праві, державі та політиці І. Жаровська, вказуючи, що «поняття «загальний дух народу» або нації виконує дві функції: він дозволяє згрупувати окремих особистостей під егідою однієї національної ідеології, окрім того, дає змогу регулювати суспільне життя на основі моральних принципів справедливості, добра, рівності, свободи та інших моральних, визнаних усім народом цінностей. Національний дух має формувати дух національного права та державно-владної діяльності загалом, тобто загальновизнані цінності є показниками, векторами розвитку політичної і правової системи держави»[4, c.444].

Отож, адекватне поєднання, узгодження та взаємодія національного та глобального у правовій освітній політиці повинно визначати парадигму розвитку освітнього простору нашої держави.

Література:

1. Кельман М.С. Юридична наука: проблеми методології.- Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011.- 492 с.

2. Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей 19 декабря 2011 года № 66/161. Глобализация и ее воздействие на осуществление в полном объеме всех прав человека // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org

3. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С. Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с.

4. Жаровська І. М. Правова природа державної влади: теоретико-правове дослідження : монографія / Ірина Мирославівна Жаровська. – Львів : Сполом, 2013. – 536 с.