Вчинення злочину у стані гіпнозу

(Кримінально-правовий аспект)

Какойло В. О.

Науковий керівник

Шеховцолва Л. І., к.ю.н., доцент кафедри Кримінального права та правосуддя

Гіпноз - тимчасовий стан свідомості, що характеризується звуженням її обсягу і різким фокусуванням на утриманні навіювання, що пов'язано зі зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості. У загальнішому сенсі гіпноз це соціально-медичне поняття про комплекс методик цілеспрямованого словесно-звукового впливу на психіку людини через загальмовану певним способом свідомість, що приводить до несвідомого виконання різних команд і реакцій, що знаходиться при цьому в штучно-викликаному стані загальмованості організму — дрімоти або псевдосна[1].

Останнім часом, вчинення злочину у стані гіпнозу є досить цікавим та актуальним питанням: воно висвітлюється в літературі, все частіше з`являється на практиці, з цієї теми пишуть дисертації психологи та криміналісти, а дослідженням цієї теми займаються такі вчені як: Т. І. Ахметов, М. Е. Жидков, М. Н. Малеїна, Р. Д. Шаповалов, Л. В. Сердюк та ін.

Якщо розглядати гіпноз як спосіб вчинення злочину, то тут думки вчених розділяються. На думку О. М. Храмцова, гіпноз не можна визнавати способом вчинення злочину. На думку вченого, це обумовлено не стільки відсутністю значного досвіду стосовно такого роду злочинів, а такими причинами як: складність встановлення гіпнотичного впливу на потерпілу особу, недостатність уваги до цього питання з боку працівників правоохоронних органів[2].

І. А. Турчина, М. Є. Жидко та Т. І. Ахмєтов висувають протилежну думку, вони зазначають, що наукові публікації, присвячені гіпнозу, дають підстави вважати, що гіпноз цілком може бути способом вчинення злочину та використовуватися за для такої мети: по-перше, безпосереднє скоєння злочину, коли за допомогою гіпнозу опір потерпілої особи стає неможливим, або по-друге примусу іншої людини, що перебуває під гіпнотичним впливом, до вчинення нею злочину[3].

Візьмемо за основу точку зору таких вчених як І. А. Турчина, М. Є. Жидко та Т. І. Ахмєтов, що гіпноз може бути способом вчинення злочину та розглянемо проблемність при кваліфікації дій особи, що вчинила злочин у стані гіпнотичного трансу.

Незважаючи на нешкідливість гіпнозу, застосування його всупереч волі особи слід вважати психічним насильством, що полягає у протиправному проникненні у психічну сферу людини, що з точки зору закону є неприпустимим, навіть якщо після цього не виникає ніяких шкідливих наслідків для фізичного чи психічного здоров’я людини[4].

Постає питання про відповідальність особи, що вчинила протиправне злочинне діяння у стані гіпнозу. Думки науковців, що займаються дослідженням даного питання розходяться. Наприклад, клінічні дослідження психологів Ахметова Т. І. та Жидко М. Є. приводять до висновку, що особо, яка перебуває під гіпнотичним впливом, не може бути знаряддям вчинення злочину, так як не може виявляти цілковитої покірності щодо свого гіпнотизера. Тобто людина, що перебуває у стані гіпнозу, не зможе вчинити дії, що суперечать її особистим моральним переконанням, духовним цінностям, традиціям тощо[5].

До протилежних висновків приводять дослідження Гримака Л. П.. Дослідник наводить думку, що при введенні людини у гіпнотичний транс, з’являється можливість нав’язати бажання щодо замаху на життя іншої людини, надання неправдивих свідчень, завдання певної майнової чи немайнової шкоди, вчинення самогубства тощо[6].

Беручи до уваги те, що при введенні особи у стан гіпнотичного трансу, гіпнотизер контролює її волю та має можливість здійснювати будь-які маніпуляції, що в свою чергу, як вважає Турчина І., є психічним примусом. Психічний примус є однією з обставин, що виключає злочинність діяння. Однак, кваліфікувати злочини, що вчиняються під впливом психічного примусу (у стані гіпнотичного трансу) слід за правилами ст. 39 КК як крайньої необхідності[7].

Як зазначає Гримак Л. П., гіпнотичний транс, як один з видів психічного примусу, за характером настання наслідків, можна розділити на два підвиди:

1. доведення особи до непритомного стану, коли вона зовсім не здатна виконувати дії;

2. доведення особи до такого стану, в якому у гіпнотизера виникає можливість керувати поведінкою цієї особи[4].

Таганцев Н. С. зазначає, що проаналізувавши ч. 2 ст. 19 КК, визначаємо про наявність двох обов’язкових критеріїв визнання особи неосудною – медичного та юридичного[8].

Медичний критерій визначає усі можливі психічні захворювання, що можуть істотно вплинути на свідомість і волю людини. Законодавець виділяє чотири види таких захворювань: хронічна психічна хвороба; тимчасовий розлад психічної діяльності; недоумство; інший хворобливий стан психіки. Тому вчинення злочину під впливом гіпнозу, як зазначає Таганцев Н. С., визначається як «інший хворобливий стан психіки»[4].

Під іншим хворобливим станом психіки слід розуміти такий стан, який у вузькому розумінні не є психічним захворюванням, але інколи його перебіг є досить тяжким, супроводжується різними порушеннями психічної діяльності (наприклад, тяжкі форми психопатії, стан абстиненції). Подібне може спостерігатися і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності[7].

Юридичний критерій полягає у нездатності особи під час вчинення суспільно-небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) (інтелектуальна ознака) або керувати (вольова ознака) ними[4].

Розслідуючи злочини, що були скоєні у стані гіпнозу, треба індивідуально підходити до кожного окремого суб'єкту злочину. Тому, якщо загіпнотизована особа, вчиняючи злочин, в повній мірі зберігає контроль над собою та своїми діями, розуміє суспільну небезпеку свого посягання, то вона визнається безпосереднім виконавцем злочину, а дії гіпнотизера слід розцінювати як підбурення до вчинення злочину (за ч. 4 ст. 27 КК). Але у випадках, коли особа повністю позбавлена можливості контролювати себе та свої дії (бездіяльність), то її дії (бездіяльність) визнаються непереборними, тобто такими, що виключають злочинність діяння (в даному разі особа визнається знаряддям вчинення злочину), а в цьому разі особа-гіпнотизер – безпосереднім виконавцем[4].

Отже, існує два основні погляди на дане питання: перший, за яким злочини вчинені у стані гіпнозу не можна визнавати способом вчинення злочину, другий, протилежний, – що гіпноз цілком може бути способом вчинення злочину. Беручи за основу погляд І. А. Турчини, М. Є. Жидко та Т. І. Ахмєтова, за яким гіпноз визнається способом вчинення злочину, то при розумінні гіпнозу як ознаки вчинення протиправного діяння, слід виходити із певних факторів, а саме: індивідуалізації підходу до кожної окремої особи; визнання медичного (психічного) та юридичного аспектів нерозривними та невід’ємними; відсутність достатнього практичного досвіду. Вважаємо, що правильним кроком у поглибленні знань з даного питання буде визнання гіпнозу як способу вчинення злочину, вивчення та аналіз зарубіжної практики про злочини, скоєні у стані гіпнотичного трансу.

Список використаних джерел:

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Гіпноз

2. О. М. Храмцов «Щодо гіпнозу як способу вчинення злочину» // Наука. - 2009

3. І. Турчина «Гіпноз як спосіб примусу до скоєння злочину» // Підприємство, господарство і право. – 2005. - №12. – с.155

4. І. М. Кульчій «Щодо проблеми кваліфікації гіпнозу як способу вчинення злочину» // Наука. – 2010

5. Т.І. Ахметов, М.Е. Жидков «Психотерапія в особливих станах: історія, теорія, практика. – Х.: Фоліо, 2000.

6. Л.П. Гримак «Гіпноз і злочинність». – М.: Республіка, 1997. – 304 с.

7. Кримінальний Кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Білкун, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Вид. Четверте, доповн. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2014

8. Таганцев Н. С. Російське кримінальне право. Лекції. Загальна частина» В 2 т. – Т. І. – М.: Наука, 1994. – С.175