Право/8. Конституционное право

Бутчана Владислава Віталіївна, студентка

Науковий керівник: Верлос Н.В., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет, Україна

Активізації самоуправлінської діяльності територіальної громади в умовах демократизації суспільства та європейської інтеграції

Питання реформування системи місцевого самоврядування є нагальною та досить актуальною проблемою у сучасних умовах розвитку української державності, адже демократична правова держава може вирішувати основні завдання лише за наявності розвиненої ланки самоврядування. Проте в Україні сьогодні має місце гостра відсутність розуміння населенням цілей діяльності місцевого самоврядування. В умовах демократизації суспільства низький рівень готовності територіальної громади брати участь у процесах управління актуалізує необхідність розробки та запровадження заходів щодо активізації самоуправлінської діяльності територіальної громади.

Проблемам залучення громадян до участі у вирішенні питань місцевого значення присвячено роботи таких вчених, як О. Батанов, В. Бондаренко, В. Борденюк, П. Ворона, В. Григор’єв, І. Доля, Д. Заяць, В. Кампо, О. Лиска, Н. Мішина, О. Прієшкіна, М. Пухтинський, С. Саханенко, В. Сидоренко, Т. Семигіна, А. Ткачук та ін.

Місцеве самоврядування, підвищуючи активність населення у вирішенні важливих проблем громади, здатне надати розвитку суспільства додаткові стимули саморозвитку. Для вирішення таких проблем потрібно широко застосовувати принцип субсидіарності, згідно з яким розподіл повноважень між різними територіальними рівнями влади здійснюється з огляду на те, що найнижчий рівень влади має отримувати повноваження, які наступний за ним рівень територіальної влади не може здійснити ефективніше [1, 18].

Інтеграція членів територіальної громади, що мають різні інтереси, думки та цілі в процесі управляння є дуже складним завданням. Результативна ефективність діяльності об’єднаних членів територіальної громади підвищується тоді, коли має місце сформоване єдине бачення щодо вирішення нагальних місцевих проблем.

На практиці однією із реалізації такої співучасті сторін територіальної громади в механізмі вирішення місцевих питань є органи самоорганізації населення (далі – ОСН), що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста у вигляді будинкових, вуличних, квартальних комітетів, комітетів мікрорайонів. Практичне запровадження ОСН полягає в деконцентрації влади на місцевому рівні та перенесенні низки повноважень з рівня органів місцевого самоврядування на нижчий рівень через процедуру делегування повноважень. Критерії та види такого утворення залежить від населеного пункту, де створюється ОСН. Наприклад, у сільській місцевості можуть утворюватися вуличні та квартальні комітети, а в містах це може бути представлено розгалуженою системою, що включає всі їх види.

ОСН, як інститут місцевого самоврядування, має бути побудований на ініціативі та волевиявленні жителів, що проживають на відповідній території, але де-факто сьогодні в Україні виділяються різні ініціатори його створення. Що ж стосується створення ОСН членами територіальної громади, то таких прикладів в Україні дуже мало, що обумовлено низьким рівнем муніципальної та правової освіти територіальної громади, зневірою в ефективність даної форми місцевої демократії та слабкістю традицій самоорганізації [2, с. 14].

На теперішньому етапі державотворення реалізується низка проектів щодо створення та розвитку ОСН. Головною проблемою залишається низька інформованість населення сіл про можливості органів самоорганізації та традиційна низька активність населення. На території сільських і селищних громад реальний процес створення ОСН йде досить повільно. У сільській місцевості процеси участі громадян у місцевому публічному житті мають особливе значення через те, що безпосереднє самоврядування тут має більш значні перспективи, ніж у містах.

В Україні в підпорядкуванні сільської ради зазвичай знаходиться по декілька сіл, кожне з них не завжди має достатньо впливу на рішення, що ухвалюють на місцевому рівні, а якщо взяти до уваги ще й брак коштів, то вирішення своїх проблем невеличким селам доводиться чекати роками. Для подолання такої ситуації у селах, селищах, визначених за рішенням місцевої ради об'єднаної територіальної громади, утвореної відповідно до Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", за винятком її адміністративного центру, обирається староста на строк повноважень місцевої, який займається лобіюванням питань населеного пункту на різних рівнях. Слід відзначити, що потреба у створенні такої інституції повинна визначатися виключно самими членами територіальної громади.

Насамперед, створення такої ланки системи місцевого самоврядування обумовлене необхідністю вирішення проблем сіл щодо газифікації, критичного стану доріг, налагодження автобусного сполучення, впорядкування соціальної інфраструктури, будівництва церков, упорядкування цвинтарів, ремонту соціальних об’єктів тощо. Найскладнішим у цьому процесі, мабуть, стане визначення громадою особи лідера, який би міг займатися такою діяльністю [3, 47].

Зважаючи на вищевказане, можна зробити висновок, що запровадження інституту сільських старост є дуже актуальним у контексті проведення адміністративно-територіальної реформи та реформування місцевого самоврядування в Україні. Проте для успішної та ефективної реалізації цього слід здійснити низку поступальних кроків. По-перше, для розвитку самоврядування на сільських територіях важливим є доповнення чинного законодавстві щодо створення інституту сільських старост нормами щодо визначення порядку обрання, повноважень, організаційного та матеріального, фінансового забезпечення діяльності старост. По-друге, не менш важливим є забезпечення достатнього освітнього рівня членів територіальної громади в галузі управління громадою. Дане положення має бути спрямоване на побудову системи взаємодії населення з владою, а відповідно і збільшення впливу та можливостей використання потенціалу жителів для вирішення питань місцевого значення.

Отже, більш детальна законодавча регламентація щодо реформування системи в аспекті створення інституту старост в системі місцевого самоврядування та втілення його в життя забезпечить функціонування реального місцевого самоврядування та відобразить позитивну роль у розвитку місцевого самоврядування і, відповідно, сприяти утвердженню демократії у нашій державі.

Проблема реформування системи місцевого самоврядування в Україні до сталих світових традицій демократичного управління має ґрунтуватися на європейському типі самоврядування, зокрема слід приділити увагу принципам субсидіарності та децентралізації, які виявили свою ефективність у країнах Євросоюзу.

Література:

1. Могильончик І. Реформування системи місцевого самоврядування – другий етап конституційної реформи // Віче. – 2007. – № 22. – С. 17-22.

2. Дуда А. Органи самоорганізації населення як інструмент залучення громадян України до процесу прийняття рішень / А. Дуда // Структури громадської участі в Україні : зб. аналіт. матер. ; за ред. М. Лациби, Н. Ходько. – К. : [Укр. незалеж. центр політ. дослідж.], 2003. – 96 с.

3. Голенко В. Потрібні зміни, а не імітація // Народний депутат України. – 2007. – № 2(26). – С. 64-65.

4. Свєтіков О. Діяльність органів самоорганізації населення. Досвід Луганщини / О. Свєтіков // Структури громадської участі в Україні : зб. аналіт. матер. ; за ред. М. Лациби, Н. Ходько. – К. : Укр. незалеж. центр політ. дослідж., 2003. – 96 с.