д. психол. н, професор Кузікова С. Б., студентка Івасенко М. Г.

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

Вивчення життєстійкості як особистісного ресурсу у здорових і хронічно хворих осіб юнацького віку

Умови сучасного життя по праву називають екстремальними. Це пов'язано з багатьма факторами і загрозами, у тому числі суспільно-політичними, інформаційними, соціально-економічними, екологічними та ін. За цих умов найактуальнішою проблемою психологічної науки є пошук механізмів та факторів розвитку особистісних ресурсів подолання складних життєвих ситуацій. Тому сучасна психологія виявляє підвищений інтерес до такої інтегративної властивості особистості як життєстійкість.

Дослідження життєстійкості першими активно розпочали зарубіжні дослідники (V. Florian, M. Mikulincer, O. Taubman, I. Solcava, P. Tomanek).

В українській та російській психології останніми десятиріччями також розпочато дослідження феномену життєстійкості. Наприклад, вона вивчалася як умова подолання стресів, підтримки високого рівня фізичного та психічного здоров’я, розвитку оптимізму та задоволеності життям, ефективності постановки життєвих завдань, саморозвитку та самореалізації (Л. Балабанова, О. Завгородня, С. Кузікова, Т. Ларіна, О. Мандрикова, Т. Хомуленко, Н.Шевченко) [1].

Термін «життєстійкість» запропонував Д. Леонтьєв, як переклад введеного та розробленого С. Мадді та Д. Кошабою поняття «hardiness», яке визначалося як психологічна живучість та розширена ефективність. У структурі життєстійкості, як система настанов людини на залучення до життя, контролю за подіями, прийняття виклику і ризику, яка характеризує здатність особистості витримувати стресові ситуації. Життєстійкість виявляється ключовою особистісною змінною, що опосередковує вплив стресогенних факторів на соматичне і душевне здоров'я. С. Мадді виокремлює три компоненти життєстійкості: залученість (можливість відчувати себе значущим та достатньо цінним, щоб повністю включитися у розв’язання життєвих завдань); контроль (впевненість у тому, що боротьба дозволяє вплинути на результат того, що відбувається); прийняття ризику (впевненість людини в тому, що все, що з нею відбувається сприяє її розвитку завдяки знанням почерпнутих з досвіду).

Для дослідження рівня вираженості компонентів життєстійкості у здорових і хронічно хворих осіб юнацького віку було проведено імпіричне дослідження. Вибірка становила 60 осіб, серед них 40 – мають хронічні захворювання (бронхіальна астма та цукровий діабет), 20 – фізично здорові (контрольна група). Діагностика життєстійкості, як особистісного ресурсу подолання складних життєвих ситуацій здійснювалася за тестом «Життєстійкість» С. Мадді («Hardiness Survey») адаптація Д. Леонтьєва.

Отримані результати є наступними. «Залученість» здоровими особами юнацького віку у середньому значенні оцінюється в 26,35 балів (що говорить про низький рівень стосовно визначеного середнього значення), хронічно хворими на бронхіальну астму в 43,1 балів (відповідає нормативним показникам середнього значення), хронічно хворими на цукровий діабет в 41,6 балів, що говорить про більш високий рівень середнього значення. Компонент «контроль» фізично здоровими особами оцінюється за середнім значенням в 25,4 балів (відповідає нормативним показникам середнього значення), хронічно хворі на бронхіальну астму – 32,25 балів (відповідає нормативним показникам середнього значення), хронічно хворими на цукровий діабет в 38, 3 балів, що говорить про більш високий рівень середнього значення. Компонент «прийняття ризику» здоровими особами юнацького віку за середнім значенням оцінюється в 14,7 балів (відповідає нормативним показникам середнього значення), хронічно хворими на бронхіальну астму – 25,3 балів (що говорить про більш високий рівень середнього значення), хронічно хворими на цукровий діабет в 18,1 балів (відповідає нормативним показникам середнього значення). Загальний показник рівня «життєстійкості» у здорових осіб юнацького віку за середнім значенням становить 66,45 балів (відповідає нормативним показникам середнього значення), у хронічно хворих на бронхіальну астму – 100,65 балів, що говорить про більш високий рівень середнього значення, хронічно хворих на цукровий діабет становить 102,5 балів (що говорить про більш високий рівень середнього значення).

Отже, загальні показники рівня вираженості компонентів життєстійкості у здорових і хронічно хворих осіб юнацького віку мають значні відмінності. У більшості фізично здорових осіб переважає середнє значення, а у більшості хронічно хворих – високе значення. Такий результат говорить про те, що життєстійкість у хронічно хворих виступає в якості важливого особистісного ресурсу, що допомагає подолати важкі життєві труднощі. Високий показник компонентів життєстійкості демонструє задоволення від повсякденної життєдіяльності, в їх картині світу хвороба відводиться на другий план.

Виснуючи важливо зазначити, що життєстійкість осіб юнацького віку не є універсальною або фіксованою особистісною характеристикою. Її значення змінюється в залежності від виду стресу, його контексту, а також соціально-психологічних умов життя.

Таким чином, життєстійкість – це досить складне та неоднозначне поняття, яке характеризує здатність людини витримувати всі складності життя та успішно протистояти складним умовам життя. Особистість з вираженою життєстійкістю здатна до ефективної саморегуляції діяльності не лише в стресових ситуаціях, а і в ситуаціях досягнення успіху в різних сферах життя. Між виразністю компонентів життєстійкості у здорових та хронічно хворих осіб існують значні відмінності, про це свідчать результати нашого дослідження. Отримані результати можна використовувати у розвивальній та корекційній роботі практичного психолога із здоровими і хронічно хворими особами юнацького віку.

Література:

1. Кузікова С.Б. Психологічні основи становлення суб'єкта саморозвитку в юнацькому віці [Текст] : монографія / С. Б. Кузікова ; Сум. держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка. – Суми : МакДен, 2012. – 410 с.