Вахняк Надія Вікторівна

Негрій Ольга

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ

Ранній вік – стадія психічного розвитку дитини, що охоплює період від 1-го до 3-го року. Цей період характеризується цілою низкою особливостей. Формування особистості дитини в ранньому віці є однією із головних проблем, з якою пов’язані праці і дослідження видатних психологів. Свого часу проблему розглядали психологи минулих років: Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божовіч, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, В.О. Запорожець, Я.Л. Коломинський, А.Н. Леонтьєв, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн. Завдяки отриманим відомостям, яких дійшли психологи минулого, розглядають проблему і сучасні видатні психологи: Т.В. Дуткевич, І.Ю. Кулагіна, В.Н. Колюцький, В.С. Мухіна, В.М. Поліщук та багато ін.

Цікаві ідеї спостерігаємо у дослідженнях Л.І. Божовіч, А.Н. Леонтьєва, В.С. Мухіна, у яких ранній вік знаменувався появою фундаментальних життєвих надбань: ходіння, предметної діяльності, мовлення. Останнім часом посилився інтерес психологів й до зародження спілкування дітей раннього віку з однолітками, подальший вплив на формування особистості (Н.І. Ганошенко, А.Г. Рузська, Л.М. Царегородцева, О.О. Смірнова).

Актуальність означеного дослідження зумовлена посиленням уваги в сучасній дитячій психології до питання формування особистості дитини в ранньому віці. Оскільки існують певні фактори, які впливають на формування особистості дитини в ранньому віці – це виховання, спілкування з дорослими та однолітками, психічний та розумовий розвиток. Наразі цей радикальний дискурс видається актуальним оскільки виявляється, що перші роки життя є періодом найбільш інтенсивного розвитку дитини, коли закладається фундамент формування особистості.

У контексті проблеми дослідження ранній вік є унікальним і визначальним періодом для подальшого розумового, фізичного, мовного та емоційного розвитку дитини. Формування особистості дитини, що включає формування особистісного ставлення до навколишнього предметного і соціального світу, а також до самого себе, починається з перших місяців життя та яскраво проявляється протягом раннього дитинства.

Згідно трактувань, особистість – суспільний індивід, об’єкт і суб’єкт історичного процесу (Б.Г. Ананьєв); спосіб буття людини у суспільстві, індивідуальна форма існування і розвитку соціальних зв’язків (Л.І. Анциферова); система властивостей, яку набуває індивід у предметній діяльності і спілкуванні, що характеризує його з боку включення у спільні відносини з дорослим та з ровесником (А.В. Петровський) [2, с.325].

Зазначимо, що ранній вік – це стадія психічного розвитку дитини, що охоплює період від 1-го до 3-х років. Цей період характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед, це інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати [1, с. 4]. Провідною діяльністю в ранньому віці є предметна діяльність – оволодіння культурно зафіксованими способами використання предметів. Саме на цю проблему звертав увагу О.М. Леонтьєв у своїх дослідженнях. Трактуючи думку Д.Б. Ельконіна, стверджуємо, що предметна діяльність дитини розвивається в двох напрямах. По-перше, це перехід від спільного з дорослим виконання дії до самостійного, що приводить до виділення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати. По-друге, розвиток засобів і способів орієнтації самої дитини в умовах здійснення предметної дії [5, с. 193].

Психомоторні здібності в розвитку та становленні особистості дитини в ранньому віці відіграють провідну, а можливо, навіть і визначальну роль. Віддаючи перевагу саме цій думці, Л.С. Виготський відзначав, що спритна дитина – це розумна дитина, бо саме рух спонукає розвиток мисленнєвих, почуттєвих та уявних здібностей дитини. Досвід, який здобула дитина в період раннього віку, надалі допомагає їй оволодіти грою та продуктивними видами діяльності, мовленням, спілкуванням з дорослими і однолітками; закладає основи наочно-образного мислення, уміння діяти за внутрішнім планом, розвитку творчої уяви і фантазії, оволодіння соціальними навичками, появи нових пізнавальних і комунікативних потреб [1, с. 4].

Водночас виявлено, що період раннього віку завершується кризою трьох років, у якому маніфестує особистість дитини. При блокуванні дорослим прагнень дитини до самостійності, виникає криза 3-х років, вперше описана Е. Келлер у роботі „Про особистість трирічної дитини”. При адекватному ставленні дорослих до особистості, умінь і зрослих можливостей дитини відбуваються прогресивні зміни у діяльності та поведінці: швидке накопичення навичок і вмінь, поява впевненості, наполегливості у досягненні мети, спілкуванні з дорослими та однолітками. У разі завищених вимог дорослих до дитини або, навпаки, занижених, а також при індиферентному ставленні, ігноруванні особистості малюка і його досягнень, часто виявляються такі симптоми, як образливість, вередливість, упертість, агресія, різкі афективні спалахи. Особливо характерними є часті прояви неслухняності в режимних моментах: труднощі при вкладанні спати, годуванні, одяганні. Якщо батьки не зуміють перебудувати своє ставлення до дитини, може відбутися придушення її особистості або закріплення конфліктних стосунків [6, с. 24].

Спираючись на дослідження, відзначаємо – у ранньому віці ключовим є розвиток таких психічних процесів і функцій – мовлення, сприйняття, мислення, пам’яті, уваги та інших. Раннє дитинство цікаве тим, що серед усіх цих взаємопов’язаних функцій домінує сприйняття, що означає залежність від нього інших психічних процесів, а отже воно є головною ланкою у формуванні особистості дитини у ранньому віці [2, с. 190].

У багатьох дослідженнях увагу звернено на те, що у товаристві ровесників у дітей відбувається взаємовплив, а у спілкуванні з дорослими останній підпорядковує собі дитину, яка виступає виконавцем. Наприклад дослідження видатного психолога Є.В. Субботського свідчать, що ровесник сприяє формуванню критичного ставлення у дитини. Такої ж думки дотримується і ще один відомий психолог Г.А. Цукерман.

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне значення для її психічного розвитку та початку формування особистості. Основу цієї взаємодії становить ділове спілкування, спрямоване на оволодіння предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитивне ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користуватися предметами [4, с. 9].

Логіка дослідження вимагає інтегрованого розуміння природи спілкування з ровесником, де створюються умови, що забезпечують дитині самопізнання й самооцінку у тих видах діяльності, що відбуваються з ровесником. На другому році життя при наближенні однолітка дитина відчуває занепокоєння, може перервати своє зайняття і кинутися під захист матері. На третьому році він вже спокійно грає поряд з іншою дитиною, але моменти загальної гри короткочасні, ні про які правила гри мови бути не може. Дітей приваблює сам процес спільних дій, виконання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення. Мотиви такого спілкування полягають у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне наслідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його образ ще дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхові [6, с. 195].

Відтак, вкрай важливо для того, щоб дитина раннього віку формувалась як особистість, підтримувати в неї оптимістичне, радісний, гарний настрій, надавати можливість діяти самостійно, обирати щось на власний розсуд, не розмовляти з нею занадто грубо, не кричати і найголовніше, враховувати бажання самого малюка.

Дитині раннього віку притаманна емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Можна сказати, що емоційний стан однаково важливий і для 2- 3-місячного немовляти, і для 3-річної дитини.

Соціальний розвиток дитини йде через засвоєння правил взаємовідносин людей один з одним і через взаємодію дитини з предметом у світі постійних речей. Відносини зі старшим в онтогенезі виникають у дитини практично відразу. Дитина безпосередньо залежить від старшого. Позитивно оцінюючи ті чи інші дії, вчинки, дорослі надають їм привабливості в очах дітей, пробуджують в дітях бажання заслужити похвалу, визнання.

Вже у ранньому дитинстві з’являється тимчасова перспектива життя. Як зазначала О.В. Низковська, що у свідомості дитини прояснюється його індивідуальне минуле, теперішнє та майбутнє, вона по-новому починає відноситися до самої себе: відкриваються подальші можливості її особистісного розвитку. Найважливіший етап у розвитку самосвідомості протягом раннього віку – третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення – гордість за досягнення. Це новоутворення яскраво виражається в прагненні зафіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати власні успіхи дорослому [4, с. 12].

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлення про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може правильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень [1, с. 12].

Предметна діяльність, провідна в цьому віці, веде за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані малюк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостійність. Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, переплітаючись із мотивом „бути великим, дорослим”. Неодноразове виконання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжують мотив („Я сам”. Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча („Я їстиму)) [3, с. 280].

При аналізі означеної проблеми було розкрито особливості формування дитини раннього віку. Насамперед це – інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль). Наступна особливість – надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. При спілкування дитини з дорослим і однолітками, відомо, що у дитини раннього віку розвивається ситуативно-ділова форма спілкування з дорослими, зароджується спілкування з однолітками, виникають передумови ігрової і продуктивної діяльності, дитина переходить від пасивного до активного мовлення. У відносинах з дорослими та ровесником дитина проявляє наслідування, як найпростішу форму ідентифікації, яка готує малюка до емоційної причетності до іншого, до людей. Важливу роль у психічному розвитку дітей раннього віку відіграє формування предметної діяльності. Дитині раннього віку притаманна позитивна емоційність реакція на появу дорослої людини та імпульсивність поведінки.

Отже, ми прийшли до висновку, що особистість дитини починає формуватися саме в ранньому віці. У цей час відбувається стрімкий психічний і фізичний розвиток, закладається основа для подальшого формування та становлення дитини, як особистості.

Литература:

1.Гурковська Т. Дитина до трьох : психологічний портрет з рекомендаціями / Т. Л. Гурковська / Дошк. виховання. – 2007. – 11-15 с.

2. Дуткевич Т. В. Дитяча психологія: Навч. посіб. / Т. В. Дуткевич – К.: Центр учб. л-ри, 2012. – 424 с.

3. Мухина В. С. Детская психология / В. С. Мухина. – М.: Апрель Пресс, 2000. – 352 с.

4. Низковська О.В. Цілісний підхід до виховання наймолодших / О. Низковська // Дошкільне виховання. – 2007. – № 12. – С. 7-10.

5. Столяренко Л. Д. Основи психології. Видання третє, перероблене і доповнене. / Л. Д. Столяренко – К.: Ростов-на-Дону, Фенікс, 2002. – 233 с.

6. 24. Хьелл Л. А. Теории личности / Л. А Хьелл, Д. Дж. Зиглер. – 3-е изд. – СПб, Питер, 2007. – 607 с.