Ткаченко Сергій Анатолійович

к.е.н., доц., проректор з науково-педагогічної роботи (навчальний процес)

ВНЗ «Миколаївський політехнічний інститут», Україна

ЕКОНОМІКО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УПРАВЛІННІ ЦІЛЬОВИМИ КОМПЛЕКСНИМИ ПРОГРАМАМИ

Важлива роль у вдосконаленні виробничо-господарського механізму в сучасних умовах постіндустріальної економіки відводиться розширенню сфери застосування програмно-цільових методів управління, покликаних підняти на якісно новий рівень змістовну складову планування орієнтованого на інновації (науково-технічний розвиток) виробництва. Програмно-цільовий метод виходить з системного підходу до вироблення керуючих рішень і в загальному випадку передбачає взаємопов'язане врахування в ході формування планів та управління їх виконанням всіх основних елементів і факторів (чинників) впливу виробничо-господарського процесу. Органічно включаючись в систему управління, програмно-цільовий метод істотно підсилює її орієнтацію на стратегічно важливі перспективи розвитку господарського комплексу.

Програма як основний елемент програмно-цільового методу, витікаючи із мети, в той же час представляє собою більш ширше поняття, аніж мета. «Програма – це частина плану, яка визначає узгоджений за строками, результатами та ресурсним забезпеченням комплекс дій виконавців із досягнення встановлених цілей» [1, с. 36]. Наведене визначення даної економічної дефініції відповідає смисловому навантаженню означеної філософської категорії. «Програ́ма (від грец. προ – перед, грец. γράμμα – запис) – термін, в перекладі означає «розпорядження», тобто попередній опис майбутніх подій або дій. Дане поняття безпосередньо пов'язане з поняттям алгоритм» [2]. Залежно від змісту, тривалості та характеру організації робіт цільові програми можна поділити на такі основні типи: за змістом – науково-технічні, соціально-економічні, виробничо-економічні, екологічні, організаційно-господарські та інші; по територіальному поширенню – регіональні, міжгалузеві, галузеві та інші; за тривалістю – довгострокові (тривалістю понад 5 років) і середньострокові (тривалістю 5 років і менше); за характером організації роботи різних виконавців – координаційні, інтеграційні.

Цільові програми розробляються і здійснюються на різних рівнях управління виробництвом. Так, за останні роки на загальнодержавному рівні здійснювалося 170 комплексних науково-технічних (інноваційних) програм, спрямованих на заощадження 4 млн. тонн чорних металів, 50 млн. тонн умовного палива, 14 млрд. кВт.год електроенергії, економію праці 3 млн. чоловік. Велика кількість цільових програм виконується в галузях і безпосередньо у виробничих об'єднаннях та на промислових підприємствах. Виступаючи складовою частиною перспективних і поточних планів економічного і соціального розвитку колективів підприємств, цільові програми являють собою засіб вирішення найбільш важливих проблем, що стоять перед цими ланками виробництва. Такими проблемами виступають: впровадження нової техніки і прогресивної технології, механізація, автоматизація та інтелектуалізація виробництва, підвищення якісних характеристик і технічних параметрів продукції, скорочення ручної праці, посилення режиму економії матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення умов і охорони праці та інші. Крім того, підприємства активно беруть участь у реалізації програм більш високого рівня управління (галузевих, регіональних та інших).

Оскільки з точки зору методології управління кожну цільову програму правомірно розглядати не тільки як одну із основних форм реалізації функції планування, але і як об'єкт управління, виникає необхідність створення спеціальної системи аналітичних засобів, орієнтованих на висвітлення та змістовне дослідження ефективності вирішення проблем, які охоплюються тими чи іншими програмами. Практика машинобудівних та суднобудівних галузей показує, що такою системою аналітичних засобів служить проблемно-орієнтований аналіз. Хоча даний вид аналізу представляється нам поки таким, що ще не сформувався остаточно в методологічному відношенні, вже накопичено певний досвід його практичного застосування, а також, як було зазначено вище, є окремі узагальнення теоретичного характеру, що розкривають принципові особливості проблемно-орієнтованого аналітичного забезпечення в дослідженні С. С. Уоррена, Ф. Е. Фесса [3] та інших. На різних рівнях управління виробництвом за допомогою проблемно-орієнтованого аналітичного забезпечення забезпечується: оцінка актуальності розв'язуваної цільової комплексної проблеми і ступеня впливу її на показники виробничо-господарської діяльності в базовому періоді та в перспективі; оцінка ступеня новизни наукових, технічних і організаційних рішень, які передбачаються цільовою комплексною програмою; оцінка ступеня орієнтації заходів на досягнення кінцевих цілей, які передбачаються цільовою комплексною програмою; оцінка оптимальності взаємозв'язків заходів з погляду досягнення проміжних і кінцевих цілей програми, які передбачаються цільовою комплексною програмою; оцінка забезпеченості цільової комплексної програми ресурсами, оптимальності їх розподілу по окремих стадіях виконання програми і ефективності їх використання; загальна оцінка ефективності програми та інше.

В умовах програмно-цільового управління аналітичне забезпечення виконується, по-перше, на стадії розробки програми, по-друге, на стадії її повсякденного виконання і, по-третє, по завершенні її реалізації. Кожній із цих стадій властивий не тільки свій перелік робіт із аналітичного забезпечення, але і склад використовуваних аналітичних засобів. На стадії розробки програми, насамперед, проводиться аналітичне забезпечення цілей та критеріїв ефективності вирішення проблем. Встановлюються, зокрема, існування проблеми і її новизна; виробничо-господарська необхідність у вирішенні даної проблеми у визначені терміни; наявність суміжних проблем, що вимагають попереднього вирішення; повнота і достовірність наявної з проблеми інформації; наявність відомств, підприємств (об’єднань) і організацій, зацікавлених або таких, що беруть участь у вирішенні проблеми; наявність необхідного для вирішення проблеми науково-технічного та виробничо-господарського потенціалу; способи вирішення проблеми; можливість кількісного визначення кінцевих цілей і критеріїв ефективності, а також результати, які досягаються при різних варіантах вирішення проблеми. Аналітичне забезпечення, як правило, виконується на основі залучення та узагальнення експертної інформації. До складу експертів включаються не тільки відповідальні фахівці, а й представники політичних і громадських організацій. Думка експертів з'ясовується шляхом анкетування. Зміст анкети розробляється групою проведення експертизи. При великому числі експертів окремим змістовним положенням анкети доцільно присвоювати коди для подальшої машинної електронної цифрової обробки отриманих даних. Головна мета аналітичної обробки експертної інформації – проектування функціональної структури цільової комплексної програми, визначення найбільш прийнятних організаційних форм, засобів та способів її реалізації.

Відображення елементів функціональної структури цільової комплексної програми має бути підпорядковане діалектиці взаємовідношення «причина – наслідок». Згідно з цим відношенням проводяться парні порівняння функціональних елементів цільової комплексної програми і один елемент представляється як причина, інший – як наслідок або елементи можуть бути непорівнянні. Графічно функціональна структура цільової комплексної програми відображається у вигляді зв'язного орієнтованого графа без контурів.

Особлива увага на стадії розробки програми приділяється оцінці якості її розробки. Оцінка якості ґрунтується на аналітичному забезпеченні функціональної та виконавчої структур програми та включає вивчення наступних питань: відповідності цілей програми основної галузі виробничої ланки (наприклад, для підприємств основна мета може полягати в забезпеченні найбільшого випуску продукції при встановлених ресурсних обмеженнях або економія виробничих ресурсів при забезпеченні планового завдання з випуску продукції); цільового характеру програми, який проявляється у фіксації кінцевих цілей програми через систему показників, і ступеня орієнтації всіх вхідних в програму заходів та завдань, а також спрямованих ресурсів на повне вирішення проблеми до заданого терміну; ступеня комплексності програми на основі вивчення повноти і взаємозв'язку заходів, завдань і відповідних ресурсів, що передбачаються на період реалізації програми; збалансованості і оптимальності програми, що передбачає досягнення кінцевої мети головних і допоміжних напрямків роботи, основних і таких, що забезпечують заходів, а також встановлення оптимальності критеріїв використання обмежених ресурсів з різних напрямків роботи та заходів. Досвід свідчить, що на етапі розробки програми переважає використання прийомів і методів, властивих функціонально-вартісному і порівняльному економічним аналізам та інше.

На етапі повсякденного виконання програми для організації ефективного контролю за її виконанням використовуються засоби головним чином оперативного аналітичного забезпечення ходу робіт за програмою. Початковою інформаційною базою для здійснення такого аналітичного забезпечення виступають мережеві графіки на виконання робіт за програмою та її внутрішнім підпрограмам, акти приймання-передачі (здачі) на виконання окремих етапів робіт, первинна документація, що відображає витрати ресурсів. Дієвий контроль, як показує практика, забезпечується в тих випадках, коли в документацію, пов'язану з виконанням програми, вводяться спеціальні коди, що ідентифікують програму в усіх аналітичних розрізах. По завершенні реалізації цільової комплексної програми проводиться ретроспективний аналіз тощо.

Виходячи із можливості складання різних цільових комплексних програм, результати, отримані в процесі поточного аналізу, можуть бути використані при проведенні порівняльного аналітичного забезпечення. На основі узагальнення аналітичних матеріалів розробляються заходи із підвищення ефективності цільових комплексних програм та вдосконалення методів управління ними.

Список використаних літературних джерел: 1. Киллен Кеннет. Вопросы управления / К. Киллен; сокращ. пер. с англ. [И. М. Верещагин, А. С. Зайченко] под ред. И. М. Верещагина. – М.: Экономика, 1981. – 198, [1] с.: табл.; 22 см. 2. Материал из Википедии – свободной энциклопедии. Програ́мма [Электронный ресурс] / Материал из Википедии – свободной энциклопедии. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Программа. 3. Warren C. S. Principles of financial and managerial accounting / C. S. Warren, Ph. E. Fess. – 3rd ed. – Cincinnati: College Division South-Western Publishing Co., 1992. – XX, 1214, A-I-90 p.: тв.