УДК 338:436.2

Молочарські кооперативи як фактор підвищення ефективності дрібного товарного виробництва

Тарасов Д. А., здобувач

Полтавська державна аграрна академія

Молочарські заготівельно-збутові кооперативи створюються селянами – власниками особистих селянських господарств. Членами кооперативу є, якправило, фізичні особи, які утримують у своїх господарствах корів і займаються виробництвом молока. Частину виробленого молока селяни використовуютьдля власних потреб, а решту – продають переробним підприємствам або іншимспоживачам.

Об’єднання в молочарські кооперативи цієї категорії сільськогосподарськихтоваровиробників дає можливість на засадах співпраці, взаємодопомоги, організації ефективного збуту виробленої молочної продукції, ефективного постачаннянеобхідних засобів виробництва збільшувати виробництво молока у своїх подвірних господарствах, за рахунок чого розширювати останні та сприяти трансформуванню їх у потужніші й ефективніші, як прийнято називати – фермерські господарства, що забезпечить розв’язання ряду соціальних проблем на селі[1].

Особливо важливим питанням для особистих селянських господарств є реалізація виробленого ними молока. З одного боку, проблеми немає, тому що майже в усіх сільських населених пунктах області організований збір молока віднаселення великими переробними підприємствами, частину молока в приміськихселах забирають перекупники для реалізації на ринку і меншу частину реалізують самі власники господарств. Вони змушені продавати молоко за цінами, якіїм диктують переробники, й часто є нижчими від цін на закуплене молоко усільськогосподарських підприємств, тому що вони можуть забезпечити кращуякість продукції та більші її партії.

Найбільш доцільним є створення в регіоні заготівельно-збутових кооперативів для власників особистих селянських господарств. Члени мають зробитивнесок у формування власних фондів кооперативу, які складаються з пайових івступних внесків.

Після проведення аналізу очікуваної участі члена кооперативу в його діяльності встановлюється індивідуальний розмір для кожного члена кооперативу залежно від кількості молока, яке він продаватиме. Це з’ясовується через опитуванняза спеціально розробленою формою і результати опитування –це зобов’язаннякожного члена кооперативу перед останнім. Крім того, це є підставою для визначення розміру паю кожному члену кооперативу[2].

На першому етапі створення кооперативу, коли ще невідомі розміри заготівлімолока, пай кожного потенційного члена кооперативу визначається залежно від кількості корів, яку утримує сільськогосподарський товаровиробник. Тому для визначення обсягів заготівлі й продажу молока кооператив проводить індивідуальне опитування всіх членів кооперативу, через яке з'ясовує кількість молока, щобуде реалізована кожним членом протягом місяця, кварталу, року. Через зобов’язання визначаються також інші потреби послуг, якими бажають скористатисячлени кооперативу. Це може бути потреба в реалізації зернових, овочів, живоїхудоби, м’яса, інших сільськогосподарських продуктів, одержання постачальницьких послуг (придбання комбікормів, мінеральних добрив, насіння кормовихкультур, борошна, крупи, цукру тощо).

На підставі даних опитування кооператив укладає договір з обраним партнером на реалізацію молока, підписує протокол визначення цін на всі періоди року. Під час підписання договору узгоджуються витрати на транспорт, доставку,умови і терміни розрахунків, якісні параметри молока та відповідальність сторінза порушення умов договору[3].

Маючи пропозиції членів кооперативу на реалізацію інших видів продукції абовиконання постачальницьких послуг, кооператив планує роботу на здійсненнявищезгаданих операцій. Важливо, щоб кооператив мав план роботи на рік, якийскладають на підставі даних опитування.

Після проведення реєстрації, на першому засіданні правління кооперативурозподіляє обов’язки між своїми членами, наділяючи кожного певним коломфункцій і відповідальності за виконання вищезазначених обов’язків.

Сюди не входять придбання холодильних установок та інших засобів і агрегатів. Це потребує значних коштів, які кооператив зможе мати тільки згодом, упроцесі своєї діяльності, або за рахунок бюджетних коштів, спонсорської допомоги, допомоги міжнародних фондів, проектів тощо.

При цьому тільки загальні збори кооперативу приймають остаточне рішеннящодо такої системи сплати пайових внесків і розрахунків за одержані послуги.Вони ж вирішують які витрати оплачувати, а які не оплачувати та в якій кількості.Досвід свідчить, що сплата пайових і вступних внесків у молочарських кооперативах проходить складно. Причин для цього кілька, а саме - важкий економічний стан селян, боязнь ризикувати, низький освітній рівень, відсутність достатніхпозитивних прикладів. Неодноразово ці чинники були підставою для відмови відвступу до вже існуючого кооперативу[2].

Поряд із цим у молочарські кооперативи входять, як правило, найбідніші групи сільського населення. Це викликає необхідність державної підтримки їх хочаб на початковому етапі розвитку. Тільки шляхом матеріальної підтримки можнавирівняти мізерний пайовий фонд кооперативу з його реальними потребами. Якуже було згадано, є достатньо прикладів, коли місцеві ради реально допомагають новоствореним молочарським кооперативам, передаючи приміщення під молокозбірні пункти на безоплатній основі або надаючи іншу конкретну допомогу.

Літаратура.

1. Алiман М.В. Пiонер молочарської кооперацiї Микола Верещагiн / М.В. Аліман // Вiстi ЦССТУ. – 2007. – № 42. – С. 3-4

2. Гончаренко В.В. Основи діяльності кооперативних організацій. Вітчизняний та зарубіжний досвід : навчальний посібник / В.В. Гончаренко, А.О. Пантелеймоненко. – Полтава : ПУЕТ, 2012. – 59 с.

3. Лесів М. Молочарські кооперативи / М. Лесів, І. Пукаляк, Р. Блок – К. : Тасіс, 2000. – 31 с.