К.е.н. Петіна Л. В.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

Формування фінансової політики сталого розвитку аграрних підприємств

Ефективна фінансова політика в аграрній сфері економіки можлива лише за умови координації зусиль державних, регіональних та місцевих органів влади й управління. Відсутність єдності у їх діях зводить нанівець ефективність та оптимізацію використання ресурсного потенціалу інвестицій бюджетних коштів що перешкоджає своєчасному досягненню стратегічних цілей у сільськогосподарському виробництві.

Основні напрями фінансової аграрної політики визначені Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року [1] й передбачають обґрунтування критеріїв бюджетних коштів; забезпечення рівного доступу товаровиробників до бюджетної підтримки; проведення моніторингу виконання бюджетних проектів і програм; пріоритетність фінансування наукових розробок, соціальної сфери села та сільських територій; підготовку кадрів.

Реалізуючи державні цільові програми необхідно звертати особливу увагу на узгодженість їх з іншими бюджетними програмами, зіставляти отримані результати з плановими, забезпечувати прозорість використання бюджетних коштів виконавців за отримання запланованих результатів. З метою забезпечення ефективного контролю за виконанням державних й регіональних цільових програм необхідно обов’язково визначати кількісні показники результативності програм за етапами й роками їх реалізації, створювати системи оперативного моніторингу та інформаційного забезпечення використання бюджетних коштів. Здійснюючи бюджетну підтримку аграрних підприємств необхідно враховувати такі критерії як економічний й соціальний ефект, прозорість й об’єктивність при розподілі бюджетних коштів та доступність отримання їх всіма сільськими товаровиробниками. Система бюджетного регулювання аграрного виробництва потребує постійного поліпшення методів і нормативів розподілу бюджетними коштами між агровиробниками, встановлення пріоритетних напрямів їх використання з метою отримання вагомого економічного ефекту.

Кредитна політика держави повинна враховувати економічні інтереси товаровиробників, формуватись на ринкових принципах й передбачати розвиток таких пріоритетних напрямів: удосконалення форм і методів державної підтримки кредитування аграрного виробництва; розбудови кредитних інструментів й кредитної інфраструктури; кредитування агровиробників під заставу земель сільськогосподарського призначення; удосконалення банківського кредитування і банківського обслуговування аграрних підприємств; застосування інноваційних, нетрадиційних видів кредитування.

До інноваційних схем кредитування необхідно віднести факторингові та вексельні операції, форфейтування, проектне фінансування, фінансовий лізинг. Все більше набуває поширення Інтегрована схема фінансування агробізнесу. Перевагою цієї схеми є те, що банки та/або лізингові компанії беруть на себе частину ризику на рівні з товаровиробниками, заготівельними структурами та переробниками сільськогосподарської сировини.

Інтегрована схема фінансування аграрного виробництва передбачає:

1. Укладання довгострокових контрактів постачання сировини переробним підприємствам. Тісні виробничі стосунки в інтегрованій мережі постачання є ключовою складовою цієї бізнес-схеми.

2. Надання фінансових послуг здійснюється у поєднанні з технічної допомогою.

3. Постачальники сільськогосподарської техніки укладають угоду про зворотній викуп з лізинговою компанією.

Дотримання цих положень дозволяє лізинговим компаніям надавати середньострокові та довгострокові фінансові послуги як великим так і малим аграрним підприємствам які мають обмеженні фінансові можливості і не можуть оновлювати технічні засоби за звичайних умов. Державна підтримка кредитування сільгоспвиробників повинна здійснюватись шляхом [2]:створення фонду гарантій і кредитної підтримки; часткової компенсації вартості кредитів за рахунок коштів державного бюджету; запровадження стимулюючих умов рефінансування НБУ комерційних банків які кредитують сільськогосподарські підприємства; запровадження державних гарантій при залученні кредитів для здійснення фінансових інтервенцій і заставних операцій; запровадження стимулюючих умов щодо функціонування та розвитку інституцій кредитної кооперації у сільській місцевості.

Більшість країн з розвинутою економікою застосовують механізм бюджетної підтримки сільськогосподарської галузі, що дозволяє спрямовувати фінансові ресурси на підтримку найбільш пріоритетних напрямів розвитку виробництва. Сутність її полягає в розробці ефективного механізму формування та використання фінансових ресурсів з метою підвищення конкурентоспроможності галузі, забезпечення продовольчої безпеки країни. Основними формами бюджетної підтримки є бюджетне фінансування, бюджетні компенсації, бюджетні дотації, кредитні субсидії.

Система кредитування та підтримки аграрного сектору повинні забезпечувати доступність кредитних ресурсів для всіх товаровиробників, незалежно від розмірів, економічного становища господарств та форм власності й передбачати створення Земельного та інших спеціалізованих банків які б інвестували кошти в інноваційні довгострокові проекти, а також здійснювали контроль за ефективним використанням інвестицій в розвиток сільськогосподарського виробництва.

Література:

1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року // Економіка АПК.- 2007.-№11.-С.3-18.

2. Танклевська Н.С, Управління фінансовими потоками аграрних підприємств: [Монографія]/Н.С.Танклевська, Л.В.Петіна//Херсон: Айлант, 2011.-268с.