Педагогические  науки /6.Социальная педагогика.

К.п.н., доц. Бондар Галина Олександрівна

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Україна

Формування гуманістичного світогляду

при викладанні іноземних мов

Мова – це домівка буття. Формування певного типу свідомості людини зумовлюється мовою за допомогою слова та словосполучення, що відображають менталітет народу, особливості його світорозуміння, його душі. Існує метафора, відповідно до якої «світ – це текст». Відповідно до неї: світ – годинник, світ – машина, світ – комп’ютер, світ – слово [9, с. 283].

Але слово є дороговказом не тільки до оптимізму. Воно може сіяти недовіру, песимізм, вести людину до деградації. Тому людині й людству необхідно пам’ятати, що мова – це оберіг, творець людини, її необхідно плекати. Вона відображає наше бачення світу: що в ньому нас цікавить, а що не варте уваги, віддаляє.

У Національній доктрині розвитку освіти України, Державній програмі «Вчитель», Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ сторіччя)», Законі України «Про мови» наголошується на необхідності «формування особистості вчителя згідно з потребами сучасної практики та динамічних змін, що відбуваються в країні і світі», і підкреслюється, що відбуватися це повинно на основі оволодіння «цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями» [3, с. 382–406; 4; 5].

Нині не викликає сумніву і той факт, що фахівець з вищою освітою повинен володіти хоча б однією іноземною мовою. Під володінням мовою, керуючись Державним освітнім стандартом, ми розуміємо сприйняття на слух іноземної мови; уміння брати участь в діалогах, бесідах на іноземній мові; уміння робити повідомлення на професійну тему; читати і розуміти професійну літературу без перекладу; уміти написати документ ділового характеру. Саме ці завдання стоять перед викладачами факультету іноземних мов, що працюють на немовних факультетах [7].

Сьогодні у методичній літературі все частіше висловлюється думка про те, що викладання іноземних мов повинне бути звільнене від догматизму і схематичності; від набору правил граматики та правопису. Воно повинне перетворитися на основу розвитку творчої мовної особистості та допомогти студенту зорієнтуватися в різноманітті стилів і текстовому багатстві мови.

Навчальна дисципліна «іноземна мова» повинна сприяти вихованню людини в контексті «діалога культур». Шляхом порівняння з культурою країни, мова якої вивчається, вона відтінює особливості своєї національної культури, допомагаючи тим самим краще усвідомити свою власну культуру [2, с. 7].

Аналізуючи актуальні проблеми сучасного навчання іноземних мов, І. Бім особливо виділяє проблему виховання засобами іноземної мови. Педагог наголошує на необхідності посилення ролі навчання іноземної мови у вихованні людини [1, с. 6–11].

Заняття з іноземної мови, що спрямоване на формування гуманістичного світогляду, характеризується цінністю змісту навчання (для студента важлива не сама граматична або лексична структура, а те, чим вона наповнена; зміст навчання повинен зачіпати інтереси студентів і відповідати їх потребам в спілкуванні і пізнанні); співпрацею студентів і викладача (заняття розглядається як організація спільної справи). Спілкування між наставником і вихованцем – це діалог-співтворчість, співпраця, що припускає формування уміння бачення «іншої людини».

Навчальний матеріал, що розглядається на занятті з іноземної мови, повинен викликати емоційний відгук, прагнення до аналізу, оцінки етичної суті вчинків і поведінки людей. Зміна характеру навчального матеріалу за рахунок розширення його діапазону, різнобарвність змісту навчання, присутність у ньому різних поглядів, точок зору і думок розвивають самостійність мислення, залишають свободу вибору, що сприяє формуванню саме гуманістичного світогляду.

На заняттях студенти повинні інтерпретувати свої власні вчинки на основі прийнятих в суспільстві моральних норм та повинні прагнути зрозуміти глибинний сенс тексту, ситуації.

Слухаючи і читаючи, наприклад, народні казки, приказки, прислів’я, афоризми, де, окрім добре видимого, є і приховане внутрішнє значення; знайомлячись з народною музикою країни, мова якої вивчається, студенти набувають нових знань про життя – про мудрість народу, про повагу до людини; про те, що цінує народ в людині, а що засуджує, Це допомогає їм оцінювати свої власні вчинки та дії інших людей [8, с. 9–10].

Адже для того, щоб зрозуміти цей пласт національної та світової народної мудрості, потрібно докласти певні зусилля, розміркувати, зважаючи на весь свій життєвий досвід. Народні казки, приказки, прислів’я, афоризми служать свого роду характеристикою рівня розумового розвитку особистості і одночасно сприяють цьому розвитку.

А це є важливою умовою для формування гуманістичного світогляду, коли студент повинен зробити свій вибір, виходячи з внутрішньої системи цінностей, що є особливо значущою для духовного розвитку людини.

Отже це означає, що кожне заняття з певної філологічної дисципліни повинно задовольняти потяг особистості до творчості, бажання розкрити свою особистість. Джерело такого різноманіття – життя і внутрішній світ кожного, моральні, філософські, соціальні проблеми минулого та наша сучасність.

Проте сьогодні у ВНЗ склалася парадоксальна ситуація: бібліотечний фонд насичений новими, прекрасними підручниками і навчальними посібниками зарубіжних і українських видавництв, є відеофільми, комп’ютерні програми, проте якість знань студентів залишає бажати кращого. У чому ж причина такого низького рівня знань?

Це можна пояснити рядом причин, а саме: студент вважає, що йому не потрібна іноземна мова у вузі (відповідно до його спеціальності); у студента склався стійкий «імунітет» – «я вивчав англійську багато років і нічому не навчився, не навчуся і у ВНЗ»; є студенти, які вимагають від викладача абсолютно іншого, ніж вимагає від нього освітня програма, передбачена цим факультетом або кафедрою.

Педагогічний процес повинен постійно заохочувати свідому самостійну навчально-пізнавальну діяльність, спонукати студентів до співтворчості, співпраці з викладачем. Бажання навчатися у студента буде, якщо педагог залучить його до різноманітної діяльності, в якій він сам буде здобувати знання, проводячи дослідження, вільно висловлюючи свої думки.

Усі методичні рішення викладача, як зазначає І. Зимня, «мають переломлюватися через призму особистості того, хто навчається, – його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних особливостей» [6, с. 64].

Література

1. Бим И. Л. О преподавании иностранных языков на современном этапе / И.Л. Бим, Н.П. Каменецкая, А.А. Миролюбов [и др.] // Иностранные языки в школе. – 1995. – № 3. – С. 6–11.

2. Гез Н. И. Методика обучения иностранным языкам в средней школе : учебник / Н.И. Гез, М.В. Ляховицкий, А.А. Миролюбов и др. – М. : Высшая школа, 1982. – 373 с.

3. Державна програма «Вчитель» // Директор школи. – 2002. – № 23. – 24 с.

4. Закон України „Про освіту”(2001) // Науково-освітній потенціал нації : погляд у ХХІ століття / В.Литвин, В.Андрущенко, С.Довгий та ін. – Кн. 3 : Модернізація освіти. – К. : Навч.книга, 2003. – 943 с.

5. Законодавство про освіту : збірник законів. – Х. : ПП «ІГВІНІ», 2005. – 240 с.

6. Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам в школе / Ирина  Алексеевна Зимняя. – М. : Просвещение, 1991. – 222 с.

7. Проект державного освітнього стандарту з іноземної мови (загальна середня освіта) // Іноземні мови. – 1996. – №4. – С. 5–14.

8. Українські прислів’я та приказки : збірник / [упоряд. Мишанича С., Пазяка М.]. – К. : Дніпро, 1983. – 390 с.

9. Хайдеггер М. Из диалога о языке / М. Хайдеггер ; сост., пер. с нем. и ком. В. В. Бибихина // Время и бытие: статьи и выступления. – М. : Республика. 1993. – 447 с.