К.філол.н. Бицко Н.І.

Буковинський державний медичний університет, Україна

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОНОМАСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

(на прикладі мікрогідронімів Верхньо-Середнього Дністра)

Не дивлячись на те, що власні назви існували в різних мовах завжди, однак ономастичними універсаліями, які підлягають спеціальним ономастичним дослідженням, їх стали кваліфікувати віднедавна. З 50–60-х років ХХ ст. ономастичну лексику почали розглядати як складну самостійну систему. В процесі розвитку лексикології та лексикографії змінюється відношення як до об’єкта ономастичних досліджень, так і до методів аналізу цього прошарку лексики: виокремлюються нові проблемні зони ономастичного простору, виникають нові аспекти й методики дослідження. Актуальність подібних досліджень зумовлена специфікою ономастичної лексики та її відмінністю від інших розрядів слів. Хоча в сучасних ономастичних дослідженнях використовують усі без виключення лінгвістичні методи, проте багато з них набувають нових форм та підходів. Аналізуючи методику ономастичних досліджень, учені прийшли до висновку, що найбільш розповсюдженими з них є: «дескриптивний, ареальний, генетичний, типологічний методи, а також різні методи порівняльно-історичного мовознавства». З іншого боку, ономастичний матеріал вимагає для свого всебічного аналізу підключення деяких додаткових методів або прийомів. [7, с. 145].

Більшість сучасних ономастичних досліджень виконуються в площині загальномовних теорій і методів. У лінгвістичному словнику О.С. Ахманової прослідковуємо значення 14 рівнозначних методів, серед яких фіксується, наприклад, компаративний метод (порівняльно-історичний) [1, с. 203]. Проте О.О. Белецький, який досліджував різноманітність методів дослідження в ономастиці, вказує на несумісність цілей, завдань і прийомів порівняльно-історичного методу з цілями і завданнями, які стоять перед ономастичними дослідженнями. Хоча в своїй розвідці автор критично не розглядав усіх загальномовознавчих методів крізь призму ономастики [2, с. 12]. Беручи до уваги специфіку предмета й цілей ономастики як розділу лінгвістики, звертаючись до всіх її підрозділів (топоніміки, антропоніміки, гідроніміки та ін.), досить актуально постає питання щодо особливостей методології ономастики. У сучасних ономастичних дослідженнях прослідковуємо думку щодо особливості онімійної лексики, яка має вияв не лише під час відбору досліджуваного матеріалу, а й у його фонетичному, орфоепічному, морфологічному та словотворчому оформленні.

Досьогодні методологічна проблема майже залишалась осторонь у теоретичній ономастиці. Але досить багато вчених розглядають методологію ономастики як спеціальний предмет. Сучасні ономастичні дослідження як регіонального, так і всеукраїнського гідронімікону розвивається у руслі чотирьох базових напрямків дослідження: етимологічного (архаїчні гідроніми), в цьому руслі працювали й працюють такі вчені: О. Трубачов, Є. Отін, В. Топоров, В. Петров, О. Білецький, В. Шульгач, В. Лучик та ін.; структурно-морфологічний підхід має на меті виокремлення моделей і типів гідронімів щодо їхньої граматичної будови (дослідження в цьому науковому просторі проводили: З. Франко, Ю. Карпенко, А. Корепанова, Л. Гумецька, О. Стрижак та ін.); онома - семасіологічний напрямок передбачає дослідження гідронімів з позиції взаємозалежності назв гідрооб'єктів та інших видів топонімів, а також встановлює закономірності перенесення загальних географічних термінів на назви водних об’єктів (ці аспекти знаходимо в працях О. Стрижака, Л. Масенко, Т. Марусенко та ін.); суперстратна спрямованість представлена в дослідженні в онімному просторі нашарувань мови прийшлого населення у мові корінних жителів певних реґіонів країни. Цю тему розвивали у своїх наукових працях: І. Железняк, О. Карпенко, О. Стрижак, В. Шульгач.

Розглянемо наступні методи аналізу зібраного ономастичного матеріалу на території Верхньо-Середнього Дністра, яка адміністративно охоплює Тернопільська область (Україна):

1. Етимологічний метод дозволяє реконструювати первинне значення, наприклад, гідроніма. До формальних способів етимологізації відносять пошуки тотожного за формою апелятива. Але треба пам’ятати, що отримати достовірну ономастичну етимологію можливо лише у співставленні з етимологізованим ім’ям ономастичного матеріалу, тобто піддавати аналізу мікрогідроніми, що належать до однієї моделі. Наприклад: Вербів, мокра балка, яр (населений пункт Розгадів, Зборівський) пор. Вербяєв (назва села у Волинській землі – Вербаїв) (1452р.) [6 (1, с. 164)] ); Вербяж, яр (населений пункт Старий Збараж ) (Старий Збараж) пор. Вєрбажь – назва корчми у Львівській землі, Вербіж [6 (1, с. 164)]. О.В. Суперанська зазначає, що між власною назвою та апелятивом звичайно виникає багато проміжних етапів, що приводить до зміни моделі та форми власної назви, а також губиться зв’язок із вихідним атрибутивним апелятивом [7, с. 206]. Внаслідок цього з’являються затемнені, прозорі назви, етимологію яких важко з’ясувати. Наприклад: Дранча, джерело біля ставку (населений пункт Чистопади, Зборівський р-н). Можливо, назва утворена від апелятива [драничка] (бот.) «садова айстра китайська» – неясне походження назви; можливо вона пов’язана з апелятивом драниця «тоненька дощечка, дранка» [4 (2, с. 422)]; у Даля фіксуємо: «драть, раздирать на части, рвать; дранка – вообще что-либо драное, дранина; Драчіе, всякое дикое растение, чёрная трава» [3 (1, с. 490)].

2. Порівняльно-історичний метод дозволяє виявити на основі архівних даних та писемних джерел зародження того ж таки (як приклад) гідроніма, його розвиток й трансформацію, соціальне середовище, що зумовило появу назви, і дає можливість встановити час виникнення назви та умови заселення терену. Нами було з’ясовано, що більшість мікрогідронімів на теренах України своїми коренями сягають праслов’янських апелятивних основ. На це вказують хоча б наступні фактори: сліди мовної архаїки можна прослідкувати за гідронімними формантами та фінальними компонентами, завдяки яким утворені мікрогідронімійні назви. Найбільшу групу складають відойконімні мікрогідроніми із формантами -иця, -ець: (став Жабиниця, криниця  Маковиця, мокра балка, яр Волчанець,), а (як відомо) перші назви поселень на -иця,-ець зафіксовані на території України в писемних джерелах Х-ХІVстоліть. Отже, можна припустити, що водні об’єкти існували раніше до процесу заселення. Більшість мікрогідронімів мотивовані топографічними апелятивами, найменування яких вказують на фізичні властивості місцевості (як і в ойконімії, такі процеси вважають більш давніми). Ранні фіксації ойконімних назв, від яких походять мікрогідроніми: криниця Добровідка < населений пункт Доброводи (Збаразький р-н); криниця Гайвориниця < населений пункт Гайворонка (Теребовлянський р-н); мокра балка  Русава < населений пункт Русилів (Бучачцький р-н)< річка Русава. Ці ойконіми й гідроніми вперше зафіксовані на мапах Гійома де Боплана ХVІІ ст.

3. Формантний метод, згідно з яким на базі апелятивних основ чи онімів утворюються назви за допомогою морфем, основ чи синтаксичних засобів. Формантний метод дозволяє виявити формантні одиниці, що дає можливість судити про однотипність назв на основі повторення однакових елементів у назвах або ж і цілих лексем. Якщо зазначене підкріпити конкретним матеріалом, то найбільшу групу мікрогідронімів, утворених морфологічним способом деривації, складають суфіксальні деривати, утворені за допомогою наступних архаїчних суфіксів: 1) із суфіксом -ка: (мокра балка Видумка); 2) із суфіксами -ськ, -цьк (у значенні релятивності й посесивності): (став Тернопільський, став  Бережанський, криниця  Пороховецька, став Андрушівський); 3) із суфіксами -ов, -ів (зі значенням посесивності), у вигляді субстантивованих прикметників: (криниця Хомова, криниця Якимова, криниця  Мартиньова, мокра  балка  Лещівка).

4. Онома-семасіологічний метод дослідження мікрогідронімів Тернопільщини дозволяє простежити похідність зафіксованих назв від народної географічної термінології. Завдяки цьому методу можливо розкрити сутність ареальних топонімійних досліджень, які криються у вивченні системи народних географічних термінів (НГТ) як загальних назв «у більшості випадків діалектного походження, що називають той чи інший тип об'єктів і явищ фізичної географії» [5, с. 23]. Серед зафіксованих назв гідрооб’єктів прослідковуємо тісний зв’язок між ґенезою мікрогідроніма й класом природного об’єкта номінації. Від народної географічної термінології походять, в основному, назви боліт, мочарів, мокрих балок та ярів, наповнених стоячою водою зі значенням особливих ознак: мокра балка  Вигін; мокра балка  Вістря; болото Гай; мокра балка Ліскова; назви ставів та криниць мають відойконімне походження:став Микулинецький (населений пункт Микулинці, Теребовлянський р-н); став Озерянський (населений пункт Озеряни, Борщівський р-н).

5. Статистичний аналіз зафіксованих одиниць, а також визначальних ономастичних компонентів або формантів у будь-якій ономастичній системі дозволяє досліднику зробити висновки щодо нормативності досліджуваних явищ, адже найбільш частотне є нормативним. Статистичні вибірки інвентаризують зібраний ономастичний матеріал, дозволяючи досліднику підтвердити повноту його складу. Але вчені застерігають про те, що статистичний аналіз може бути недостовірним, коли є недостатня кількість одиниць спостереження (А.В. Суперанська, В.Е. Сталтмане, Н.В. Подольська, А.Х. Султанов) [6, 10].

Ономастика може використовувати дані багатьох наук, може навіть застосовувати деякі прийоми останніх, відповідно пристосовуючи їх до своєї мети, але лінгвіст не може користуватися методами інших наук, адже він має справу лише із мовним матеріалом, який можливо проаналізувати завдяки лінгвістичним методам. Відбір методів і прийомів в ономастичному дослідженні залежить від об’єкта і завдань, які ставить дослідник перед собою в роботі. При цьому ці два показники органічно з’єднані й розділити їх виявляється неможливим, оскільки, збір матеріалу, класифікація, методи обробки матеріалу мають індивідуальний, опосередкований характер. Виходячи з цих мотивацій, ми притримувались методів і способів дослідження зібраного матеріалу, які дозволять продемонструвати всебічний аналіз мікрогідронімійних одиниць та виокремити їх в ономастичному просторі.

Література

1. Ахманова О.С./ Словарьлингвистическихтерминов / О.С. Ахманова. − М.: Советскаяэнциклопедия, 1969. – 607 с.

2. Белецкий А.Л. Лексикология и теорія языкознания (ономастика) / А.Л. Белецкий. – К.: Киевскийуниверситет, 1972. – 208 с.

3. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / Владимир Даль. – СПб.−М.: Тов-во М.О. Вольфа, 1903. – Т. 1. – 877 с.; 1905. – Т. 2. – 1017 с.; 1907. – Т. 3. – 893 с.; 1909. – Т. 4. – 853 с.

4. Етимологічний словник української мови: в 7–ми т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні / [ред.-упоряд. О.С. Мельничук]. – К.: Наук. думка, 1983. – Т. І. – 632 с.; 1985. – Т. ІІ. – 570 с.; 1989. – Т. ІІІ. – 648 с.; 2006. – Т. V. – 704 с.

5. Подольская Н.В. Словарьрусскойономастическойтерминологии / [отв. ред. А. В. Суперанская] – М.: Наука, 1988. – 192 с.

6. Словник староукраїнської мови XIV – XV ст.: у 2-х т. / [укл.: Д.Г. Гринчишин, У.Я. Єдлінська, В.Л. Карпова, І.М. Керницький, Л.М. Полюга, Р.Й. Керста, М.Л. Худаш] – К.: Наук. думка, 1977. – Т. І. –630 с.; 1978. – Т. ІІ. − 591 с.

7. Суперанская А.В. Общая теорія шимени собственного/ АлександраВасильевнаСуперанская. − М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 368 с.