Економічні науки

Шелест О.Л. , Касінова Л.В.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Сучасні підходи до управління кредитним портфелем комерційного банку

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро стала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їхнього змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

Однією з найважливіших задач управління кредитною діяльністю є формування та аналіз кредитного портфеля комерційного банку.

Службовці кредитного департаменту комерційного банку проводять систематичний аналіз кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) за різними критеріями (напрямками). На основі аналізу кредитного портфеля за цими критеріями (напрямками) робиться висновок щодо ступеня його диверсифікації в цілому та за кожним напрямком зокрема. Аналіз питомої ваги пролонгованих та прострочених кредитів, які разом утворюють групу проблемних кредитів, у загальній сумі кредитного портфеля дозволяє зробити висновок щодо якості кредитного портфеля, а аналіз питомої ваги позик під контролем, субстандартних, сумнівних і безнадійних кредитів у загальній сумі проблемних кредитів дає змогу оцінити якість проблемних кредитів комерційного банку.

Завданням службовців ділянки управління ризиками кредитного департаменту при проведенні аналізу кредитного портфеля комерційного банку є визначення ступеня його ризикованості. Даний показник характеризує надійність та ліквідність комерційного банку, тобто його спроможність виконати свої зобов'язання перед вкладниками. Найпростішим способом визначення ступеня ризикованості кредитного портфеля є визначення середньозваженої величини ризиків за кожною кредитною угодою, де мірою виступають питомі ваги сум кредитних угод у загальній сумі кредитного портфеля. Але для того, щоб отримати об'єктивну оцінку ступеня ризикованості кредитного портфеля, необхідно при її визначенні також враховувати корельованість окремих кредитних угод, а точніше позичальників. Це означає, що слід визначати взаємопов'язаність галузей позичальників (наприклад, вугільна промисловість та електроенергетика тісно пов'язані між собою) й самих позичальників (чи існують між ними господарські зв'язки і відносини, які відображаються у фінансових розрахунках). Результатом такої роботи має стати коефіцієнт корельованості кожної кредитної угоди з іншими кредитними угодами, який має враховуватися при визначенні ступеня ризикованості кредитного портфеля комерційного банку.

Найбільш поширеним для банків є кредитний ризик. Кредитні ризики спричиняються погіршенням фінансового стану позичальника, непередбаченими ускладненнями в його діяльності, несприятливими обставинами на ринках. Падіння попиту на продукцію, неплатоспроможність покупців, економічна криза, некомпетентність чи недобросовісність керівництва підприємства — усе це теж впливає на кредитоспроможність позичальника негативно.

При оцінюванні кредитного ризику використовується така система показників: 1) ступінь ризику r_i; 2) об’єм кредиту КР_і; 3) класифікована вартість портфелю кредитів 4) ступінь якості портфеля кредитів КР_як = КР_КЛ /КР₀ ; 5) середній рівень ризику 6) динаміка ризику портфеля кредитів I_r = r₁/r₀.

Для розрахунку необхідних резервів покриття втрат за позиками вираховують можливий об’єм списання заборгованості, питому вагу середнього об’єму списання у загальному об’ємі заборгованості за окремими групами клієнтів.

Основними факторами неефективної кредитної діяльності банку є: 1) концентрація кредитних ризиків – тобто надання більшої частини кредитів визначеній групі клієнтів; 2) надмірне розширення (зростання) позик – надання позик, які не відповідають обсягу капіталу банку, розширення КД банку на регіони та ділові сфери маловідомих банків та ін.; 3) взаємозв’язане кредитування – надання позик позичальнику, взаємозв’язаних з наданими відношеннями з банкіром або банком; 4) невідповідність – кредитування без рахунку необхідних пропорцій між активними та пасивними операціями банку; 5) неефективний збір заборгованості, який пов’язаний з конфліктами між банком та позичальником; 6) надання ризикових кредитів (для організації справи, коли позика велика в порівнянні з власними інвестиціями позичальника; для спекулятивних угод; для операцій з нерухомістю підприємствам з обмеженими власними коштами; для проектів з ризиком морального старіння; під заставу низьколіквідних цінностей).

Захиститися від кредитного ризику допомагає систематичний аналіз, у ході якого з'ясовують, як банки встановлюють мінімальну питому вагу кредитних вкладень, що покриваються власними ресурсами; дотримуються нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника та нормативу "великих" кредитних ризиків; формують резерви під збитки за позичками; диверсифікують кредитні вкладення за галузями, позичальниками; чи отримують достатнє забезпечення за виданими кредитами тощо.

Вивчаючи ризики, пов'язані з якістю управління активами і зобов'язаннями, слід особливу увагу приділити аналізу процентного ризику, тобто небезпеку втрат унаслідок перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних ставок спричиниться до падіння курсів цінних паперів із твердими відсотками, а відтак — і до знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості операцій банку.

Це спонукає банки аналізувати попит і пропозицію кредитних ресурсів, порівнювати проміжок часу між строками вивільнення депозитів та розміщених коштів і коливаннями процентних ставок . Для зменшення ризику, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами ризикову процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента (коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні проценти, щоб уникнути процентного ризику, активно надають кошти на тривалі строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін.

Важливим напрямком удосконалення процесу управління кредитним портфелем комерційного банку є застосування комплексу різних економіко-математичних моделей, які дозволяють формалізувати різні процеси, пов’язані з кредитною діяльністю, оцінити кредитний ризик, визначити ступінь кредитоспроможності позичальника за різними якісними та кількісними критеріями, провести диверсифікацію кредитного портфеля та оптимізацію його структури.

Управління кредитним портфелем є складним фінансово-економічним процесом, який потребує різних форм математичного, інформаційного, технологічного та програмного забезпечення. Складність, суттєва нелінійність, слабка структурованість завдань, неясність переваг досить часто не дозволяє спеціалістам комерційних банків створювати адекватні моделі досліджуваних об’єктів та процесів.

Пріоритетні позиції у цьому напрямку почали займати економіко-математичні методи та моделі. Але, важливо відмітити, що сучасні підходи прийняття рішень при формуванні та управлінні кредитним портфелем комерційного банку, як правило, пов’язані з практичним досвідом банків прогнозувати сценарії розвитку діяльності у випадках, коли неможливо формалізувати в рамках класичних економіко-математичних підходів.

Відомості про автора

Шелест Олексій Леонідович

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

61045 м. Харків, пров. Отакара Яроша, буд. 8

тел. моб. 80662000940

роб. 80573404587

Касінова Людмила Василівна

61098 м. Харків, вул.. Соціалістична, буд. 72, кв. 139

тел. моб. 80635741660

дом. 80573767492