Конон Юлія Михайлівна – аспірант

кафедри історії України

Черкаського державного

технологічного університету.

Святиня українського народу

Вже для багатьох поколінь українців Т.Г. Шевченко став символом боротьби нашого народу за свободу та незалежність України. Тому не випадково на нинішньому етапі українського державотворення на перший план все частіше виходить проблема відродження духовності в нашому суспільстві, відновлення поваги, зокрема молоді, до історіі, культури, мови свого народу. На цьому шляху все більшу та активнішу роль починають відігравати музейні заклади – важливі осередки громадянсько – патріотичного виховання. До такого осередку належить і Шевченківський Національний заповідник у місті Каневі. Цей комплекс був заснований 25 серпня 1925 року як Державного лісо-степового заповідника України імені Тараса Шевченка. З того часу могила Шевченка стала місцем паломництва українців з усього світу. [1]

Будівництво сучасного меморіалу у місті Каневі почали в найтрагічніші роки в історії нашого народу – в роки голодомору, штучно створеного сталінською державою. Люди піднімали матеріали для будівництва комплексу на Чернечу гору падаючи від утоми і голоду. З усіх навколишніх сіл зходилися сюди, щоб якось вижити і не „померти з голоду і заробити баланду та 2 фунти хліба”.[2] Не дивлячись на ці страшні факти музей було вчасно побудовано і відкрито. Сама будівля виглядала просто, але велично і саме це вражало в меморіальній споруді, яка мала стати символом українського незламного духу. Трохи пізніше в 1939 році на честь 125-річного ювілею Т. Шевченка, на його могилі відкрито величний монумент і довго очікуваний музей, який зібрав найцінніші матеріали, що розповідали про життя та діяльність Великого сина українського народу. Авторами нового памятника – монумента на Шевченковій могилі стали відомий скульптор М.Г. Манізер та архітеркор Е. Левінсон. [3]

Навіть під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років цей монумент надихав людей на подвиги. Бійці приходили до Тарасової гори, щоб поклонитись Великому Кобзарю і взяти з собою жменю землі, щоб кому-небудь із них повернути її (сюди) після визволення від німецьких загарбників. Окупанти перетворили народну святиню в концтабір, який був тут розташований з вересня 1943 року до січня 1944. Музей було огороджено колючим дротом, тому невільники повинні були дивитись на народну святиню через дріт. Таким чином окупанти намагались осквернити і принизити нащадків Великого поета, проте не змогли знищити народне надбання. [4]

Проте боротьба не закінчувалась і в мирний час. У 1964-му, коли проходило вшанування Кобзаря за рішенням ЮНЕСКО, важко було справжнім патріотам прийти та вшанувати Великого сина України. Так, зокрема, мешканець Івано – Франківщини Любомир Величко згадує, що він не зміг ні в районі, ні в області дізнатись про дату урочистостей в Каневі. Проте не дивлячись на залякування з боку влади, він дістався до Тарасової гори і побачив як священне місце було оточене двома рядами військових, а могила поета – третім. Багато учасників цієї поїздки до Канева було суворо покарано, звільнено з роботи. Пізніше, вже в 1979 році, Любомир Величко згадує як охоронці порядку розірвали привезений ними зі Львова вінок та синьо-жовтий прапор зі словами: „Бандеровцев здесь не нужно”.[5] Музей Тараса Шевченка був постійно під опікою органів, з Книг вражень виривалось багато сторінок, де написано по любов до неньки-України. Але навіть в такий період тотальної русифікації та бездержав’я, геній Тараса Шевченка не дав погаснути вогню національної свідомості в серцях українців.

В роки незалежності починає відновлюватись інтерес до національних пам’яток. Тому на перший план вийшов Шевченківський національний заповідник як симол єднання та відродження українського народу. Музей-заповідник став первістком у родині історико-культурних заповідників України. Шевченківський національний музей-заповідник був першим удостоєний статусу національного ще 21 листопада 1983 року постановою Ради Міністрів УРСР № 287 „Про створення Шевченківського національного заповідника у місті Каневі”. Згодом цей статус підтвердив своїм указом Президент України від 11 жовтня 1994 року. [6]

Вже вісім десятиліть привертає до себе людські серця Шевченківський національний заповідник. Він і досі залишається культурним та духовним цетром українського народу. Зараз, біля Шевченкової могили, діє відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, працівники якого досліджують і поширюють надбання української національної культури, охороняють пам’ятки культури, оберігають унікально природно-ландшафний комплекс. Нині музейна колекція заповідника об’єднує понад 25 тисяч унікальних пам’яток. [7]

На сьогоднішній день „Музей „Могила Т.Шевченка” у Каневі закритий на капітальний ремонт на 10 років до 2000-річчя поета. Багато науковців занепокоєні цим фактом та вбачають в цьому намагання влади „ ...приглушити ... Голос Тарасової гори”.[8]

Чернеча гора В Каневі вже багато років притягує до себе українців з дивовижним магнетизмом. І не дивно, адже ми саме тут можемо відкрити для себе чарівний дивосвіт української культури, одним із визначних творців якої був і залишається Тарас Шевченко.

Список використаних джерел та літератури:

1. Тарахан – Береза З.П. Святиня: Науково- історичний літопис Тарасової гори. – К.: В-во РОДОВІД, 1998. – С.330.

2. „Святиня і голодомор”: Свідчення очевидців / Упоряд. О.В. Білокінь. – Львів: ПП Сорока Т.Б. – 2003. – С. 3-4.

3. Карпенко М.М. Вісім подорожей по Черкащині. Путівник. – Дніпропетровськ. „ Промінь”, 1978. – С. 254.

4. Тарахан – Береза З.П. Святиня: Науково- історичний літопис Тарасової гори. – К.: 1998. –С. 436.

5. Мориквас Н. До питання вшанування Т.Г.Шевченка на Тарасовій горі (1964-й, 1991-й, 1994-й та ін. рр.)// Тарас Шевченко і народна культура. – Черкаси, 2004. – Кн.2. С.330.

6. Ліховий І. Світло з Тарасової гори // Слово Просвіти. – 2004. 7-13 жовтня. – С. 9.

7. Видання творів Тараса Шевченка у фондах Шевченківського національного заповідника: Каталог / Упоряд. О.О. Солопченко, Л.Г. Сіленко. – К.: Криниця, 2004.

8. Мориквас Н. До питання вшанування Т.Г.Шевченка на Тарасовій горі (1964-й, 1991-й, 1994-й та ін. рр.)//Тарас Шевченко і народна культура. – Черкаси, 2004. – Кн.2. С.335.

Дом.адреса: Черкаська область, м.Сміла, вул.Свердлова 99, кв.46.;

Контактний телефон: моб. 80665068907, 80982958974