Екология. Радиационная безопасность и социально- экологические проблемы

 

           Студентка магістратури другого року навчання Городецька С.Л.

        Київський національний  університет імені Тараса Шевченка,факультет соціології, Україна

Cтан здоровя учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС медичні наслідки адаптації

          За час, що минув після Чорнобильської аварії, стає все більш очевидним, що її вплив є значно більшим, ніж спочатку передбачалося. У той час, як перші відповідні дії були спрямовані на стримування аварії, лікування найбільш її сильних наслідків у працівників, що отримали великі дози опромінення, і на прийняття заходів захисту для постраждалого населення, інші наслідки стали набувати все більшого значення. Перш за все, виникли проблеми, пов'язані зі здоров'ям людей, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.

            Вивчення медико-біологічних аспектів аварії у постраждалого населення і, більшою мірою, в учасників ліквідації, як у когорти осіб з найбільшим ризиком розвитку багатьох захворювань, має велике наукове і практичне значення. 

Об’єкт статті: стан здоров’я учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Предмет статті: медичні наслідки адаптації учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Мета статті: охарактеризувати медичні наслідки адаптації учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та їх вплив на стан здоров’я постраждалих.

Завдання статті:

1.     Охарактеризувати соціальну групу учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

2.     Охарактеризувати самооцінки ліквідаторами впливу аварії на ЧАЕС на здоров’я та долю їх власну та дітей.

3.     Охарактеризувати динаміку самооцінок власного здоров’я ліквідаторами.

4.     Охарактеризувати задоволеність ліквідаторами здоров’ям своїх дітей.

5.     Охарактеризувати динаміку соціальної адаптації ліквідаторів в медичній сфері життя.

Емпірична база статті- результати моніторингу 1995, 1997, 1998, 1999, 2001, 2007 рр. соціально-психологічного стану постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що були проведені Центром соціологічних досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інститутом соціології НАНУ.

                                          Структура вибірок ліквідаторів

 

 

Ліквідатори

   рік

   1995

  1997

    1998

    1999

   2001

     2007

    N 

 

    223

 

   487

      313

   603

   299

     198

 

 Ліквідатори представляють собою велику групу населення, у відношенні якої можуть бути проведені тривалі й інтенсивні медичні дослідження наслідків опромінення. Дослідження можуть дати картину факторів ризику (у фізичному і психологічному плані) в мало відомому діапазоні доз.

           Вивчення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС як соціальної групи проводиться через визначення соціально-демографічної структури ліквідаторів, характер їх загальних і специфічних життєвих проблем, їх реального соціального статусу, тенденції його динаміки під впливом загальних соціально-економічних перетворень в державі.

    Ліквідаторами ставали люди дуже різні за своїм соціальним статусом, переконаннями, ціннісними орієнтаціями. Всі вони були тимчасово вирвані зі свого соціального середовища і переміщені в екстремальну ситуацію.

            Першочерговим об'єднуючим чинником, реально існуючою ознакою, яка виділяє їх в соціальну групу, постає саме факт виконання специфічного виду діяльності: ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; перебування в умовах екстремальної ситуації, коли на ліквідаторів крім дії радіаційного опромінення впливав цілий спектр стрес-факторів, які з виходом із екстремальних умов не повністю припинили свою дію і позначилися на основних засадах життєвого устрою. Головна сфера існування групи - специфічний вид виробничої діяльності в минулому, постфактум [3].

               Екстремальність ситуації і її унікальність з точки зору наслідків привели до формування певних змін у свідомості і поведінці ліквідаторів, ускладнили їх повернення до звичайного життя. Визначальним чинником цих змін стало різке погіршення здоров’я з усвідомленням ліквідаторами і всім суспільством причин цього погіршення. Виникла гостра потреба у реадаптації учасників ліквідаційних робіт у суспільстві, ускладнена суттєвим погіршенням загальної соціально-економічної ситуації в країні.

 Для медичної перiодизацiї Чорнобильської катастрофи важлива не стiльки хронологiя подiй, скiльки їх субєктивне значення; не стiльки реальна ситуацiя, скiльки уявлення про неї; актуальнi проблеми чи переживання, з якими людина має справитись. З цього погляду першорядною проблемою в контекстi Чорнобильської катастрофи була проблема життя та смертi, конфлiкту мiж прагненням вижити за будь-яку цiну й обовязком [5,c.18].

  Коли безпосередня загроза для життя людей втратила свою гостроту, її місце зайняла проблема здоровя. У її розвязаннi провiдна роль належала медичним працiвникам.

 Частка тих ліквідаторів, хто повністю задоволений медичним обслуговуванням у 2001 році склала 1%, у 2007 році- 3,%, хоча задоволеність медичними послугами збільшується, цей відсоток є дуже малим, адже не задоволені медичним обслуговуванням більше ніж 20% респондентів у 2001-2007 р.р. Приблизно 50% респондентів вважають, що медичне обслуговування не змінилось, що воно вкрай погане і потребує поліпшення [4].

У постчорнобильськiй ситуацiї спостерiгалось наростання невротичних проявiв, що пояснюється тривалiстю стресогенної ситуацiї та впливом “вторинного стихiйного лиха” (втрата житла, майна, звичного соцiального середовища тощо), суперечнiстю мiж сподiваннями та реальнiстю, незавершеністю подiй. Цi обставини обумовили перенапруження (демобiлiзацiю) психологiчних механізмів адаптацiї (гiпеpадаптоз), соціальну дезадаптацію особистості..

Зростання кількості психосоматичних та нервово-психiчних захворювань дає пiдстави для висновку про їх виникнення на грунті взаємодiї як обєктивних (доза опромiнювання), так і субєктивних (тривожнiсть, зниження самооцiнки здоpовя, негативнi очiкування оточуючих тощо) чинникiв функцiональну та оpганiчну етіологію.

 Рак щитовидної залози в опромінених дорослих. Рівень захворюваності серед чоловіків-"ліквідаторів" 1986-1987 років тифоїдним раком перевищував загальнонаціональний рівень в 1990-1997 роках, а в наступний період (1998-2004 роки) виріс ще стрімкіше - у 9 разів [5].

 Ще більш серйозною є ситуація у жінок-"ліквідаторів". У період 1990-1997 років захворюваність серед них в 10 разів перевищувала загальнонаціональний рівень, а в 1998-2004 роках - в 13 разів [5].

 Рівень захворюваності на рак щитовидної залози серед евакуйованих постраждалих у 1998-2004 роках перевищив загальнонаціональний рівень в 6 разів, а серед мешканців забруднених територій - в 1,6 рази.

  Лейкемія. В рамках міжнародного проекту за схемою "випадок-контроль" обстежено 110 645 "ліквідаторів", серед яких виявлено 101 випадок захворювань. Дослідження показало ймовірність зростання частоти лейкемії в майбутньому [5].

Рак молочної залози. Відчутно збільшується частота раку молочної залози у жінок-"ліквідаторів" 1986-1987 років – у 2006 році цей показник вдвічі перевищує загальнонаціональний рівень захворюваності цією патологіею[5].
           Імунологічні ефекти.
За радіочутливістю, як показали дослідження в постчорнобильській період, імунна система належить до вкрай важливих і одночасно найбільш вразливих систем організму. Взаємодія імунної та нервової систем може мати негативні наслідки та поглиблювати імунологічні порушення. У віддалений період у людей, які перенесли гостру променеву хворобу, кількість клітин з мутацій Т-клітинного рецептора прямо корелює зі зниженням імунітету.

Загальна захворюваність та інвалідність [5]. За 25 років після аварії виникли стійкі негативні зміни в стані здоров'я "ліквідаторів" 1986-1987 років - частка здорових серед них зменшилася. Разом з тим доля тих, хто мають хронічні хвороби збільшилася з 13% до 81%. У структурі непухлинних захворювань переважають наступні класи хвороб: а) органів дихання; б) системи травлення; в) системи кровообігу. Стрімко підвищився рівень інвалідності "ліквідаторів" - до 208,3% від початкового рівня. Майже такі ж негативні зміни в стані здоров'я виявлені серед дорослих, евакуйованих з м. Прип'ять та 30-кілометрової зони. Частка здорових зменшилася з 68% до 22%, тоді як частка хронічно хворих зросла з 32% до 77%. Рівень їх захворюваності перевищує аналогічні показники дорослого населення України. Швидко зростає рівень інвалідності евакуйованих. Первинна інвалідність встановлюється у ліквідаторів у віці 30-39 років, що в час ринкових реформ значно ускладнює можливості ліквідаторів матеріально забезпечувати власну сім'ю, зменшує шанси на отримання бажаної роботи [3].

          За даними дослідження Інституту cоціології НАНУ зростає частка тих ліквідаторів, які вважають, що аварія на Чорнобильській АЕС відчутно вплинула на їх здоров’я та долю з 34% у 1995 році до 52% у 1998 році (табл.1.)

                                                                                                                Таблиця 1.

Самооцінки ліквідаторами впливу аварії на ЧАЕС на власну здоровя та долю,%.

 

 

1995

N=223

 1998

N=313

2001

N=299

 

    2007

   N=198

Нiяк не вплинула

   11

5

9

       4

Вплинула, але не досить вiдчутно

   33

38

40

      17

Вiдчутно вплинула

   34

52

40

       42

Повнiстю зламала здоров'я i долю

    -

-

4

       13

Важко сказати

   22

5

6

       21

 

У 2001 та 2007 роках, частка тих ліквідаторів, що відчули значний вплив аварії на своє здоровя становила 40%-2001 рік та 42%-2007 рік.

4 % ліквідаторів у 2001 році охарактеризували аварію на ЧАЕС, як ту, що повністю зламала їх здоров’я та долю, у 2007 році їх частка збільшилась до 13%, це означає, що ліквідатори все більшою мірою відчувають негативний вплив внаслідок Чорноюильської катастрофи.

 Лише 9 % ліквідаторів вважають, що аварія не вплинула на їх здоров’я та на їх долю у 2001 році, у 2007 році частка цих ліквідаторів зменшується до 4%, що свідчить про високий вплив аварії на життєдіяльність та здоров’я постраждалих і потребує комплексної соціальної допомоги та медичної реабілітації. Лише 5 % у 1998 році та 11% у 1995 році визнали, що аварія ніяк не вплинула їх здоров’я та долю.

          Отже,  відчутних позитивних змін протягом років не спостерігається. Незначна частка ліквідаторів, які вважають, що аварія ніяк не вплинула на їх здоров’я та долю. Переважна більшість вважає, що аварія відчутно вплинула на їх життя.

  Найбільш критичний в самооцінках опитаних є 1998 рік: 52% ліквідаторів визнавали серйозний удар по здоров’ю та долі у зв’язку з Чорнобильською катастрофою. І це не випадково, адже саме у 1998 році у всеукраїнських опитуваннях були виявлені найгірші показники соціально-економічного самопочуття усього українського населення. Можна припустити, що існує взаємозв’язок між самооцінками ліквідаторів та кризою, що торкнулась України.

Стан здоровя постраждалих ліквідаторів – головний критерій постчорнобильських змін після аварії на ЧАЕС (табл.2.).

                                                                                                     Таблиця 2.

   Динаміка самооцінок власного здоров’я ліквідаторами,%

 

   1995

  N=223

  1997

 N=487

  1998

  N=313

  1999

 N=603

Почуваю себе здоровим

     18

   16

      4

      2

Почуваю себе не зовсім здоровим

     60

   55

     50

     40

Почуваю себе хворим

    17

   20

     33

     42

Почуваю себе дуже хворим

    4

   10

     12

    16

 

Отже, з 1995 по 1999 роки, частка тих, хто почуває себе здоровим зменшується з 18% у 1995 році до 2% у 1999 році. В той час частка тих, хто почуває себе хворим зростає з 17% до 42%. Частка тих ліквідаторів, що почувають себе дуже хворими також збільшується з роками- з 4% у 1995 р. до 16% у 1999 р.

 Таким чином, прослідковуються негативні зміни: з кожним роком збільшується відсоток хворих і дуже хворих ліквідаторів і зменшується відсоток тих опитаних, що почували себе здоровими, що є вкрай негативно.

  За даними дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту соціології НАНУ з 1995 по 1999 роки стан здоров’я ліквідаторів стрімко погіршувався, на що і вказували більшість ліквідаторів(63% у 1995 році та 87% у 1999 році).

 Прослідковується тенденція до погіршення здоров’я ліквідаторів (табл.3.). Частка тих, хто вважає, що їх стан здоровя поліпшився дуже незначна- 2% у 1995, 1998 та 1999 роках, 5% у 2001, 3% у 1997 та 9% у 2007 році.

                                                                                                     Таблиця 3.

      Самооцінки ліквідаторами власного стану здоровя , %

 

 

1995

N=223

 

1997

N=487

 

1998

N=313

 

1999

N=603

 

2001

 N=299

 

2007

N=198

Стан здоровя погіршився

  63

 70

 84

  87

  41

    42

Стан здоровя не змінився

  32

 20

 13

  10

48

    37

Стан здоровя поліпшився

   2

  3

  2

2

 5

     9

Важко сказати

   3

  7

  1

 1

  7

    12

      

Найбільш критичним роком у самооцінках ліквідаторів власного здоровя є 1999 рік. У цьому році 87% ліквідаторів зазначили, що їх стан здоров’я погіршується.

           Погіршення стану здоров'я зумовлює цілий комплекс факторів - радіаційний, соціально-економічний, побутовий, поведінковий та ін. Серед ліквідаторів розповсюдження хвороб і первинна захворюваність зросли більш ніж удвічі і ще більше за окремими класами хвороб: хвороби крові - в 11-15 разів, ендокринної патології - у 4-8 разів, порушення  нервової системи та органів чуття - в 4-5 разів, захворювання шкіри та підшкірної клітковини - у 4-5 разів. Середньорічний темп зростання показників захворюваності в 2-й зоні в 3 рази вище, ніж в 3-й і в 6 разів вище, ніж в 4-й зоні. Захворюваність залежить від зони проживання.

Прослідковується чітка тенденція росту захворюваності ліквідаторів, підвищення частоти тяжчого перебігу захворювань, переважне поєднання ураження одразу кількох органів або систем, збільшення показників втрати працездатності. За медичними прогнозами, пік чорнобильських хвороб ще попереду.

   Виявлено, що малі дози опромінення значно прискорили старіння ліквідаторів.Зміни вікових життєвих завдань,  як і фізіологічні,  психологічні,  соціальні зрушення,  пов’язані з віком,детально вивчав Е.Еріксон.  Вивчаючи життєвий шлях людини,  він визначає вікові кризи як адаптивні періоди, під час яких особистість переходить з одної вікової категорії в іншу [7]. Адекватна життєдіяльність ліквідаторів після Чорнобиля має формуватися на основі як свідомого, так і підсвідомого узгодження актуальних вікових завдань з вимогами нової ситуації. Вплив іонізуючого опромінення на процеси старіння підтверджують сучасні дослідження, які також вказують на наявність дозозалежності в цьому процесі.

   Серед "ліквідаторів" розповсюдження психічних розладів вдвічі вище, а рівень депресії- в 2,7 рази вище загальнонаціонального рівня [5]. Виокремлює ліквідаторів і вищий за загальноукраїнські показники рівень смертності. Вагоме місце серед причин смертності ліквідаторів належить самогубствам, що також вирізняє їх із соціального оточення і стає своєрідним індикатором соціального комфорту, який значно нижчий для цієї категорії населення. Дані медичних досліджень доводять, що у ліквідаторів психологічний та біологічний вік перевищує хронологічний, це пов'язується з отриманими ними дозами радіаційного опромінення. 

   В ліквідаційних роботах брали участь практично здорові люди (80%). В 1999 р. їх частка знизилася до 9-12%  [1]. На негативні тенденції змін стану здоров'я ліквідаторів вказують також матеріали медичних досліджень.

   Показники смертності та інвалідності яскравіше за решту характеризують ступінь впливу на організм людини несприятливих чинників Чорнобильської катастрофи і вможливлюють прогнозування медичних та соціальних наслідків. Зокрема, інвалідність серед ліквідаторів у 1990 р. перевищила в 2,5 рази показники працездатного населення України. В групі ліквідаторів, які були практично здоровими в 1986 р., в 1991 р. кількість інвалідів склала 35,7 на 1000 чоловік. Показники первинного визнання інвалідами у військових-ліквідаторів (1995 р.) були у 18 разів вище, ніж у неопромінених військових [3]. Інвалідизація ліквідаторів, яка відзначається переважно у осіб працездатного віку, погіршує життєві позиції ліквідаторів, накладає свій відбиток на психічному та соціальному самопочутті.

  Одним з найбільш негативних наслідків постає виокремлення ліквідаторів на підставі підвищених показників смертності. Медичні дані свідчать, що вони не перевищують показники смертності тих постраждалих, які проживають у зонах підвищеного радіоактивного забруднення однак, перевищують загальноукраїнські показники [6]. І в 1998 р., за даними МНС України, смертність ліквідаторів в 10 разів перевищила смертність працездатного населення [1]. Серед причин смертності ліквідаторів-військових в 1995 р. на першому місці були травми та самогубства, середній вік померлих - 36,5 років [2]. Самогубство серед усієї когорти ліквідаторів (1997 р.) вийшло на перше місце серед причин смертності, потіснивши такі «чорнобильські» хвороби як серцево-судинні та онкологічні [2]. Суїцидні форми поведінки мають підвищені прояви в період з квітня по червень, що можна пояснити «ювілейним ефектом» і свідчить про наявність пост-травматичного стресу, пов'язаного з Чорнобилем. Добровільне залишення життя, самогубство - свідчення негативних змін у картині світу ліквідаторів, змін їх життєвих орієнтирів: вибір між життям та смертю здійснюється не на користь життя. В цьому випадку нам відомі лише поведінкові аспекти і не зрозумілі когнітивні та емоційні. Однак, зрозумілим стає те, що цінність життя, в такому вигляді як воно є, втрачає свою вагомість. 26% ліквідаторів (дані російських соціологів, 1992 р.), стверджували, що після повернення із Чорнобиля у них був стан втрати інтересу до життя [2]. 71% ліквідаторів (1999 р.) відповіли, що протягом останнього року їм доводилося переживати стресові ситуації, що свідчить про негаразди в психічному стані.

   Підтвердженням негативних відмінностей в фізичному та психічному стані є дані про загальне постаріння організму ліквідаторів. Наприклад, у офіцерів середніх вікових груп (40-45 років) набір захворювань складає 8-11 діагнозів на кожного, що характерно для людей літнього віку. Психолого-психіатричний портрет цих ліквідаторів також відповідає 70-75 річному віку. Тут доречно звернутися до закономірності, яка свідчить: якщо психологічний вік набагато перевищує хронологічний, то доводиться констатувати «невиправданий песимізм, уявлення про майбутні роки і десятиліття як «порожні», не заповнені планами, подіями, прагненнями» [1]. Результати соціологічних опитувань підтверджують дану закономірність і засвідчують (про що говорилося вище), що ліквідаторам властиві порівняно вищі показники песимізму.

     Від часу аварії зафіксовано збільшення вперше визнаних інвалідами серед ліквідаторів у 34,2 рази (від 9,6 на 10000 чоловік 1987 р. до 328,5 на 10000 чоловік 1991 р. з подальшим падінням до 208,4 на 10000 чоловік в 1995 р.). До 1991 р. має місце щорічне збільшення числа вперше визнаних інвалідами серед ліквідаторів.

  Дані показники перевищили загальноукраїнські 1994 р. в 6,2 рази, 1995 р. - в 4,5 рази, 1996 р. - в 4,1. В 1999 р. інвалідність серед ліквідаторів складала 150 чоловік на 1000, що вище за інші категорії постраждалого населення [1]. Збільшується частка пенсіонерів працездатного віку.

   Темпи зростання показників смертності серед ліквідаторів більше ніж у двічі перевищують темпи смертності решти категорій потерпілих внаслідок аварії.  Якщо 1993 р. 60% смертей ліквідаторів пов'язували з негативним впливом Чорнобиля, то 1994 р. - 77%  [2]. Отже, картина цілком очевидна.      

Серед значної частини "ліквідаторів", виявлено таку патологію, як синдром хронічної втоми. Частка практично здорових серед постраждалих  дітей зменшилася з 28% до 7%, тобто вчетверо за період 1987-2003 років. Одночасно частка дітей з хронічними захворюваннями збільшилась з 8% до 78%, тобто майже в 10 разів [5].

 Діти, народжені у опромінених батьків, також мають погане здоров'я. Показники психічного стану дітей ліквідаторів значно нижчі порівняно з їх ровесниками, їм притаманні "синдром жертви", соціальне відчуження, дискримінація в сфері навчання, працевлаштування, передбаченість в шлюбних відносинах, безініціативність, рентні установки, фаталізм щодо стану свого здоров'я, острах мати нездорове потомство.

           У 2001 році 35% ліквідаторів охарактеризували вплив Чорнобильської аварії  на здоров’я та долю своїх дітей як незначний, 23% ліквідаторів зазначили, що аварія відчутно вплинула на здоров’я їх дітей. Лише 12 % опитаних не відчули впливу аварії на здоровя їх дітей. 2% ліквідаторів вважають, що аварія відчутно вплинула на здоровя їх дітей в порівнянні з власною долей та здоровям (рис.1.).

Рис.1. Самооцінки ліквідаторами впливу аварії на здоров’я та долю їх власну та дітей, 2001 р., %.

  У 2007 році 15% ліквідаторів  були значно задоволені здоров’ям своїх дітей, 4% ліквідаторів повністю задоволені. 20% опитаних зовсім не задоволені здоров’ям своїх дітей, 13%- низько задоволені, 30%- посередньо задоволені здоров’ям своїх дітей (рис.2.).

           Таким чином, у ліквідаторів переважають негативні оцінки над позитивними стосовно здоровя власних дітей.

Рис.2. Задоволеність ліквідаторами здоров’ям своїх дітей, 2007р,%
          За даними соціального моніторингу наслідків Чорнобильської катастрофи, протягом усього часу після аварії учасники ліквідації наслідків аварії відмічають погіршення стану свого здоров'я.

          На самооцінку стану здоров'я впливає рівень сприйняття екологічного ризику: чим вищий рівень сприйняття радіаційного ризику, тим нижче самооцінка здоров'я. В настроях „ліквідаторів” домінує високий рівень стурбованості станом власного здоров'я та здоров'я дітей.

 Отже, спільнота постраждалих „ліквідаторів” з підірваним здоров'ям не в змозі власними силами відновити свою життєдіяльність в постчорнобильському середовищі, не може адаптуватись до нових змінених умов існування.

 Стан здоров’я ліквідаторів з роками погіршується, це є досить закономірним, адже перші відповідні дії після катастрофи були спрямовані на стримування аварії, на відновлення соціально-економічної та політичної ситуації у країні, а не на лікування та поліпшення стану здоров’я найбільш вразливих верств постраждалого населення, тих, хто ціною життя зупиняв аварію.

 Відбувається дезадаптація постраждалих ліквідаторів в умовах занепаду всіх життєво важливих параметрів повноцінного існування. Фінансування держави є не належним на забезпечення медичної реабілітації ліквідаторів, вони потребують комплексної соціальної допомоги з боку держави.

                                                        Література:

 

1.        Бузунов В. Під дахом променевих уражень // Надзвичайна ситуація. – 2000. - №5. – С.18-20.

2.        Гродзінський Д. Реалії постчорнобильської доби:  Цілісна система заходів, спрямованих на подолання наслідків Чорнобильського лиха // Вісник НАНУ. – 2000. – № 7. – С.27–35.

3.        Кузьменко Т.М. Тенденції змін в оцінці життєвої ситуації учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 3. С.76-88.

4.        Мімандусова Г.І., Привалов Ю.А.,Саєнко Ю.І. Соціологія катастроф : соціальний моніторинг постчорнобильської ситуації. - 1999.- С. 1-6.

5.        Ходорівська Н., Амджадін Л., Саєнко Ю. Постчорнобильський соціум: ризики та шанси виживання // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.  – 2006. - № 4. - С. 1-18.

6.        Чеpнобыльская катастpофа /НАН Украины; Гл. pед. Баpьяхтаp В. Г. - К.: Hаук. думка, 1995. – 558 с.

7.        Эриксон Э. Идентичность:  юность и кризис /  Пер.  с англ.,  общ.  ред.  и предисл. А.В.Толстых – М.: Прогресс, 1996. – 344 с.