Економічні науки / 9. Економіка підприємства

Руденко В.В., Глухманчук Л.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Особливості банкрутства підприємства державного сектору економіки

 

В умовах нестабільності економіки, податкової системи, політичної нестабільності та невизначеності в фінансових рішеннях інститут банкрутства стає повсякденним явищем в діяльності суб’єктів господарювання. Це пов’язано з погіршенням та втратою важливих фінансових та економічних зв’язків як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, що в свою чергу пов’язано зі спадом промисловості, відсутності інвестицій та поглибленням кризових явищ.

Проблемі дослідження банкрутства та антикризового управління присвячено праці багатьох вітчизняних та закордонних спеціалістів, серед яких: Костирко Л.А., Лігоненко Л.І., Подольська В.О., Терещенко О.О., Цал-Цалко Ю.С., Яріш О.В. Метою дослідження є визначення стану банкрутства підприємств в сучасних умовах господарювання.

У відповідності із законодавством України, банкрутство трактується як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури [1]. Відповідно можна зробити висновок, що головним критерієм визнання підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно розраховуватись за своїми зобов’язаннями. Однак, помилкою буде також вважати, що наявність достатньої грошової суми на рахунку підприємства свідчить про вигідне фінансове становище.

Важливе місце при аналізі сутності банкрутства має визначення поняття неплатоспроможність, яке розглядається як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредитором, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [1].

Наукова спільнота виділяє безліч факторів банкрутства, які необхідно розкрити та враховувати. Згідно з аналізом зарубіжної практики було виявлено, що в країнах з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств зумовлена зовнішніми факторами, а 2/3 – внутрішніми [2]. Щодо вітчизняних умов, то вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств, безумовно, значно більший, серед яких нестабільність законодавчої бази, непередбачені зміни цін на товари, різке коливання курсу гривні, зміна облікової ставки Національного банку.

Основні проблеми у сфері регулювання процедури банкрутства можна розділити на три групи:

1. Неефективність процедури: у середньому вдається відшкодувати близько 9% вимог кредиторів, у порівнянні з усередненим показником у 69% вимог у державах-членах ОЕСР (Організація з економічного співробітництва та розвитку) і 31% вимог - у державах Східної Європи та Середньої Азії. Крім того, процедура банкрутства в основному призводить до ліквідації компаній-боржників, а не відновлення їх платоспроможності – менше 10% справ закінчуються відновленням платоспроможності, а не ліквідацією компанії, у порівнянні з 60-85% випадків відновлення платоспроможності в інших державах.

2. Висока вартість процесу: процедура вкрай дорога – 42% від загальної вартості бізнесу йде на процедури, пов’язані з банкрутством, у порівнянні з 8% у державах-членах ОЕСР і 13% у державах Східної Європи та Середньої Азії.

3. Розтягнутість у часі: процедура банкрутства відносно тривала – процес відновлення платоспроможності боржника й/або визнання його банкрутом займає в середньому 2,9 роки, що на 1,2 роки довше, ніж у державах-членах ОЕСР, хоча й сумірна із тривалістю процедури в державах Східної Європи та Середньої Азії.

Це призводить до зниження довіри потенційних інвесторів і недофінансування економіки. Перелічимо основні недоліки в існуючій процедурі банкрутства з погляду інвестора. Однією з таких перешкод є норма, у якій вимоги кредитора вважаються погашеними й не можуть бути відновленими, якщо ним був пропущений 30-денний строк на подачу до суду заяви з вимогою до боржника після офіційного опублікування інформації про порушення провадження зі справи про банкрутство. Окремою проблемою є неврегульованість у законі про банкрутство механізму протидії незаконному відтоку ліквідних активів від боржника перед тим, як він “входить” у судову процедуру банкрутства. На сьогодні, підприємство – потенційний боржник у справі про банкрутство, знаючи про свої фінансові проблеми, свідомо може практично безкарно передати своє майно зв’язаним особам, щоб такі активи не дісталися кредиторам у рамках справи про банкрутство. Крім того, у чинному законі відсутні діючі механізми реструктуризації заборгованості, часом позбавляючи підприємства останнього шансу на оздоровлення. [8]

Не дивлячись на неоднозначність і суперечливість явища банкрутства в Україні, необ­хідно розуміти, що банкрутство є нормальною процедурою, спрямованою на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації в разі неможливості подальшої діяльності. Проте наявність в Україні значної кількості збиткових підприємств унемож­ливлює використання повною мірою процедур банкрутства. Тому пріоритетним буде застосування щодо неплатоспроможних вітчизняних підприємств санаційних процедур перед ліквідаційними. Крім того, останні роки в Україні сформувався високоприбутковий бізнес на банкрутствах, що зумовило появу підприємств, які займаються саме цим вузькоспеціалізованим видом діяльності. Подальше дослідження проблеми банкрутства підприємств в Україні пов’язане, на нашу думку, з вивченням питання державного регулювання інституту банкрутства.

 Таким чином, в Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств, через що дуже вірогідною стає ситуація банкрутства. Виходом зі становища, яке склалося серед українських підприємств можна вважати систему антикризового регулювання, при ефективному впровадженні якої можливо сприяти збереженню та розвитку промислового потенціалу країни.

Література:

1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14. 05. 1992 № 2343-ХІІ

2. Бурбело О. Некоторые аспекты международного опыта правового регулирования банкротства предприятий // Экономист. – 2007. - №8.

3. Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Монографія. – 2-ге вид., без змін – К.: КНЕУ, 2006. – 268 с.

4. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К., 2009. – 196 с.

5. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. Посібник – К.: А.С.К., 2005. – 240 с.

6. Шурупова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства // Економіка та управління підприємствами. – 2008. - №8.

7. Сайт Державного департаменту з питань банкрутства // http://www.sdb.gov.ua/

8. Сайт Ділова Україна Укрінформ // http://project.ukrinform.ua/;