Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ

Компоненти механізму координації інноваційного процесу на підприємстві

Економічний розвиток підприємства в сучасних умовах неможливий без широкого, системного і безперервного використання результатів наукової, технічної, інноваційної діяльності для досягнення соціальних, економічних, екологічних і інших цілей. Важкість досягнення даних цілей в тому, що доводиться порівнювати результати творчої і інтелектуальної праці в науково-дослідній сфері, різні за обсягом і практичною значущістю. До них відносяться наукові дослідження, винаходи, розробки, продукти, технології, проекти, що є оновлюючими чинниками динаміки економічних господарюючих систем. Для того, щоб вони стали інноваціями з використанням у виробництві і у соціальній сфері необхідна організація і координація інноваційних процесів. У ході розвитку цих процесів, первинні дані трансформуються в нову техніку, технології, нові товари і послуги, кваліфікацію; навички, фінансові і організаційно-управлінські засоби і методи.

В ринкових стосунках під впливом конкуренції суб'єкти самостійно розробляють системи управління, намагаючись упорядкувати воєдино розрізненість процесів. Для того, щоб визначити необхідність координації по відношенню до інноваційних і інвестиційних процесів необхідно досліджувати: основні стадії інноваційного процесу; об'єктивні і суб'єктивні закономірності, властиві інноваційному процесу; основні етапи інвестиційного процесу, а також суб'єктивні і об'єктивні закономірності його розвитку; взаємозв'язок і ступінь взаємозалежності інноваційного і інвестиційного процесів; позитивні і негативні чинники, що впливають на узгодженість дій суб'єктів інноваційного і інвестиційного процесу, а також інноваційної системи в цілому.

Інноваційному процесу властиві три чинники інформаційної невизначеності — незнання, випадковість і протидія. Перший чинник характеризується неповнотою наукових знань, інформації, відомостей про зовнішнє економічне середовище, навколишні нововведення, про все те, що необхідне для прийняття рішення в майбутньому. Другий чинник — випадковість, форс-мажорні обставини, які переривають процес впровадження інновації на короткий або тривалий період. Чим менше триває період переривання, тим менше ресурсів буде потрібно для відновлення безперервності процесу. Суть третього чинника — протидія впровадженню інновацій з боку навколишнього середовища.

До теперішнього моменту вважалося, що інноваційному процесу властиві і невизначеність, і ризики, хоча невизначеність більшою мірою пов'язана з нематеріальними ресурсами — інноваціями, а ризик, на відміну від невизначеності, можна виміряти. Мірою виступає ймовірність несприятливого результату, тому ризик властивий інвестиціям, вкладеним в інновації, що вимагає при координації інноваційного і інвестиційного процесу враховувати насамперед невизначеність, а потім розраховувати ризики.

Проблема створення і ефективного використання інновацій, особливо інновацій з широкими можливостями перетворення, вимагає особливої організації, мотивації, управління, координації зусиль багатьох людей і колективів, узгодженого комплексно-ресурсного забезпечення процесів нововведення на підприємствах, в корпораціях, регіонах, національній економіці, наступальній ринковій стратегії, здійснення інновацій від зародження нової ідеї до її повної комерційної реалізації, що забезпечує фінансування і отримання всіх доходів.

У зв'язку з тим, що інновація, розвиваючись в інноваційному процесі, за своєю структурою несе в собі деяку невизначеність, а координація, у свою чергу, направлена на зниження невизначеності, то інноваційний процес можна розглядати як особливий предмет вивчення суті механізмів координації і застосовувати ті ж компоненти, що і для координації.

Першим компонентом механізму координації інноваційного процесу є постановка мети створення нового продукту в нестабільних умовах конкурентної боротьби, коли суб'єкт інноваційного процесу діє в умовах об'єктивної невизначеності (еволюційні інновації) або суб'єктивної невизначеності (революційні інновації), при цьому еволюційні інновації є продовженням революційних інновацій.

Другим компонентом механізму координації інноваційного процесу є постановка задачі підвищення рівня життя населення і перемоги в конкурентній боротьбі через випуск і реалізацію готової продукції.

Третім компонентом (об'єктом) механізму координації є інновація у вигляді захищеного права — патенту, який обмежений в часі і просторі.

Четвертим компонентом є взаємозалежність об'єкту інновації і інноваційного процесу від суб'єктів і їх діяльності, а також між ними.

П'ятим компонентом є ресурси суб'єктів інноваційного процесу. Взаємозалежність і узгодження дій двох суб'єктів залежить від ресурсів, що вони мають в своєму розпорядженні.

Шостим компонентом є результат поставлених задач і вирішених цілей інновації і інноваційного процесу. Згідно неокласичної теорії, узгодженість дій виходить від незалежних дій суб'єктів інноваційного процесу, і результатом їх дій стає об'єднання ресурсів, яке досягається в точці координаційної рівноваги.

Сьомим компонентом є уточнення і коректування цілей і задач інновації. Необхідність останнього компоненту в механізмі координації інновацій полягає в тому, що навіть після впровадження, комерціалізації інновації в життєдіяльність суспільства, його необхідно доопрацьовувати до технічних умов, необхідних суспільству для вирішення важливіших задач, що стоять перед ним, і для підтримки конкурентної переваги перед іншими.

У світі склалися ефективні формальні і неформальні координаційні механізми в області науково-інноваційній діяльності. Міжнародні науково-технічні програми і проекти розробляються і реалізуються в рамках міждержавних і міжфірмових угод, регіональних інтеграційних інститутів, під егідою авторитетних міжнародних організацій.