Економічні науки
/ Економіка підприємства
к.е.н. Галгаш Р.А.
Економічний розвиток підприємства в сучасних умовах
неможливий без широкого, системного і безперервного використання результатів наукової,
технічної, інноваційної діяльності для досягнення соціальних, економічних,
екологічних і інших цілей. Важкість досягнення даних цілей в тому, що
доводиться порівнювати результати творчої і інтелектуальної праці в
науково-дослідній сфері, різні за обсягом і практичною значущістю. До них
відносяться наукові дослідження, винаходи, розробки, продукти, технології,
проекти, що є оновлюючими чинниками динаміки економічних господарюючих систем.
Для того, щоб вони стали інноваціями з використанням у виробництві і у
соціальній сфері необхідна організація і координація інноваційних процесів. У
ході розвитку цих процесів, первинні дані трансформуються в нову техніку,
технології, нові товари і послуги, кваліфікацію; навички, фінансові і
організаційно-управлінські засоби і методи.
В ринкових стосунках під впливом конкуренції
суб'єкти самостійно розробляють системи управління, намагаючись упорядкувати
воєдино розрізненість процесів. Для того, щоб визначити
необхідність координації по відношенню до інноваційних і інвестиційних процесів
необхідно досліджувати: основні стадії інноваційного процесу; об'єктивні і
суб'єктивні закономірності, властиві інноваційному процесу; основні етапи інвестиційного
процесу, а також суб'єктивні і об'єктивні закономірності його розвитку; взаємозв'язок
і ступінь взаємозалежності інноваційного і інвестиційного процесів; позитивні і
негативні чинники, що впливають на узгодженість дій суб'єктів інноваційного і інвестиційного
процесу, а також інноваційної системи в цілому.
Інноваційному
процесу властиві три чинники інформаційної невизначеності — незнання,
випадковість і протидія. Перший чинник характеризується неповнотою наукових
знань, інформації, відомостей про зовнішнє економічне середовище, навколишні
нововведення, про все те, що необхідне для прийняття рішення в майбутньому.
Другий чинник — випадковість, форс-мажорні обставини, які переривають процес
впровадження інновації на короткий або тривалий період. Чим менше триває період
переривання, тим менше ресурсів буде потрібно для відновлення безперервності
процесу. Суть третього чинника — протидія впровадженню інновацій з боку
навколишнього середовища.
До
теперішнього моменту вважалося, що інноваційному процесу властиві і
невизначеність, і ризики, хоча невизначеність більшою мірою пов'язана з
нематеріальними ресурсами — інноваціями, а ризик, на відміну від
невизначеності, можна виміряти. Мірою виступає ймовірність несприятливого
результату, тому ризик властивий інвестиціям, вкладеним в інновації, що вимагає
при координації інноваційного і інвестиційного процесу враховувати насамперед
невизначеність, а потім розраховувати ризики.
Проблема
створення і ефективного використання інновацій, особливо інновацій з широкими
можливостями перетворення, вимагає особливої організації, мотивації,
управління, координації зусиль багатьох людей і колективів, узгодженого
комплексно-ресурсного забезпечення процесів нововведення на підприємствах, в
корпораціях, регіонах, національній економіці, наступальній ринковій стратегії,
здійснення інновацій від зародження нової ідеї до її повної комерційної
реалізації, що забезпечує фінансування і отримання всіх доходів.
У зв'язку з тим, що інновація, розвиваючись в інноваційному процесі, за
своєю структурою несе в собі деяку невизначеність, а координація, у свою чергу,
направлена на зниження невизначеності, то інноваційний процес можна розглядати
як особливий предмет вивчення суті механізмів координації і застосовувати ті ж
компоненти, що і для координації.
Першим
компонентом механізму
координації інноваційного процесу є постановка мети створення нового
продукту в нестабільних умовах конкурентної боротьби, коли суб'єкт
інноваційного процесу діє в умовах об'єктивної невизначеності (еволюційні
інновації) або суб'єктивної невизначеності (революційні інновації), при цьому
еволюційні інновації є продовженням революційних інновацій.
Другим компонентом механізму координації
інноваційного процесу є постановка задачі підвищення рівня життя населення і
перемоги в конкурентній боротьбі через випуск і реалізацію готової продукції.
Третім компонентом (об'єктом) механізму
координації є інновація у вигляді захищеного права — патенту, який обмежений в
часі і просторі.
Четвертим компонентом є взаємозалежність об'єкту
інновації і інноваційного процесу від суб'єктів і їх діяльності, а також між
ними.
П'ятим компонентом є ресурси суб'єктів
інноваційного процесу. Взаємозалежність і узгодження дій двох суб'єктів
залежить від ресурсів, що вони мають в своєму розпорядженні.
Шостим компонентом є
результат поставлених задач і вирішених цілей інновації і інноваційного
процесу. Згідно неокласичної теорії, узгодженість дій виходить від незалежних
дій суб'єктів інноваційного процесу, і результатом їх дій стає об'єднання
ресурсів, яке досягається в точці координаційної рівноваги.
Сьомим компонентом є
уточнення і коректування цілей і задач інновації. Необхідність останнього
компоненту в механізмі координації інновацій полягає в тому, що навіть після
впровадження, комерціалізації інновації в життєдіяльність суспільства, його
необхідно доопрацьовувати до технічних умов, необхідних суспільству для
вирішення важливіших задач, що стоять перед ним, і для підтримки конкурентної
переваги перед іншими.
У світі склалися ефективні
формальні і неформальні координаційні механізми в області науково-інноваційній
діяльності. Міжнародні науково-технічні програми і проекти розробляються і
реалізуються в рамках міждержавних і міжфірмових угод, регіональних
інтеграційних інститутів, під егідою авторитетних міжнародних організацій.